Про долі європейських драконів

23 січня Дракон розпочав свій хід світом. Чи за східним гороскопом, а чи за якимсь інакшим, але рік Дракона обіцяє бути доволі складним і жорстким. Хоча і драконам не завжди щастить, особливо – на європейських теренах. Принаймні, слов’янських драконів відважні слов’янські ж лицарі та вояки-відчайдухи нещадно рубали з давніх-давен! Лишень оком киньмо на мапу Київщини – на згадку про дракона, чи то змія, подоланого славним богатирем Кожум’якою, залишилась назва оборонних земляних стін довкола столиці Київської Русі – Змієві Вали…

А от польському драконові поталанило більше, принаймні, він довший час спокійнісінько в горі сидів, полум’яним подихом народ довколишній лякав і час від часу дівчат гарних їв, а сміливими юнаками закусував… Це я уславленого краківського дракона маю на увазі – не варто забувати, що своєю загибеллю від рук славного Крака, або ж Крука, він надав поштовх до побудови міста, яке отримало ім’я на згадку про подвиг Крака – Краків. Але подвиг – подвигом, а мешканці Кракова та околиць досі експлуатують образ та недобру славу дракона – під Вавельським пагорбом на місці, де колись знаходилась драконова печера, збудовано пам’ятник драконові. А сувенірні крамнички, кав’ярні, музеї Кракова пропонують сотні тисяч експонатів, пов’язаних з драконом. Тож варто пригадати легенду, яка стосується дракона та Крака. Отже, коли на місці Кракова стояли кілька сіл, а всередині гори жив дракон (при цьому спокійно жив, здебільшого на світло не вилазив і нікого не чіпав без потреби!), одному з сільських парубків закортіло похизуватися перед коханою дівчиною – мовляв, а піду я дракона знайду та вб’ю і тобі, красуне, його голову подарую! А подаруй, – згодилась красуня. Хлопчина збагнув, що треба слово тримати – тож домовився з друзями і пішов, в авангарді невеликої компанії, до тієї гори, де тоді спокійно дрімав дракон. На біду, хлопці розбудили дракона, той прокинувся й розлютився, і вискочив зі свого укриття. Полум’ям «стріляв», крилами бив – отак і перебив майже усю компанію. І відтоді нападав на людей. Когось їв – когось спалював живцем.

Довколишні села спорожніли, чоловіків поменшало, дракон змінив меню і вже їв і жінок, і домашніх тварин. Селяни зібрались і пішли місцевого мудреця Крака (Крука) кликати на допомогу. Той довгенько міркував, як сусідам допомогти – і вирішив: якщо жоден чоловік у прямому бою не може подолати дракона – значить, треба тварину хитрістю брати! І підкрався до драконової печери, коли на світ впала глуха темна ніч. У руках тримав шкіру ягня, заповнену тодішнім «коктейлем Молотова» – смолою та іншими вогне- і вибухонебезпечними речовинами. Поклав на вході до печери. А сам заховався у чагарнику на березі Вісли. Дракон з’їв ягня, але в шлунку відчув пекельні болі – і почав пити воду з ріки. Польські казкарі переповідали, що дракон пив воду з Вісли цілу ніч, аж доки не луснув! А Крак повернувся до селян і повідомив про перемогу. Щасливі люди запропонували йому очолити, по-нашому кажучи, сільську раду або адміністрацію –і Крак запевнив: «Щохвилини свого життя я слугуватиму вам. І боронитиму вашу волю, і ми будемо вільні всі!». По смерті Крака його поховали у високому кургані, а на березі, де колись луснув дракон, і де з ініціативи Крака люди почали зводити місто, яке на честь свого героя назвали Краковом.

Краків свого часу був столицею Польського Королівства (XIV – XVII ст.), аж до XVIII у Кракові коронували польських королів; нині місто називають культурною столицею Польщі (2000 року  Краків – культурна столиця Європи). У 1978 році історичний центр Кракова став одним з перших об’єктів, включених до Всесвітнього списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Про це місто багато написано, про романтичну або ж містичну (кому яка до вподоби) ауру міста та його казкові закапелки, вулички, дворики можна говорити нескінченно – як нескінченно можна блукати поміж краківськими кварталами, дослухаючись до церковних дзвонів, до мелодій вуличних музик, смакуючи краківське гіркувате та кавове повітря. І при цьому кожен мандрівник може бути упевнений в особистій безпеці – адже дракона подолано…

Якщо з Кракова їхати на південний захід, за шість годин потрапляємо до Праги. Столиця сучасної Чехії у середні віки, сказати б, була центром драконів з усієї Європи! А ще туди залітали і дракони … з потойбіччя, з інших вимірів та просторів. Адже в середні віки Прага, Чехія у цілому вважались центром алхімії, а яка алхімія без драконового полум’я або ж без краплі драконової крові?! Розповідає чеський історик Петер Вагнер: «Прага була знана як центр окультизму, європейським аналогом Вавилону, воротами Бога. Вагомий внесок у славу міста як воріт у потойбічний світ внесли алхіміки, які легко дурили пражан розповідями про перетворення різних металів на золото, або ж про місце знаходження філософського каменю. Одним з тих, хто повірив у алхімічну наукову дисципліну і пробував робити алхімічні практики, був австрійський імператор Рудольф Другий. Переїхавши з Відня до Праги, він у своїй резиденції створив цілий алхімічний науково-дослідний інститут!».

А оскільки до Європи алхімія потрапила зі своєї історичної вітчизни – з арабського світу та з стародавнього Китаю – то обійтися без дракона як одного з символів цього ареалу ніяк не могла! Символом ще східної алхімії тривалий час вважався Уроборос – так, той самий змій або дракон, який хапає себе за хвіст, і зображення якого знаходимо ще в єгипетських пірамідах. Цей дракон для алхіміків стародавнього та середньовічного часів означав початок та кінець, або сили, замкнені в колбі, чи триєдине «плавати – літати – повзати одночасно». Через бурхливі діяльність алхіміків та їхніх спонсорів, в Європі загинули буквально мільйони змій (драконів), які стали справжніми жертвами тієї сумнівної наукової дисципліни.

Професор Михайло Кірсенко розповідає: «Фактично, чи не кожен європейський народ має у своїх легендах і казках власного змія або дракона, збореного мужнім лицарем (варіанти: принц, простий юнак та представники інших прошарків населення чоловічої статі). От у столиці Моравії – місті Брно – над входом до старої Ратуші на ланцюгах підвішений дракон, якого колись давно подолав тамтешній моравський герой. Про морських драконів у приморських містах Європи, від Атлантики до Середземного моря, оповідають численні народні перекази, а сучасні науковці навіть знаходять підтвердження цим легендам…». До речі, наприкінці 2011 року небувалу популярність на теренах Великобританії здобула наука драконологія – їй взагалі-то понад тисячу років. І нею серйозно й скрупульозно упродовж століть займаються цілі формації науковців. А от великого інтересу у широких колах громадськості раніше драконологія не мала. Аж доки рік 2012 не наступив. А з ним – і чергова хвиля домислів та ідей щодо кінця світу, згідно до календарів стародавніх майя, та чергових кризових явищ у світовій економіці, згідно розрахунків сучасних фахівців. Імовірно, Дракон теж стане жертвою або першого, або другого сценарію… Тож, не варто боятися цієї міфічної істоти!

Богдана Костюк, спеціально для УНІАН