Війна загрожує унікальним Крейдяним горам Донеччини, де збереглася рідкісна сосна та реліктові види, важливі для біорізноманіття Європи.
Крейдяні схили Донеччини - це не просто красиві пейзажі, а одна з найунікальніших природних зон України, де збереглися реліктові рослини. Еколог Валентин Щербина розповів УНІАН, чому крейдяна сосна майже не зустрічається більше ніде в Європі, чи можуть бойові дії остаточно знищити цю екосистеми, скільки часу знадобиться природі для відновлення і що Україна ризикує втратити разом із руйнуванням крейдяних ландшафтів Донеччини.
Чим унікальні крейдяні скелі Донеччини? Чим вони відрізняються від інших подібних ландшафтів у світі?
"Подібні відкриті виходи крейди є і в інших країнах, але загалом це дуже рідкісне природне явище. Вони унікальні тим, що на сформованих ще у крейдовий період (приблизно 145 - 70 мільйонів років тому гірських породах "крейдових останцях", що виходять на денну поверхню у вигляді оголених схилів і відслонень крейди, почленованих балками і яружною мережею, у післяльодовиковий період утворились дійсно унікальні природні умови.
Унікальність крейдяних ландшафтів полягає не в одному факторі, а в поєднанні: геології, ґрунтів, рельєфу, мікроклімату, тривалої ізоляції та сформованій упродовж тисячоліть системі взаємозв'язків.
Тобто - крейда визначає властивості ґрунту (тонкий шар, дуже бідний), ґрунт формує специфічну рослинність, рослинність створює мікроклімат, мікроклімат забезпечує природне поновлення сосни крейдової, сосновий бір підтримує умови існування мохів, лишайників, грибів, комах і птахів.
Завдяки цьому, упродовж голоцену (крайні 11 тис. років) сформувались раритетні в європейському масштабі ландшафти – оселища крейдової флори і фауни. У 2018 році Постійний комітет Бернської конвенції ухвалив оновлення до переліку оселищ, яким виділив окремий тип природного оселища: "Ліси сосни крейдової на крейді у степовій зоні". Це означає міжнародне визнання того, що такий комплекс є унікальним для Європи і потребує спеціальної охорони. Важливо розуміти, що до переліку внесено не вид сосни, а тип природного оселища. Однією з найбільш незвичайних рис є співіснування степових рослин, реліктових соснових борів, кальцефільноїфлори, спеціалізованих комах, характерних птахів. Такі поєднання є дуже рідкісними.
Хоча геологічно це дуже старий каркас (понад 100 млн років) - екосистема на ньому - відносно молода, нестійка і чутлива до сучасних порушень. На сьогодні це - рефугіум, залишки тієї старої, післяльодовикової флори", - каже Щербина.
За його словами, на українських крейдових скелях збереглися крейдовососнові бори - суцільні ліси з переважанням унікальної крейдової сосни (Pinus sylvestris var. cretacea) - рідкісного виду, який більше майже ніде в Європі не зустрічається, вона занесена до Червоної книги України, до Червоного списку МСОП.
Якраз крейдовососнові бори природного походження і відрізняють крейдову флору Донеччини від інших подібних ландшафтів у світі.
"Ну і відповідно ж не тільки флора, там і специфічна ентомофауна, птахи, специфічна уся екосистема, яка адаптувалася і звикла жити в таких досить цікавих умовах з підвищеним вмістом кальцію, наприклад, у грунті", - каже експерт.
Що зараз відбувається з крейдовими скелями , бойові дії вже руйнують ці ландшафти? Там все дуже понівечене?
"Повністю їх зруйнувати не вдасться. Навіть якщо там, припустимо, прилетить цей їхній хвальоний "Орєшнік", і навіть вдарить якимось зарядом, все одно він не зруйнує скелі. Але екосистемам шкода буде нанесена дуже серйозна. Природа залікує ці рани. Питання навіть трошки глибше стоїть. Чи зможуть у сформованих пост-воєнних ландшафтах продовжувати жити ті самі сосни крейдові? Чи виживуть вони? Не факт", - каже Щербина.
Це пов’язано з тим, що такі ліси формувалися тисячоліттями й існували як самовідновна екосистема - із власним мікрокліматом, певною температурою та рівнем вологості.
Саме в таких умовах дозрівало насіння: воно падало у мох із потрібною вологістю, проростало й давало нові дерева. Важливо, що і сам мох міг існувати лише в цьому особливому мікрокліматі.
Тобто вся екосистема працювала як єдиний природний механізм, де кожен елемент підтримував інший.
"Новий пагонець виживе і підніметься до певної висоти тільки в тому мікрокліматі, щоб замінити собою сосну, яка за 300-400 років вже стала старою, немічною засохла і впала. Це як естафета. І ось один з учасників естафети загинув. І загинув другий. А третій біжить. Чи зможе він перехопити паличку? Наздогнати?", - пояснив Щербина.
Тобто відновлювати доведеться не самі сосни, а умови, у яких вони можуть нормально рости й виживати. Якщо поруч залишаться дорослі дерева-насінники, які зможуть дожити до зрілого віку, сформувати шишки й дати насіння - це значно полегшить процес. Крейдова сосна не дає рясних урожаїв насіння щороку - такі насіннєві роки повторюються в середньому раз на 3-5 років, а після стресу – раз на 5-7 років. Саме тому втрата дорослих дерев значно ускладнює відновлення крейдових борів.
Інший варіант - привозити молоді саджанці з інших місць і висаджувати їх штучно. Проте для цього все одно доведеться створювати дуже особливі умови - фактично майже тепличний, близький до природного мікроклімат, щоб дерева змогли прижитися.
Які рідкісні рослини й тварини жили чи, можливо, ще живуть на крейдяних схилах Донеччини і чи можуть деякі види зникнути через війну?
Такі території справді часто стають домівкою для рідкісних видів. Бо унікальна екосистема формує особливі і складні умови, до яких адаптуються лише окремі представники біоти. . Крейдяні схили Донеччини є одним із головних центрів ендемізму України. Найбільша кількість ендемічних видів припадає на рослини, однак у складі ентомофауни також є вузькоареальні, спеціалізовані види комах, пристосовані до життя на відкритих крейдяних відслоненнях.. Ссавці, птахи, дрібні хребетні тварини є типовими мешканцями цих екосистем, однак переважно не належать до ендемічних видів.
Так орел могильник, орлан-білохвіст, балабан, вухата сова, пугач чи одуд обирають ці місця не через саму крейду. Для більшості червонокнижних птахів головним є не наявність крейдяних відслонень як таких, а збереження кормової бази, місць гніздування та мінімальний рівень турбування. Тому локальна деградація окремих ділянок крейдяних схилів не обов'язково призведе до істотного скорочення їхньої чисельності в регіоні, наголошує еколог.
Наприклад, для орлана-білохвоста критично важлива велика заплава з хорошими запасами риби, адже це один із його основних видів їжі. Якщо є водойми та кормова база, він буде полювати саме в цих місцях. Якщо залишаться великі дерева - навіть частково обгорілі, але міцні - птах може облаштувати на них своє величезне гніздо, яке іноді сягає до двох метрів у діаметрі та кількох метрів у висоту. Там він виводитиме пташенят, і популяція зможе поступово відновлюватися.
Для одуда дуже важлива наявність характерних для бору комах, якими він харчується. Для пугача і вухатої сови головне - щоб у місцевості було достатньо мишоподібних гризунів. Якщо є кормова база й немає постійного фактору турбування, наприклад, вибухів чи активних бойових дій, там житиме й сова.
Ендемічні та вузькоареальні види комах пристосовані до життя на відкритих крейдяних схилах, переважно південної експозиції, які добре прогріваються сонцем і мають специфічний тепловий та вітровий режим. Саме ці умови забезпечують існування їхніх популяцій. Наразі немає підстав стверджувати, що зміни середовища настільки масштабні, щоб призвести до повного зникнення цих видів. За збереження придатних екотопів частина популяцій може зберігатися або переміщуватися на менш порушені ділянки. Тому на сьогодні немає підстав прогнозувати критичні втрати ентомофауни саме через локальне порушення окремих крейдяних схилів, зазначив еколог.
Також більшість тварин здатні мігрувати чи адаптуватися до нових умов. Ті самі козулі, зайці чи багато видів птахів просто переселяються в безпечніші місця. Тому якихось критичних незворотних втрат саме для більшості представників фауни Щербина наразі не прогнозує.
Найбільший ризик полягає не стільки у миттєвому зникненні окремих видів, скільки у фрагментації їхніх оселищ.
Коли ізольовані популяції втрачають зв'язок між собою, зменшується генетичний обмін, погіршуються умови природного відновлення і зростає ризик локального вимирання навіть без повного руйнування всього ландшафту.
Що Україна може втратити разом із руйнуванням крейдяних скель Донеччини? Йдеться лише про красиві пейзажі для туристів?
" Найбільша втрата - це крейдова сосна, яка є екосистемоутворюючим видом крейдяних борів. Саме вона формує характерний мікроклімат, структуру лісу та умови існування багатьох видів рослин, грибів, комах і хребетних тварин. Її втрата означатиме руйнування не лише окремого виду, а й усієї екологічної системи, що формувалася протягом тисячоліть - повноцінного крейдяного екосистемного комплексу. Це як втратити унікальний шедевр світового мистецтва, мистецьку реліквію, що репрезентує післяльодовикову епоху. Копію створити можна, але вона ніколи не стане оригіналом. Так само і з крейдяними борами: можна посадити сосни, але неможливо швидко відновити екосистему, яка формувалася понад 11 тисяч років", - каже еколог.
Скільки часу може знадобитися природі Донеччини, щоб відновити крейдяні схили й ліси після війни? Мова про роки чи десятиліття?
"Крейдяні бори - це оригінал, створений Природою. Пошкоджене – можна спробувати реставрувати, без гарантії результату. У разі повної втрати можна створити лише копію, навіть існують приклади створення вториних або частково антропогенних соснових насаджень на крейді.
Критично важливі параметри для відновлення – це безперервність крейдяних відслонень (відсутність масштабгихруйнівних порушень схилів), збереження ґрунтового покриву і мохового шару, наявність природного поновлення сосни (самосіву).
"Досить складно говорити про час, але там, де повністю знищена та сама сосна крейдова, з огляду на біологію виду - це не менше ніж 70 років. Плодоносити вона починає раніше, але в 70 років - стає дорослою. І за 70-100 років можливо сформується саме сосновий бір, як екосистема, як місце, де проживають птахи, комахи, повноцінно проживають. Але це – не точно…", - наголосив експерт.
Тобто йдеться не про кілька поодиноких дерев, які просто виростуть на згарищі, а про повноцінну, стійку екосистему, здатну самостійно підтримувати й відновлювати себе. До цього моменту це будуть лише штучні насадження, за якими доведеться постійно доглядати. Це як реставрація твору мистецтва упродовж сторіччя.
За словами еколога, природі потрібно допомагати дуже обережно. Не "тягнути її за собою", нав’язуючи свій сценарій, а лише підтримувати там, де це необхідно. Він порівняв це з тим, як переводять літню людину через дорогу: не штовхають і не змушують іти швидше, а просто підтримують під руку, щоб вона не впала.