Доріс Лессінг сприйняла повідомлення про Нобелівську премію з належною іронією. Скориставшись терміном покеру, вона сказала, що зібрала "флеш-рояль" літературних нагород...
87-річна володарка найпрестижнішої книжкової премії у світі на момент свого тріумфу відлучилася за покупками, і перші привітання замість неї приймав літературний агент письменниці Джонатан Клоуз. З Доріс Лессінг завжди так і бувало: вона жила власним насиченим життям, а нагороди приходили до неї самі.
Доріс Лессінг |
Школу життя Доріс Мей Тейлор пройшла в Родезії, де її батьки намагалися займатися сільським господарством без особливого успіху. Зовсім молодою жінкою Доріс влаштувалася працювати до місцевого парламенту, тоді ж вона сходилася з представниками різних лівих рухів. У 1939 році вона вийшла заміж уперше, і від цього шлюбу в неї народилося двоє дітей. Під час Другої Світової війни вона познайомилася зі своїм другим чоловіком, німецьким іммігрантом і марксистом на ім`я Готтфрід Лессінг (через багато років після розлучення з Доріс він, будучи на посаді посла Німеччини, загинув в Уганді). Із сином від Лессінга, своєю третьою дитиною, Доріс виїхала в 1949 році до Лондона, де і залишилася назавжди.
У Великобританії вона прилучилася до комуністів і пацифістів, захопилася феміністською літературою, потім науковою фантастикою, ще пізніше - суфізмом. Критики ледве встигали стежити за зміною інтересів Лессінг і приклеювали відповідні ярлики до її текстів із запізненням. Коли вона публічно заявила про своє розчарування у комунізмі й скепсисі щодо перспектив фемінізму, літературні круги остаточно зневірилися знайти спільний знаменник для її книг і залишили Лессінг у спокої.
Доріс Лессінг вважає відсутність у себе формальної освіти великим плюсом: так вона залишилася без щеплення європоцентризму, що позбавило її від надмірних зовнішніх впливів. У юності вона була натхненною слухачкою і виціджувала із співбесідників, що зацікавили її, усі розповіді до останньої краплі. Гостру огиду в неї викликає "розумна дурість" - готові уявлення про життя, кліше, не засновані на особистому досвіді.
Доріс Лессінг на початку 1960-их |
Книга дуже швидко стала класикою англомовної жіночої літератури XX століття, а Лессінг виявилася затребуваним автором: її почали запрошувати читати лекції в університетах, її проза майже стала шаблоном для феміністок. Але стала письменниця до феміністок відноситься з іронією: "Вони хочуть, щоб я сказала, що знаходжуся на їх стороні в боротьбі за золоту зорю у світі, де не залишилося цих тварин - чоловіків. Вони дійсно хочуть, щоб люди робили спрощені заяви про чоловіків і жінок? Так, хочуть. З великим жалем я прийшла до такого висновку", - зазначила Лессінг у 1982 році в інтерв`ю газеті The New York Times.
З тією ж іронією, що часто межують із сарказмом, що розчарувалася у комунізмі й соціалізмі письменниця відноситься до всіх теорій, що пояснюють сьогодення людства й перспективи його світлого або, навпаки, безрадісного майбутнього. Її фантастична проза ("Канопус в Аргосі", "Мара і Данн" та інші книги, зокрема остання - "Тріщина") - це досвід вивчення людських відносин у парадоксальних умовах, але зовсім не спроба сконструювати альтернативний dсесвіт. За деякими відомостями, саме фантастичні книги відсунули на двадцять років Нобелівську премію для Лессінг: Шведська академія не ризикнула тоді приймати серйозно цей жанр. Але часи змінилися.
Доріс Лессінг сприйняла повідомлення про Нобелівську премію з належною іронією. Скориставшись терміном покеру, вона сказала, що зібрала "флеш-рояль" літературних нагород.