Зростаюча популяція цих тварин стала визначальною рисою заповідника.
У 1993 році подружжя фермерів з Оклахоми передало природоохоронній організації 300 американських бізонів, щоб допомогти відновити одну з екосистем Північної Америки, що перебувають під найбільшою загрозою зникнення. Тварин випустили на території заповідника високотравних прерій імені Джозефа Вільямса в Оклахомі.
Як пише The Times of India, за понад три десятиліття стадо зросло до більш ніж 2000 бізонів. Вони допомагають підтримувати природний баланс прерій, впливаючи на ріст місцевих рослин і створюючи сприятливі умови для інших видів.
Стадо назвали на честь Крістіни Адамс, доньки фермерів, які передали тварин заповіднику. Початкове стадо прибуло восени 1993 року з ранчо Кен-Ада, що належало родині Адамсів. Водночас The Nature Conservancy почала скуповувати землі для створення заповідника ще 1989 року, щоб захистити й відновити високотравні прерії, які поступово зникали.
Нині заповідник високотравних прерій імені Джозефа Вільямса займає понад 16 тисяч гектарів і є найбільшою у світі охоронюваною ділянкою цієї екосистеми.
За даними The Nature Conservancy, влітку стадо налічує близько 2700 бізонів, зокрема телят, народжених того року. Після щорічного осіннього облаву кількість тварин зменшується. Управління стадом є частиною програми зі збереження прерій.
Бізони поїдають траву, впливаючи на поширення різних рослин і створюючи умови для росту інших видів. Завдяки цьому рослинність залишається різноманітною, а окремі види не витісняють решту.
Бізони також впливають на ґрунт: розносять поживні речовини з екскрементами та порушують поверхню землі під час пересування. Коли тварини качаються в ґрунті, вони утворюють неглибокі заглиблення, у яких може збиратися дощова вода. Такі місця можуть слугувати середовищем для комах та інших організмів. Різноманіття рослинності й умов на поверхні ґрунту забезпечує їжею та укриттям комах, птахів і ссавців.
Випас бізонів поєднують із контрольованим випалюванням трави. Без періодичних порушень природного середовища чагарники й дерева можуть поширюватися відкритими луками, змінюючи ландшафт і скорочуючи середовище існування видів, пристосованих до прерій.
The Nature Conservancy випалює різні ділянки в різний час. На нещодавно випалених територіях з'являється молода трава, тоді як на інших зберігається стара рослинність. Бізони пасуться на ділянках із різними умовами й додатково впливають на ріст рослин. Разом випас і контрольовані пожежі відтворюють природні процеси, які історично підтримували екосистеми Великих рівнин.
Важливість бізонів для прерій підтверджують результати дослідження, опублікованого в серпні 2022 року в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences. Науковці проаналізували майже 30 років даних про рослинність на ділянках у Канзасі, де паслися бізони, де випасали велику рогату худобу, а також там, де великих травоїдних тварин не було.
На ділянках із бізонами кількість місцевих видів рослин була на 103% вищою на невеликих майданчиках і на 86% – на більших територіях водозбору, ніж там, де великих травоїдних не було. Випас великої рогатої худоби також сприяв різноманіттю рослин, але меншою мірою. Переваги, пов'язані з випасом бізонів, зберігалися навіть у період, до якого увійшла сильна посуха.
Колись високотравні прерії простягалися через 14 американських штатів – від Техасу до Міннесоти, а також охоплювали частину Канади. Через перетворення природних земель на сільськогосподарські угіддя та розбудову міст більшість цієї екосистеми зникла. Нині залишилося менш як 4% її початкової площі. Значна частина вцілілих прерій розташована в Оклахомі та Канзасі, зокрема в регіоні Флінт-Гіллз.
За даними The Nature Conservancy, на території заповідника росте понад 700 видів рослин, мешкають більш як 300 видів птахів і близько 80 видів ссавців. Прерії забезпечують тварин їжею, укриттям і місцями для розмноження, а також зберігають місцеву рослинність, яка зникла з багатьох інших частин регіону.
Понад 30 років після передачі першого стада бізони залишаються важливою частиною природоохоронної роботи заповідника. Їхнє повернення демонструє, як відновлення місцевих видів і належне управління природними територіями допомагають зберігати вразливі екосистеми.
Раніше повідомлялося, що археологи виявили останки бізона, який жив 4000 років тому. У печері Сіма-де-Аррафела в природному парку Урбаса-і-Андія в іспанському регіоні Наварра знайшли майже повний скелет цієї тварини. Між ребрами виявили мідний наконечник стріли, що свідчить про спробу полювання в доісторичні часи. Як повідомила влада Наварри, знахідка дає змогу краще зрозуміти життя людей у період халколіту та дізнатися більше про доісторичну фауну регіону.