Я переклав відому поему Гюго “Мазепа”, в якій він передбачив, що Україна колись стане незалежною… Готую таку капітальну персональну антологію вершинних творів 100 франкомовних поетів-ліриків світу, від XI по XXI ст…
Всеволод Іванович Ткаченко – голова творчого об’єднання перекладачів київської організації Національної спілки письменників України. Нема чого й казати – це людина з величезним життєвим досвідом. Судіть самі. Закінчивши перекладацьке відділення факультету іноземних мов Київського університету імені Шевченка, Ткаченко на три роки поїхав до Алжиру – працювати перекладачем. Потім займався культурно-освітньою і редакторською роботою у системі Міністерства культури і НАН України, одинадцять років перебував на дипломатичній роботі в Міністерстві закордонних справ України – одержав дипломатичний ранг радника першого класу, – три роки працював першим секретарем Посольства України в країнах Бенілюкс. Перекладач, поет, енциклопедист, літературо- і країнознавець...
Випадково зустрівши Ткаченка у Будинку письменників, я відразу згадала про свій диплом перекладача і вирішила, що влаштувати Всеволодові Івановичу невеликий “допит” – справа честі для представниці перекладацтва в журналістиці. Ткаченко не підвів – виявився людиною комунікабельною, – і розмова, здається, вдалася.
– Всеволоде Івановичу, свого часу Ви отримали премію імені Миколи Зерова. Розкажіть про це.
Українсько-французьку літературну премію імені Миколи Зерова я здобув у 1993 році за найкращу інтерпретацію творів французької літератури, а саме – віршів метра французької поезії Артюра Рембо. Тепер, на пенсії, збираюся видати всього Рембо повністю, але видати книгу двомовну: французькою та українською. У 1995-му, до речі, вийшла збірка перекладів Рембо під назвою “П’яний корабель”.
– Чи Ви спеціалізуєтесь на поезії?
У мене дуже багато опубліковано добірок і книг в перекладі на українську. Це франко-, англо-, іспано-, португаломовна, російська і кримськотатарська класична й сучасна поезія – я кохаюсь у поезії.
– З чого починали?
Перекладав Беранже, виходили ці книжки у видавництві “Дніпро” у 1970 та 1980 роках. У 70-му я ще був студентом, і залучив мене до цієї праці Іван Світличний. Знаєте цього видатного дисидента? Він також кохався у поезії, і зокрема, у Беранже. Він робив збірку для дуже популярної тоді серії “Перлини світової лірики”.
– Чим займаєтеся зараз?
Готую таку капітальну персональну антологію вершинних творів 100 франкомовних поетів-ліриків світу, від XI по XXI століття, – вона буде називатися “У росяному саду кохання. Тисячоліття франкомовної любовної лірики”. Це твори дю Белле, Ронсара, Деборд- Вальмора, Віктора Гюго. До речі, Гюго я дуже люблю і хочу його перекласти більше. Я переклав його відому поему “Мазепа”, в якій Гюго передбачив, що Україна колись стане незалежною. Крім того, я люблю дуже перекладати Жерара де Нерваля, він майже невідомий в Україні, думаю, також з’явиться окремою книжкою, Альфреда де Мюссе, Поля Верлена.
– Верлена добре знають в Україні. А можна детальніше про нього?
Верлен – це також один з моїх найулюбленіших поетів – він виходив свого часу в перекладах Максима Рильського, мого вчителя Григорія Кочура і мого доброго приятеля Миколи Лукаша. Але я думаю, що ми зберемо всі ці переклади Поля Верлена, додамо нові. Це прекрасний поет – французький Павло Тичина. Він говорив, що найкраще – музика у мові. Знаєте його шедевр Chanson D’automne?
Les sanglots longs
Des violons
De l`automne,
Blessent mon coeur
D`une langueur monotone.
Tout suffocant
Et blême, quand
Sonne l`heure,
Je me souviens
Des jours anciens et je pleure;
Et je m`en vais
Au vent mauvais
Qui m`emporte
Deçà, delà
Pareil à la feuille morte
Et je m`en vais
Au vent mauvais
Qui m`emporte
Deci, delà
Pareil à la feuille morte
Так ось, існує вже 13 перекладів українською мовою, мій також є, але я хочу зачитати переклад Григорія Кочера – наступного року ми будемо відзначати 100 років від дня його народження, він був лауреатом і Шевченківської премії, і перекладацької премії, і літературної імені Максима Рильського. От вслухайтесь, як прекрасно він відтворив всю цю інструментовку, настрій. Настільки багата наша українська мова, що можна перекласти будь-який твір будь-якої літератури, і воно буде звучати нашою рідною державною українською мовою не гірше, та, я переконаний, навіть краще, ніж оригінал:
Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.
Блідну, коли
Чую з імли —
Б`є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.
Вийду надвір —
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям.
– Є ще переклади, про які Ви б хотіли згадати?
70 років ніхто не перекладав Еміля Верхарна, а це прекрасний бельгійський поет, писав французькою мовою. Загинув він трагічно – потрапив під потяг, коли в Руані подорожував, але до цієї чудової поезії треба повертатися й повертатися. Зараз я його перекладаю. Шарля Бодлера також перекладаю й друкую, Гійома Аполлінера. Я зробив десь четвертий варіант перекладу його пісні “Запорожці пишуть листа константинопольському султану” – це щось таке могутнє, – але, звичайно, в нього любовна лірика дуже і дуже сильна, вона ще невідома широкому читацькому загалу – треба його перекладати ширше. Люблю перекладати Луї Арагона – чимало його переклав, але ще буду перекладати, перекладаю Поля Люара, Робера Десноса. Крім того, не забуваю про канадійських поетів, тому що хочу зробити антологію “Поезія Канади”.
– Чи Ви багато перекладаєте дитячої літератури?
| Всеволод Ткаченко |
Взагалі, я вважаю, що ми дуже мало видаємо книг для наших дітей. А діти – наше майбутнє, тому я кинув таке гасло серед перекладачів. У нашому об’єднанні більше 100 перекладачів, ми збираємось приймати нових, і вже більше сотні буде, але треба їх організовувати й спрямовувати. Так ось, ми вирішили започаткувати при Видавничому центрі “Просвіта” нову серію спеціально для дітей під назвою “Об’єднана Європа – українським дітям”.
Треба віддати належне Міністерству закордонних справ Французької Республіки, Посольству Франції в Україні, культурному французькому центру – усі вони відгукнулися, і вже у вересні ми будемо мати серію прекрасного поета Робера Десноса, це книжечка “Квітопісеньки й баєчкопісеньки”. Це неповторна лірика для дітей, ігрові віршики, які безумовно сподобаються нашій дітворі, оскільки у Франції, та в інших франкомовних країнах – Бельгії, Швейцарії, Канаді, у франкомовних країнах Африки – всі діти починають вивчати французьку мову з дитячих віршиків Робера Десноса і Моріса Карема.
Оскільки після здобуття незалежності наші діти також переймаються тим, щоб вивчати мови багатьох народів світу, то це для них буде прекрасним таким посібником, і я певен, що діти ці вірші полюблять, а наші композитори покладуть їх на музику, оскільки, можете собі уявити, десь близько тисячі композиторів у світі зробили понад півтори тисячі музичних творів на вірші цих двох поетів. Бачите, – все це дуже важливо.
– Ви працювали в Алжирі. Як це вплинуло на Вашу творчість?
Після закінчення університету я працював три роки перекладачем французької мови в Алжирі, водночас вивчав поезію, історію, культуру Африки, а після того привіз вже майже готові переклади і видав у видавництві “Дніпро” антологію “Поезія Африки”, яка стала вже бібліографічною рідкістю.
Пам’ятаю, вже тоді говорив своїй дружині, що Україна стане незалежною. Вона хапалась за голову і говорила: «То невже буде так, як у Африці?». В Алжирі, наприклад, тривала війна за здобуття незалежності, але, слава Богу, ми поновили нашу незалежність, не проливши жодної крові, щоправда, до цього багато поколінь боролися.
Розмовляла Катерина Пушкарюк