Голова ГО "Українська природоохоронна група" Олексій Василюк розповів в інтерв’ю УНІАН про найбільшу шкоду природі від війни, як знищені обстрілами ліси та степи впливають на зміну клімату, та спосіб порятунку заповідних зон.
Олексій Василюк – український природоохоронець, який спеціалізується на заповідних територіях та збереженні біорізноманіття. Ще з 2014 року науковець відслідковує вплив на довкілля через вторгнення Росії у Крим та східну Україну.
В інтерв’ю УНІАН він розповів, яку загрозу природі несуть артилерійські та мінометні обстріли, чи можна відновити Серебрянський ліс, острів Джарилгач та національний природний парк "Нижньодніпровський", затоплений водами Каховського водосховища після російського теракту на його дамбі; чому ніяких репарацій не вистачить, щоб повернути до нормального стану мертві зони, в які росіяни перетворюють українські природні заповідники; та як можна збільшити кількість природоохоронних територій за рахунок тимчасово окупованих РФ.
Пане Олексію, якщо про шкоду, яку РФ своїми обстрілами завдає українським містам, об’єктам інфраструктури, ми говоримо багато, то природа нібито залишається за дужками. Які наслідки кількарічних бойових дій маємо у цій сфері?
Я навряд зможу задовольнити ваш інтерес якоюсь статистикою – я в неї не вірю. Приміром, є офіційний ресурс Екозагроза, проте цифри, які там наведені, не можна вважати актуальними. І, по суті, дані там применшені. Адже ніхто із фахівців не міг останніми роками нічого дослідити на природоохоронних територіях – там, де реально щось постраждало від бойових дій. Тому будь-яка статистика – це дані, зібрані дистанційно.
Приміром, статистично ми "бачимо" лише ліси, які згоріли повністю. Натомість ті, які постраждали частково – не "бачимо". Проте вони все одно пообгорали. Через якийсь час рослинність всохне, і буде вже гірша цифра статистики, бо тоді вже будемо "бачити" ліс, який повністю згорів.
Фіксуючи пошкодження хоча б дистанційно, чи можемо ми говорити про те, що саме несе найбільшу шкоду довкіллю?
Звичайно, є різні типи ушкоджень. В першу чергу – це наслідки вибухів боєприпасів. Від цього страждають і птахи, і ссавці – якісь крупні тварини, а також дрібні грунтові тварини, і комахи… Останні навіть більше, ніж наземна фауна. Адже на них впливають не тільки безпосередньо вибухи, а й хімічні продукти, які містяться в боєприпасах. Для багатьох грунтових тварин середовище стає непридатним для проживання. Тому виходить, що там, де вибухають боєприпаси, ми отримуємо мертву зону.
І мова не лише про місця активних бойових дій, про лінію фронту. Ці наслідки є в усіх без винятку регіонах України, адже прильоти є повсюди. Мета цих обстрілів – щоб загинули люди. Але, об’єктивно, від вибухів боєприпасів страждає усе живе.
Варто розуміти, що росіяни навряд хотіли спеціально знищити Джарилгацький національний парк, або Національний парк "Святі Гори", або ще щось. Їх мета полягає в іншому – вони намагаються перетворити всю Україну на середовище, непридатне для життя. Тобто, якби вони хотіли, наприклад, лише загарбати схід України, щоб самим там жити, вони б не зрівнювали ці місця із землею. Але, звісно, частина територій, яким бойові дії завдають шкоди, виявляються природозаповідним фондом.
Можете сказати, які території природозаповідного фонду України постраждали найбільше?
Дуже сильно постраждала зона відчуження Чорнобильської АЕС, яка є біосферним заповідником. Це неймовірно цінна територія дикої природи фактично в центрі Європи. Але, відступаючи з-під Києва, росіяни активно застосовували там артилерію, ліси масово горіли і ніхто не міг загасити їх в тих умовах.
Друга територія – острів Джарилгач. Цей національний парк згорів майже повністю.
Ще один Національний парк, який майже знищено – Кремінські ліси, більше відомий українцям як Серебрянський ліс. Також дуже сильно постраждали Національний парк "Святі гори" та заповідник "Крейдова флора". Коли слухаю новини з фронту, для мене назви міст чи селищ – Святогірськ, Бородичне, Білогір’я – означають, що бої йдуть у межах того чи іншого національного природного парку…
Чи є якась інформація, що сталося з тваринним світом на територіях, де зараз фактично проходить фронт? Чи вдалося тваринам мігрувати, втекти від загрози?
Звичайно, через різні фактори може відбуватись вимушена міграція. Принаймні крупних тварин, які можуть переміщуватись, або птахів. Але потрібно розуміти, що у тих же птахів не настільки розвинута розумова діяльність, щоб, у разі загрози, летіти від неї на багато кілометрів.
Той самий Серебрянський ліс – це для них звичне середовище. Однак втрата цього лісу, очевидно, призвела до того, що деякі птахи, зокрема крупні, кудись перемістились, втративши гнізда й пташенят. Так само втекли копитні. Але, на жаль, переважна більшість фауни, основна маса видів, нікуди не тікає. Більшість ховаються в нори, а потім загинуть. Так само земноводні ховаються у воді. Риба з місцевих водойм також нікуди не може мігрувати… Тому втрати там – величезні.
Водночас я бачила інформацію Держлісагентства про те, що в Україні фіксується значне збільшення чисельності диких тварин.
По-перше, якщо ми стали частіше бачити диких тварин, це не означає, що їх стало більше. Їх не могло побільшати через те, що вони дійсно гинуть. Але, коли вони тікають нажахані, то можуть, приміром, перебігати дороги (хоча раніше намагались не потрапляти на очі людині). А люди тоді говорять: "Ого! Я ніколи не бачив раніше стільки оленів…".
По-друге, деяких видів на територіях, де немає бойових дій (кажу про окремі частини тимчасово окупованих територій, а також про підконтрольні території, де через воєнний стан заборонено мисливство) дійсно стало більше. Приміром, байбака - найкрупнішого нашого гризуна, занесеного в Червону книгу. З супутника видно його нори і їх стало більше. Таким чином, виявилось, що саме мисливці були головною причиною скорочення його популяції. Тому, звісно, коли немає полювання, не дивно, що мисливських видів тварин може ставати більше.
По-третє, як я вже казав, оцінити втрати можна буде лише тоді, коли отримаємо доступ до всіх постраждалих територій. Приміром, після теракту на дамбі Каховської ГЕС відбулося затоплення низин Дніпра. Там на островах проживали два види мурах, один з яких зустрічається тільки в Україні. Номінально у мене немає доказів, що вони вимерли. Але я сильно сумніваюся, що протягом двох тижнів ці мурахи могли вижити під товстим шаром води й мулу. Тобто, швидше за все, вони загинули в перші ж години. Просто підтвердити це ми зможемо лише через багато років - після закінчення війни й розмінування територій, коли знову зможемо проводити там дослідження.
Ви згадали про підрив росіянами дамби Каховської ГЕС. Тоді постраждали кілька природоохоронних зон, серед яких "Кам’янська січ", нацпарк "Нижньодніпровський". Що на цих територіях відбувається зараз?
Після теракту утворилися кілька зон впливу. Перша – зона осушення водосховища. З точки зору дикої природи, вона якраз виграла. Раніше цей нацпарк був акваторією, а тепер став тим, чим мав бути – природа почала відновлюватись, почав проростати ліс. Хіба можна було повірити, якби три роки тому хтось сказав, що Каховське водосховище буде зруйноване і там за два роки будуть дерева по вісім метрів?
Але ця ситуація – виняток. Так склались умови. Адже, наприклад, на річці Оскіл на Харківщині теж було зруйноване Оскільське водосховище. Це відбулося в інший сезон, коли насіння дерев не сіялось, і там ситуацію про відновлення колеги не коментують оптимістично.
Друга зона впливу – зона затоплення, яка утворилася на два тижні вниз за течією. Вона частково, або повністю охопила 23 населених пункти і навіть частину міста Херсон. Майже вся територія – 100 тисяч гектарів - це природнозаповідний фонд. Це значно більше, ніж весь Київ з усіма, оточуючими його, лісами. Тому це точно – самий негативний разовий вплив на природу. Навіть Чорнобиль був не настільки згубний для природи в сенсі масового знищення живих організмів. А тут все живе, принаймні тваринний світ, було стерто, все загинуло. Плюс, трагедія сталася в період розмноження.
Ще одна величезна проблема – в зоні затоплення ми бачимо, що рослинність не повністю змило. Якщо дивитись по супутникових знімках, ця зона зелена. Але ми розуміємо, що під нею – густий шар мулу, забрудненого металами. Цей мул занесло аж до Туреччини, але основна маса осіла в плавнях Нижнього Дніпра. Фактично, вся територія національного парку токсично заражена.
Чи зачепила війна національний парк "Олешківські піски" на лівобережжі Херсонщини?
В принципі, самі по собі Олешківські піски – це рукотворна пустеля, по суті, місце техногенної катастрофи. В радянські часи там був військовий полігон, і він не давав природі відновлюватись. Але, попри це, там багато рідкісних видів. Приміром, у нас в Червоній книзі не так багато дерев, але одне з них – береза дніпровська. Вона, переважно, зростає на Олешківських пісках (і це єдине дерево, яке там росте), адже там, попри піщані бархани, дуже близько грунтові води. Після теракту в Каховці рівень води дуже сильно піднявся. І є побоювання, що для берези це може стати катастрофічним – вона могла вимокнути і частина дерев просто загинула через підтоплення, тому що березі не треба, щоб грунт був занадто вологим.
Війна на такій великій за площею території впливає на клімат?
Глобальні кліматичні речі відбуваються за сукупністю факторів. Навряд один фактор може змінити ситуацію на планеті. Але бойові дії в Україні призвели до колосальних пожеж, пошкодження грунтів. Як наслідок - до вивільнення в атмосферу парникових газів.
Приміром, недоторканий степ безкінечно накопичує атмосферний вуглець. В атмосфері його стає менше, клімат стає стабільніше. А вирви від вибухів розкидають грунт, починають його ерозію, хімічне забруднення вбиває дрібні грунтові організми, які підтримують його існування…
Але ж ми з вами говорили, що натомість можуть з’явитись нові зелені зони. Як той самий ліс на місці Каховського водосховища.
Ця територія – чи не єдина, де з’являються наші, українські дерева. Натомість інші заростають чужорідними – акаціями, айлантами, кленами, різними північноамериканськими інвазійними видами. І нічого хорошого в цьому немає.
Чому?
Ми не просто так звикли бачити ці рослини, переважно, вздовж доріг. Ми не давали цим деревам поширюватись далі. Тобто, якщо людина активно господарює на території, то цим агресивним видам не було місця, щоб розростися. Причому, я кажу не лише про дерева, а й про рослини, на кшталт амброзії.
Зараз, коли великі території перестали оброблятися, населені пункти зруйновані, ці агресивні види масово засіваються природним чином. Місцевим видам, пробитися крізь них нереально. Для цього треба дуже багато часу.
Тобто, з одного боку, для клімату начебто непогано - чужорідна рослинність, яка розповсюджується на величезній площі шаленими темпами, починає накопичувати атмосферний вуглець. З іншого – бойові дії не закінчились і ніхто не контролює пожежі. Вочевидь, ми ще побачимо, як ця рослинність буде швидко виростати і знову згорати…
Також таке неконтрольоване поширення інвазійних рослин жахливе з точки зору майбутнього розмінування територій. За деякими оцінками, за тих умов, які маємо зараз, повне розмінування України може тривати понад 700 років – в десять разів довше, ніж ми з вами можемо прожити. Але навіть якщо припустити, що розмінування триватиме 100 років, то міни будуть глибоко під коренями старих дерев. І як уявити тоді це розмінування? Це катастрофа.
Розуміючи ці ризики, як ми можемо їм запобігти, чи використати чийсь досвід?
Поки що ми можемо за цими процесами лише спостерігати. Раніше теж були війни, правда. Але в ті часи не було такої кількості цих чужорідних видів. Вони з’явились, стали поширюватись і захоплювати території досить недавно. Відтоді, як клімат почав активно змінюватись.
Крім того, екологічна тематика почала розвиватись у світі десь в 70-х роках минулого століття. Тож все, що ми знаємо, приміром, про Першу та Другу світові війни, не допоможе нам бути готовими до подій, які зараз відбуваються саме в екологічному плані.
Глобально, ми не можемо скористатися чиїмсь досвідом. Але наш досвід буде цінним для всіх інших. Фактично, ми стали першовідкривачами-дослідниками екологічних наслідків повномасштабної війни.
Чи, на вашу думку, ми зможемо отримати від Росії компенсацію за екоцид?
На жаль, ми дійсно не лише першовідкривачі-дослідники, але й постраждала сторона. Проте я не сильно вірю в силу компенсацій.
Некомфортно проводити такі порівняння, але у кожного з нас є загиблі на війні друзі або родичі. Скільки треба заплатити, щоб компенсувати нам цю втрату? Це навіть дико звучить. Адже це те, що не оцінюється в грошах. Втрату не можна компенсувати. А довкілля – це теж втрата.
І все ж таки, підрахунок завданої шкоди варто вести?
Якщо проводити паралелі з Другою світовою, то агресор був колективно подавлений і не він, а світ вирішував його долю. Тому, якщо ця війна закінчиться подавленням агресора, ми цілком можемо розраховувати на ті речі, які зараз важко уявити.
Та знову наголошу: припустімо, теоретично, Росія, якимось чином, виплачує нам якусь величезну суму. Що можна відновити? Будинки – так, інфраструктуру – так, побудуємо аеропорти, піднімемо рівень життя і будемо самою класною країною в Європі. Але чи можна відновити за гроші довкілля? Забруднені грунти, ерозія, яка розвивається, згорівші ліси, зникла флора і фауна… Це все ні за які мільярди євро неможливо відновити.
Тому тема компенсацій не має зараз бути пріоритетом. Якщо вони колись будуть – добре. Але тільки тривалий час дозволить природі відновитися.
Що тоді має бути пріоритетом у захисті довкілля прямо зараз?
Мусимо визнати, що те, що було природозаповідним фондом, частково втрачене. Приміром, Серебрянське лісництво вже не унікальна заповідна територія. Всі бачили фото й відео звідти. По суті, це місце тотального знищення всього живого. Добре, якщо там колись щось почне відновлюватись, але зараз там все ще тривають бойові дії. Тобто, юридично, Кремінні ліси – це досі національний парк. Але в реальності лісів там більше немає.
Тому, найперше, маємо захистити максимум тих територій, які досі природні, надавши їм статус природоохоронних. Причому, варто оголосити заповідними непошкоджені природні території, які зараз перебувають під російською окупацією. Приміром, на півдні Луганщини та в Криму. Адміністрації таких національних парків можуть бути фізично сформовані тоді, коли ці території повернуться під контроль України.
Річ у тім, що самопроголошені структури, наприклад, в Криму, які називають себе владою, діють саме так – створюють нові заповідні території. Роблять це для того, щоб демонструвати: бачте, Росія природу охороняє, а Україна цього не робить. Що заважає нам діяти так само: не маючи жодного конфлікта з бізнесом, який був би зацікавлений в тих чи інших територіях, оголосити їх заповідними? Завтра вони повернуться під контроль України, і ми скажемо: "Дивіться, ми не лише вірили в повернення, а й дали охоронний статус, і даємо нове життя".
І тоді вся Україна перетвориться на "заповідний фонд"?
Не зовсім. Цінні території, які не мають охоронного статусу, мають обов’язково його отримати. До повномасштабного вторгнення в Міндовкілля було багато таких територій, цінність яких була обгрунтована. Але заповідники не встигли створити.
Загалом, станом на зараз у нас всього 7% заповідних територій, і то - з морськими акваторіями. А, приміром, у Словаччині - 36% - у п’ять разів більше, ніж в Україні. В середньому по ЄС – 19% територій є заповідними. Тому у створенні нових я бачу великий потенціал.
Тетяна Урбанська