Коровайку називають "українським ібісом" через характерний довгий, вигнутий дзьоб. Ці птахи живуть переважно на півдні країни, а на зиму долають тисячі кілометрів у напрямку Африки. У коментарі УНІАН орнітолог Віталій Грищенко розповів, де можна побачити коровайку, чим вона харчується, як переживає далекі міграції та що сьогодні відомо про її стан в Україні.
Коровайку називають "українським ібісом" - вона справді родичка тих самих ібісів, що асоціюються з Єгиптом? Чим вона унікальна для нашої фауни і чому цей птах у нас маловідомий порівняно з лелеками чи чаплями?
За словами орнітолога, коровайка належить до родини ібісових. До неї, зокрема, належать коровайки, косарі та інші птахи з характерним довгим, вигнутим дзьобом. Самі ібіси представлені переважно в південніших регіонах світу - наприклад, відомий священний ібіс походить з Африки.
"Вони рідко у нас зустрічаються, тому що це птахи з Червоної книги України. Крім того, вони гніздяться у заростях очерету та рогозу в пониззях Дніпра, Дністра, Дунаю - там їх можна побачити, там їх більше. Вони дещо схожі на крука - чорнуваті з коричневим, але мають довгий дзьоб, трохи загнутий донизу. Здалеку, якщо людина не знається на птахах, їх можна переплутати", - пояснив науковець, чому ці птахи маловідомі.
Щодо унікальності, Грищенко відповів, що назвав би коровайку радше рідкісним птахом. Унікальною її можна вважати хіба для тих регіонів, де вона з’являється дуже зрідка - наприклад, біля Києва. Натомість у Херсонській, Миколаївській чи Одеській областях коровайка зустрічається регулярно, тому там її поява не є чимось винятковим.
Де в Україні можна побачити коровайку і як вона живе? Чому вона гніздиться лише на півдні - у плавнях Дунаю, Дністра, на Сиваші - і що їй потрібне для життя? Чим вона харчується за допомогою свого характерного вигнутого дзьоба?
Коровайка - південний водно-болотний птах, тому в Україні найчастіше зустрічається саме на півдні. Гнізда вона облаштовує приблизно так само, як і чаплі, каже орнітолог, - поруч з іншими птахами, утворюючи спільні колонії.
Для гніздування коровайка обирає зарості очерету, зокрема місця, де стебла заломлюються над водою, або чагарники. Гніздо птах будує з невеликих гілочок, а всередині вистилає стеблами. Зверху воно залишається відкритим.
"Солона вода сама по собі не є обов’язковою умовою, просто на півдні, як правило, інших водойм мало - там багато лиманів, солонуватих озер. Для них важливіше мілководдя та достатня кількість корму. Це різні дрібні водяні або біляводні тварини, комахи, молюски, якщо вполює - то й гризуни. Її довгий вигнутий дзьоб - якраз чудовий інструмент для пошуку їжі на мілководді", - відповів Грищенко.
Розкажіть про її міграцію - куди й коли вона відлітає, наскільки далекий цей шлях? Правда, що молода коровайка здатна подолати тисячі кілометрів до Африки за лічені тижні?
Навіть у південних областях узимку птахам складно знаходити достатньо їжі, а частина водойм може замерзати, тому восени коровайки відлітають у тепліші регіони, зокрема в напрямку Африки, каже орнітолог.
"Зазвичай вони можуть залишатися досить довго: відлітати наприкінці вересня - на початку жовтня, а повертатися у квітні чи навіть у березні, коли сходить лід", - зазначив науковець.
За словами Грищенка, такий далекий переліт для птахів - справді непросте випробування, особливо для молодняку. Втім, якщо лелека, наприклад, може залишитися на зимівлю в Україні й знайти їжу на сміттєзвалищі чи узбіччі дороги, то коровайки звикли триматися ближче до водойм, де взимку їхні можливості знайти корм обмежує крига.
"Молода коровайка цілком здатна подолати тисячі кілометрів. Причому в них є своя генетична програма, куди летіти, - це все записано в генах, так само, як у лебедів. Природа за мільйони років усе це відпрацювала. Звичайно, вони зупиняються на перепочинок та їжу. Але є птахи, які здійснюють взагалі феноменальні перельоти. Радіоспостереження показали, що малий грицик, наприклад, може летіти понад 10 днів без зупинки над Тихим океаном, де й сісти немає куди. Але якщо є можливість, птахи все-таки десь зупиняються й відпочивають", - розповів орнітолог.
Він також додав, що, наприклад, лелеки значну частину шляху долають ширяючим польотом, використовуючи висхідні потоки теплого повітря - терміки. Земна поверхня нагрівається, повітря над нею підіймається вгору, а птахи набирають висоту, кружляючи в цьому потоці.
Коровайки літають дещо інакше. Вони частіше використовують активний політ, тобто регулярно махають крилами, які менші, ніж у лелеки, тому міграція для них у цьому плані складніша.
Коровайка - у Червоній книзі України як вразливий вид. Що на неї впливає найбільше - осушення боліт, забудова заплав, зміна клімату? І чи позначилося якось зникнення Каховського водосховища, адже це водно-болотний птах, залежний від заплав і мілководь? Що взагалі відомо про те, як їй живеться зараз?
"Найбільше впливає втрата біотопів, де вони гніздяться. Насамперед це осушення заплав річок. Зокрема, плавні по Дніпру значною мірою були втрачені через каскад гідроелектростанцій, який затопив заплави. Зараз Каховське водосховище зникло, там відновлюється природна рослинність, але в багатьох місцях втрата середовищ існування залишається досить великою проблемою для птахів", - пояснив орнітолог.
Наразі через війну частина територій, де мешкають ці птахи, стала недоступною для дослідників, тому провести повний облік по всій країні неможливо. До повномасштабної війни популяцію коровайки в Україні оцінювали приблизно у 1,5–2 тисячі гніздових пар. Найбільші колонії розташовувалися в дельті Дунаю та на Сиваші.
Дослідники продовжують спостерігати за коровайками та фіксувати зустрічі з ними, однак окремого дослідження, яке б показало, як саме повномасштабна війна вплинула на популяцію цього виду в Україні, наразі немає. Наприклад, у 2024 році на Рівненщині сфотографували шість цих птахів, причому це була перша задокументована реєстрація виду в області.