Дуже професійно описані в романі різні трудівники „невидимого фронту”, які мають доступ до потойбічного. Симпатична екстрасенс розганяє чортів матюками, святий старець Валер’ян молитвою допомагає усім... Рецензія
Сергій Пантюк |
2007 року у видавництві його ж імені вийшов роман „Сім днів і вузол смерті”, який став результатом 10-річних творчих пошуків Сергія.
Книжка подобається багатьом і, як кажуть, є за що… От, наприклад, зверніть увагу: „глибока, зріла, професійна і при тому настільки динамічна, гостросюжетна й захоплююча” (Василь Кожелянко), „багато хто знайде в ньому те, що шукав” (Іван Андрусяк), „смілива спроба зустрічі з потаємним, невидимим, нефізичним” (Анатолій Дністровий). Хочу і свою дещицю докласти до відгуків вдячних читачів.
Про що ж цей твір? Балансування між реальним і потойбічним. Тонка павутина поєднує думки, вчинки і долі людей. Необережно проказане слово, вода з чужого келиха, недобрий погляд, заздрість людська, матеріалізована пристрасть до чужого...
Сюжет цікавий: від комп’ютерника Мегабайта (він же у миру Олег), точніше, з розробленої ним програми, головний герой роману Орест дізнається, що на вирішення основної проблеми – жити чи загинути – йому виділено усього сім діб. І ніхто окрім нього не розв’яже цього вузла смерті.
Орест – звичайний хлопак, перекладач. Працює, не відмовляється від чарочки, келишка чи гранчака чогось міцненького у хорошій компанії. Досить непогано заробляє, бо на власні кошти придбав окрему від батьків квартиру. Не обділений увагою „вдовичок”, так називає жінок його друг Вінько.
Дуже професійно описані в романі різні трудівники „невидимого фронту”, котрі мають доступ до потойбічного. Симпатична екстрасенс Ксенія розганяє чортів триповерховими матюками, святий старець Валер’ян добрим словом і молитвою допомагає усім, хто цього потребує.
Орест має справжнє кохання, але ніби боїться у нього повірити. Сумнів навіть дає йому привід підозрювати кохану Олюньку, що це саме вона поробила йому на любов до смерті... У результаті саме Олюнька ставить в історії фінальну крапку: в неї виявляється роздруківка передбачення зі зміненим на добро фіналом.
Врешті людина цінна не матеріальними надбаннями, а своїми людськими якостями, своєю здатністю до дружби, кохання, самопожертви. На що вже точно багатий Орест, то це на справжніх друзів. Які прийдуть серед ночі, підставлять плече, застосують усі сили і засоби, щоб допомогти. Серед них і нематеріальний друг. Померлий Олег приходить у снах до Вінька і до Магди, щоб підказати шлях до порятунку Ореста. „Три книжники, два провісники, ще один чужий, один мій, а ключ у поверненні” – таку формулу вони отримали від нього. У результаті саме таким шляхом і переграли долю Орко з друзями. Три книжники: двоє професорів і один журналіст Царик, двоє провісників „тих, хто вихопили із запевних жорен смерті”, чужий – капітан міліції на прізвисько Грейдер, „свій” – бандит Вітька Баян, і врешті-решт повернення - кохана Олюнька.
Орест виграв у Смерті. Вона тільки війнула поруч холодним крилом, його зачепила куля, що пронизала наскрізь його ворога...
Хепі-енд. Треба жити і любити життя, і усі вузли, навіть містичні, мають бути розв’язані. Саме так і повинні закінчуватися справжні історії від справжніх письменників!
Юлія Соколюк