“Забужко чи Жадан?”, - запитували присутні на церемонії нагородження. Серед гостей події, що відбулася 10 грудня, інтрига тривала майже до самого кінця.
"Забужко чи Жадан?", - запитували одне одного невтаємничені присутні церемонії вручення премії за кращу книжку року за версією Бі-Бі-Сі. Серед гостей церемонії, що відбулася 10 грудня, інтрига тривала майже до самого кінця.
Нагородження проходило в ефектній конгрегаційній залі старого корпусу Києво-Могилянської академії. Кількаметрові стелажі з книжками, портрети, завішена в процесі ремонту стародавня стеля — все це додавало процедурі замисленості й камерності.
Ведучою нагородження була організаторка і координаторка рейтингу, письменниця Світлана Пиркало. Її завданням було не так надавати слово виступаючим, як відбирати його з огляду на обмежені часові рамки: все транслювалось у прямому ефірі по радіо. А також регулювати несподівано численні технічні моменти на зразок поганого звуку.
Від самого початку в глядачів починало складатися враження, що премію все-таки дадуть Оксані Забужко. Це було б не дивно, з огляду на масштабність і резонанс останнього її роману “Музей покинутих секретів”, та й надто вже активно рекламувала його найавторитетніший член журі, літературознавець Віра Агеєва.
"Для мене це роман про наше покоління, про вихід із радянського світу. Разом з тим, я знаю, наприклад, що багато хто з журналістів сприймає його як роман про журналістику”, - сказала Віра Агеєва.
Про цю книгу говорив і Давид Ліфшиць — переможець конкурсу читацьких рецензій: "З "Музеєм покинутих секретів" у мене склались особисті стосунки. Там немає жодного неправдивого слова. І коли я дочитав роман, на кілька днів опинився у пустці".
Ось та мить, заради якої живе письменник — попадання душа в душу із читачем! - сказала Оксана Забужко і розцілувала свого уважного читача і рецензента.
"Для мене важливо, що не можна сказати, “про що ця книга”. Це ознака справжньої літератури!", - зазначила вона.
Сам Жадан, який перебував у цей час у Вашингтоні, вийшов на зв`язок через скайп, але якість звуку (чи, радше, булькання) не дозволила йому нормально поспілкуватися з аудиторією.
Інший журналіст і член журі Андрій Куликов презентував книжку “Століття Якова” Володимира Лиса. Цей твір вирізняється особистою історичністю матеріалу (адже йдеться практично про родинну сагу) та волинською регіональною специфікою — реаліями, мовою тощо.
Як сказав сам Володимир Лис, наступний його роман так само буде присвячений Волині.
“Дрозофілу над томом Канта” Анатолія Дністрового підтримала критик і журналістка Ірина Славінська. Книга являє собою то дуже сентиментальну і зворушливу, то іронічну сповідь українського науковця про самотність, вільне філософствування і деградацію науки. “Дрозофіла” викликала доволі полярні відгуки: комусь вона видалась цікавою і плавно-гармонійною, а комусь занадто чутливою.
І останнього претендента — Юрія Винничука з книгою “Груші в тісті” - за сумісництвом також представила Віра Агеєва і схарактеризувала це видання як збірку цікавих новел із виразно львівською аурою. Сам Винничук на церемонії був відсутній, а тому не зміг відповісти на одне сакраментальне питання Агеєвої.
"Я заінтригована питанням, наскільки реальною є та кількість алкоголю, яку випили на сторінках книги герої Винничука?", - запитала Агеєва.
"Те, що на цю премію сьогодні номінуються такі якісні книжки, свідчить, що скоро в нас буде справжній повноцінний книжковий ринок", - сказав Олександр Красовицький.
Що ж до самої переможної книжки, Красовицький розповів, що “Ворошиловград” продається краще за попередні твори Жадана, і, мабуть, незабаром треба буде друкувати новий наклад.
Реакції на перемогу “Ворошиловграду” були різні — радісні вигуки тих, хто вболівав за Жадана, скептичні посмішки тих, хто співчував Оксані Забужко й обурювався неспівмірними масштабами книжок, дещо нервові оплески самої Забужко...
Людмила Таран, письменниця: «Особисто я вболівала за Забужко. Але загалом цього року мені «Книжка року Бі-Бі-Сі» значно більш сподобалася, ніж торік. І навіть якщо говорити суто про церемонію, Могилянка для неї — доречніше і демократичніше місце, ніж ПінчукАртЦентр.
Олена, читачка: «Ворошиловград» - чи не єдина книга, яку мені вдалося змусити прочитати свого хлопця, котрий взагалі сучасною літературою не цікавиться. Це найкращий роман Сергія Жадана, де він ніби відкинув усе зайве».
Олег Коцарев