Буває, що люди буквально розчиняються у турботі про своїх партнерів.
Людей, які прагнуть догодити іншим, зазвичай легко впізнати: вони трохи підлесливі, занадто швидко погоджуються, бояться конфліктів і часто ставлять чужі інтереси вище за власні – часом на шкоду собі. Така поведінка нерідко корениться у страху бути відкинутим або недостатньо коханим, і з боку вона виглядає майже як готовність розчинитися в чужих потребах, аби тільки уникнути напруги чи несхвалення.
Але Дженна Дейл, експертка з питань співзалежності, заявляє, що існують різні типи та ступені прагнення догодити, і один із них зазвичай залишається непоміченим, пише Your Tango. Особливо якщо ви високофункціональні, цей тип може справді знайти відгук.
Дейл сама страждала від співзалежних тенденцій та прагнення догоджати іншим і перетворила свій шлях подолання цих проблем на бізнес, у рамках якого консультує інших про те, як впоратися з ними теж.
Нещодавно вона поділилася уривком із виступу співачки Холзі в подкасті "Call Her Daddy", де та розповіла про свій розчаровуючий досвід – вона була настільки поглинена турботою про свого партнера, що її власні потреби просто відійшли на другий план. Холзі описала глибоке розчарування від уявної нездатності її партнера "бути поруч" з нею, незважаючи на те, скільки турботи вона приділяла їхнім стосункам.
Вона назвала цю динаміку "токсичною емпатією", пов’язаною з прагненням догодити іншим, але відмінною від нього. Примітно, що її терапевтка пояснила їй, що це частково було пов’язано з її власним запереченням і нечесністю щодо власних потреб.
Дейл пояснила, що це поширений патерн, через який у багатьох людей проявляється співзалежність. Він дещо схожий на прагнення догоджати іншим у тому сенсі, що такі люди ставлять інших вище за себе. Але він також відрізняється, головним чином тому, що їхні проблеми виникають через те, що вони занадто багато віддають і піклуються, а не повністю ховаються за бажанням догодити іншим.
Дейл сказала, що дилема Холзі типова для людей, з якими вона працює. Є легке відчуття заперечення ситуації, частково тому, що людина, яка піклується, має тенденцію зникати у своїх стосунках.
Ми всі знали людей, які так поводяться. Вони, по суті, розчиняються у своїх стосунках і своєму партнері, і все обертається навколо іншої людини. Дейл, як і психологи, зазначає, що це часто пов’язано з цією тенденцією "турботи про людей".
Проте це відрізняється від прагнення догоджати в тому сенсі, що ці люди не стільки намагаються сподобатися, скільки практично повністю зникають під тягарем турботи про іншу людину, який вони взяли на себе.
Як багато хто з нас уже чув, відмова просити про допомогу або токсична незалежність часто є реакцією на травму, тому цілком логічно, що це перетинатиметься зі співзалежністю та прагненням догоджати.
Справа в тому, що наші потреби не зникають лише тому, що ми вирішили їх ігнорувати заради вигоди когось іншого. Вони все одно будуть виникати. Коли це відбувається, такі люди схильні опускати голову й ніколи не просити про допомогу, щоб не посунути свого партнера з першого місця серед своїх пріоритетів.
Дейл каже, що ці люди часто є "наддосягаючими" на спектрі співзалежності, бо вони здатні утримувати всі ці кульки в повітрі, не розвалюючись на частини. Однак це все одно має наслідки, а саме – повільно наростаючу образу на свого партнера.
Як вона висловилася: "Це та сторона співзалежності, пов’язана з перефункціонуванням, яка каже: "Я можу подбати про себе, і я можу подбати й про тебе теж"".
Це, мабуть, та сфера, де прагнення догоджати й турбота про інших розходяться найсильніше. Прагнення догоджати, звісно, зводиться до того, щоб подобатися, і до того, щоб за будь-яку ціну переконатися, що ви ніколи не зробите нічого, що порушило б це прагнення.
Співзалежні опікуни, навпаки, набагато більше зосереджені на тому, щоб бути потрібними, заявила Дейл. Тож коли згадана раніше образа накопичується, ці люди, як правило, не придушують її так, як це зробила б людина, що прагне догодити. "Ми вибухнемо, ми скажемо щось, ми зробимо щось, – зазначила Дейл, – тому що нас більше хвилює, щоб нас потребували, ніж щоб нас любили".
Усі ці звички призводять до ситуації, яку Холзі описала у своєму інтерв’ю. Як пояснила Дейл: "Ми потрапляємо в ситуацію, в якій опинилася Холзі, коли інша людина, коли її просять зробити хоч щось незначне, не з’являється", тому що "ми привчаємо цю людину розуміти, що ми можемо подбати про себе самі, тому в нас немає потреб".
Як зазначила терапевтка Холзі, це здебільшого випливає з фундаментальної нечесності як стосовно партнера, так і стосовно самого себе. Встановлення меж щодо себе самого стосовно цих тенденцій – ключ до того, щоб вирватися з цього циклу.
Знову ж таки, тут є суттєве перетинання з "токсичною незалежністю", і це узгоджується зі старою максимою про те, що, навмисно чи ні, ми вчимо інших людей, як з нами поводитися. Це не означає, що всі звільняються від відповідальності за те, що погано ведуть себе у стосунках. Багато людей просто надто егоїстичні й позбавлені емпатії, щоб виконати цю роботу.
Однак усі ми за своєю природою боїмося вразливості, і часто ми уникаємо її, потрапляючи саме в ті патерни, які описала Дейл. Ліки, за її словами, полягають у тому, щоб спочатку усвідомити власні потреби, а потім встановити межі навколо них.
"Людям, які піклуються про інших... насправді потрібно трохи відступити, навчитися озвучувати те, що вони переживають, що їм потрібно, які їхні межі", – рекомендує Дейл, а потім встановити для себе межу, що ви почнете просити про допомогу, коли вона вам потрібна, чи то допомога з завданнями, чи то емоційна підтримка.
Саме тут, звісно, настає момент істини з партнером. Якщо він все одно не з’являється, навіть коли ви просите, можливо, є інші проблеми, які потрібно вирішити. Хороші партнери піднімуться до цього рівня і, можливо, навіть зможуть допомогти вам позбутися цих нездорових патернів, поставивши вас у становище того, хто отримує турботу, якої вам бракувало.
Раніше УНІАН повідомляв, що психолог назвав 5 речей, від яких краще відмовитися, щоб стати щасливим після 50 років.