«Театри мають заробляти!» – це абсурдне гасло митці чують уже не перший рік… Через брак коштів у цьому сезоні на великій сцені театру «Сузір’я» не було жодної прем’єри…
Досвідчені київські театрали пам’ятають, що кілька років тому 4–5 прем’єр на рік вважалося нормою в більшості столичних храмів Мельпомени. Але останнім часом кількість нових постановок дедалі зменшується, і нині усталилася нова норма – 1–2 річні прем’єри. І це в кращому разі.
«Театри мають заробляти!» – це абсурдне гасло митці чують уже не перший рік з вуст столичних керманичів культурної сфери. Їхні слова втілюються у справи. Від бюджетних дотацій київські театри відвикали поступово. Спочатку перестали виділяти кошти на фестивалі й культурний обмін, потім відмовили в постановочних, далі й комунальні послуги змусили сплачувати самотужки. Що лишилося? Зарплатня, яку досі стовідсотково фінансували з бюджету. Цьогоріч дійшла черга й до неї...
Про деякі наболілі фінансово-економічні проблеми і як вони позначаться на творчому процесі, розмовляємо з художніми керівниками трьох столичних театрів.
Художній керівник Київського академічного театру «Колесо» Ірина Кліщевська: певна, що додатково заробляти нереально
Ірина Кліщевська |
І все ж на місці стояти не можна. «Прем’єру плануємо наприкінці березня з надією на те, – каже вона, – що Європа нам допоможе. Маємо досвід співпраці з Гете-інститутом: минулого року за його сприяння створили виставу «Під тиском» за п’єсою Роланда Шиммельпфеніга. Навесні запропонуємо глядачам постановку ще однієї п’єси цього автора – «Золотий дракон».
Добре працюєте – позбавимо фінансування
Своєрідна ситуація склалася і в Київському національному академічному театрі оперети. Його колектив весь час приємно дивує глядачів різножанровими музичними виставами, концертами романсів, народних пісень, вокально-камерної музики. Давні й нові спектаклі збирають аншлагові зали. Театр активно гастролює. Наприклад, у жовтні його артисти з успіхом виступили на Гала-концерті в Каунасі, а в листопаді побували в столиці Румунії, де на виставу киян «Бал у Сайвойї» відбувся найбільший продаж квитків за всю історію Бухарестського музичного театру. Здавалося б, стимулювати й преміювати такий колектив – просто необхідно. Натомість театр … позбавили фінансування в другому півріччі.– Головне управління культури Києва зробило це без жодних пояснень, – каже художній керівник
Театр незважаючи на надання йому статусу національного досі перебуває на балансі Головного управління культури міста, пан Богдан Струтинський пояснює це так:
– Тому що Київська міська рада не передає його в державну власність. Ми є найбільшим і найуспішнішим муніципальним театром. І звичайно, позбутися його невигідно. Але основна причина полягає в будівлі. Це власність, і їх не хочуть віддавати. Про мистецтво, на жаль, ніхто не думає. Тому незважаючи на наявність Постанови Кабміну й Указу Президента про надання нашому театрові статусу Національного, реальна ситуація не змінюється. Сьогодні живемо в країні, яка тільки виборює правові основи. Але в нас іще не навчилися шанувати Закон і примудряються ним диригувати…
Головне – не цифри, а реформи
Але я б тут говорив не так про конкретні цифри, як про реформування – його давно потребує культурна сфера. Якщо в якійсь галузі протягом п’яти років накопичуються проблеми і не робиться жодних спроб їх вирішення, то все й надалі стоїть на місці. Наша галузь залишається у лещатах з одного боку залишків радянської економіки (маю на увазі, зрівнялівку) і з другого – жорсткого капіталістичного оподаткування, коли між театром і рестораном чи казино різниці в оподаткуванні немає. Так само, як і в сплаті комунальних послуг.
Зараз найголовніше – щоб Управління культури почало займатися розподілом грошей, які надаватиме місто, та їхнім розподілом. Чекаємо, коли будуть оприлюднені принципи цього розподілу. Адже поряд із великими театрами у нас багато маленьких, дитячих. Чи справедливим є, що всі вони мусять платити податки у сумі 10% власного бюджету? Скажімо, 1 гривня з 10 – це дуже багато, а 10 гривень зі 100 – можна пережити. Вірю, що ця проблема, як і інші, буде вирішена на належному фаховому рівні.
Через брак коштів у цьому сезоні на великій сцені театру «Сузір’я» не було жодної прем’єри. У нас багато планів, і зараз тривають репетиції. У роботі – твори Чехова, Гете, п’єса про Марко Вовчок сучасного драматурга Євгенії Чуприни. Та за відсутності планового фінансування щось конкретне передбачити важко.
Тетяна Кроп