Генетичне дослідження виявило новий зв’язок між населенням Океанії та далеким родичем людини.
Гени населення Океанії сягають корінням практично до початку поширення людства по всьому світу.
Як пише Zme Science, понад 42 000 років тому перші поселенці дісталися Океанії – віддалених островів у Тихому океані, які на той момент були краєм людського світу. Вони залишалися ізольованими протягом тисячоліть. Нове дослідження розкрило давню історію їхніх генів, виявивши в них зв’язок із ДНК денисівців. Це доводить, що предками сучасних мешканців Океанії були щонайменше три різні групи древніх людей.
Перші мешканці островів потрапили туди через Нову Гвінею, архіпелаг Бісмарка та Соломонові острови. Потім тисячоліттями їх оточувало лише море. На островах виростали нові гори, що посилювало ізоляцію племен, розквітало безліч мов. Вони перестали розуміти одне одного, але всередині їхніх геномів тихо зберігалася спільна ДНК вимерлих родичів сучасної людини.
У новому дослідженні, опублікованому в журналі Science, вчені секвенували майже 200 геномів із 12 популяцій Океанії. Потім вони порівняли ці геноми з понад тисячею інших геномів з усього світу.
Геноми мешканців Океанії відрізнялися. У їхнього населення виявлено один із найвищих у світі рівнів архаїчної ДНК. У цьому дослідженні геноми мешканців Океанії містили приблизно в 2,5 рази більше архаїчних послідовностей, ніж геноми європейців, і набагато більше денисівських послідовностей, ніж геноми мешканців Східної Азії. Одна група містила приблизно в 25 разів більше денисівської спадщини, ніж середній геном Східної Азії.
Дослідники виявили докази того, що предки мешканців Океанії успадкували ДНК від трьох різних груп, схожих на денисівців. Це свідчить про те, що їхні предки зустрічалися з денисівцями не один раз. Це вказує на довгу й складну історію контактів.
Не вся успадкована архаїчна ДНК є корисною. Більша її частина, ймовірно, була нейтральною, деяка могла бути шкідливою і була видалена протягом поколінь природним відбором. Але частина збереглася, бо була корисною. До них належать гени, пов’язані з імунітетом, метаболізмом, фертильністю та розвитком скелета.
Це не означає, що ДНК денисівців "наділила" людей певним типом обличчя чи статури. Генетика рідко буває настільки простою. Але це дозволяє припустити, що варіації поблизу гена, відповідального за розвиток скелета, могли бути кращими за певних умов.
Це відкриття означає, що наш вид не просто замінив інших людей у міру свого поширення. Ми зустрічалися з ними, у нас були з ними діти. Їхні гени увійшли до наших, а потім ця спадщина пройшла природний відбір.
Денісовці – вимерла група древніх людей, близьких родичів неандертальців. Ми знаємо їх переважно за ДНК, а не за численними скам’янілими рештками. Їхні рештки вперше було виявлено в Денисовій печері в Сибіру. Але, хоча вчені знайшли дуже мало скам’янілостей, генетичні дослідження показують, що їхній ареал проживання простягався далеко за межі цього місця.
На відміну від неандертальців, чиї кістки були знайдені по всій Європі та Західній Азії, денисовці залишаються загадковою постаттю з точки зору фізичних особливостей. Проте вони залишили незгладимий слід у геномах сучасних людей, особливо в деяких частинах Азії та Океанії, де успадкована ДНК денисівців досі може впливати на такі ознаки, як імунітет та адаптація.
Нагадаємо, що вчені вважають, що населення високогірних районів аргентинських Анд, ймовірно, розвинуло незвичайну генетичну здатність засвоювати миш’як, що міститься у питній воді. Вчені з’ясували, що ця здатність більш поширена серед аргентинського населення порівняно з генетично близькими групами в Перу та Колумбії.