Неефективне управління вугледобувними підприємствами, зношеність обладнання, відсутність підтримки галузі з боку держави практично призвели до припинення видобутку бурого вугілля. Однак висока ціна на російський газ змусила українську владу переглянути свої погляди на цей вид палива...
Проблеми і перспективи
Запаси бурого вугілля в Україні, за даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості, можна оцінити у 6-8 млрд тонн. Вони в основному зосереджені в Дніпровському басейні. Пік освоєння родовища в Олександрії припав на 1960-70-і роки, обсяг видобутку в Кіровоградській області тоді доходив до 10 млн тонн на рік, з яких місцеві збагачувальні фабрики випускали до 4 млн. тонн вугільних брикетів. В середині 1990-х держава відмовилася дотувати буровугільне об'єднання, його інфраструктура почала руйнуватися. Пізніше в профільному міністерстві дійшли висновку, що активи держпідприємства «Бурвугілля», який об'єднує затоплений і практично вичерпаний вугільний розріз «Морозівський», брикетну фабрику «Байдаківська», Олександрійське районне енергоуправління і теплоцентраль № 1-2, підлягають ліквідації. А на розрізі «Костянтинівський» ДП «Олександріярозрізобуд» ще можна відновити видобуток.
Наразі, за даними спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації, повністю знищено Байдаківську і Дмитрівську брикетні фабрики, а також ТЕЦ, розібрано і здано на металобрухт під'їзні залізничні шляхи. Розріз «Морозівський» повністю затоплено, він перетворився на кілометрове озеро. Ще якихось шість років тому там працювали машини, здатні за годину перевантажувати 5000 кубометрів породи - 800 повних КАМАЗів, зараз кар'єр став кладовищем екскаваторів.
Водночас, проблема з ціною російського газу, яку не можуть вирішити вже протягом двох років (хоча нинішня влада не розраховувала на такий поворот у відносинах з росіянами), призвела до того, що в паливному відомстві визнали раціональнішим переведення теплоцентралей з газу на вугілля. Це повинно дозволити заощаджувати близько 6 млрд. кубометрів газу в рік. Приступити до реалізації програми із заміщення міністерство сподівається в 2013 році. У зв'язку з цим Кабмін подав на розгляд Верховною Радою законопроект про вилучення з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, 13 українських ТЕЦ в Дніпропетровській, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та АР Крим. Переобладнати їх передбачають за допомогою приватних інвесторів - модернізувати потужності для роботи на водовугільному паливі, проклавши до існуючих ТЕЦ трубопроводи або побудувавши прямо на місці підготовчі станції. Істотну частину водовугільного палива можна було б отримати за рахунок дешевого бурого вугілля.
Китайська «допомога»
Модернізувати вуглепром влада вирішила за рахунок китайських кредитів. В Україні вже успішно реалізується низка спільних проектів з КНР в даній сфері. Зокрема, наприкінці березня ц.р. державне підприємство «Трест Олександріярозрізобуд» і компанія China Coal Technology & Engineering Group Corp. підписали рамкову угоду про співпрацю в реалізації проекту з видобутку і розробки бурого вугілля в Кіровоградській області, який оцінюється в 300 млн. доларів. Разом з тим, масштаб розрухи в найбільшому українському вугільному басейні набагато більший, ніж можуть собі уявити чиновники. Коментаря від міністерства з приводу просування китайських проектів УНІАН так і не дочекався.
За словами глави відомства Юрія Бойка, який є зараз основним лобістом буровугільної галузі, «це - перший в Україні проект, реалізація якого означає початок відродження в Україні видобутку бурого вугілля. Ми плануємо, що в результаті реалізації проекту річний видобуток бурого вугілля на «Костянтинівському» розрізі складе до 2,5 млн. тонн. Левова частина видобутого піде на виробництво електро- і теплової енергії на новій електростанції, потужність якої після введення в дію всіх енергоблоків повинна скласти 300 МВт».
Як відзначає Василь Терещенко, генеральний директор Енергетичної інвестиційної компанії (видобуток і продаж бурого вугілля), «основна проблема «Костянтинівського» розрізу в тому, що після зупинки видобутку не проводилося відкачування води, а оскільки видобуток бурого вугілля обводнюється за своєю природою, то кар'єр затопило. Рівень води досягає 35 метрів. Щоб її відкачати, необхідно 1,5-2 роки і кілька десятків мільйонів гривень (основною витратною статтею в даному випадку є електроенергія, в середньому вартість становить 3 грн/1 м3 води). Крім того, потрібніні кошти на відновлення інфраструктури - під'їзних та залізничних шляхів, електроліній, які повністю зруйновані. При розробці в минулому видобуток вівся «варварським способом» - розроблялися ділянки з найменшим коефіцієнтом розкриву, тобто, було порушено розкривні технології, що привело до необхідності проведення додаткових розкривних робіт».
«Таким чином, для досягнення проектної продуктивності в 2,4 млн. тонн на рік буде потрібно інвестування близько 500-550 млн. грн. А при збереженні продуктивності в 1,6 млн. тонн - 300-350 млн. грн. Крім технологічних проблем, у підприємства були проблеми зі збутом. Тоді вугілля в порівнянні з газом було в рази дорожче, відповідно, газ був головним енергоносієм. Крім значних інвестицій у відновлення видобутку копалин на цій ділянці, найперш, необхідно розібратися з формою власності підприємства, оскільки вона не визначена - розподільний акт не підписаний, розріз не знаходиться в чийсь власності », - зазначив Терещенко.
Гендиректор ЕІК підкреслив, що «China Coal є національною китайською корпорацією, що спеціалізується на інжинірингу, у неї великий досвід саме в питаннях технічного консультування. Китай на сьогоднішній день виступає дуже активним інвестором, який надає кредити не тільки таким країнам, як Україна, але і розвиненим країнам. Проте основною їхньою метою є збільшення експорту китайської продукції, в даному випадку, техніки. Вони переслідують свої комерційні цілі, і розвиток Україні їх цікавить в останню чергу».
*** У Черкаській області відновленням видобутку бурого вугілля займається Енергетична інвестиційна компанія. Мова йде про розробку Ватутінського розрізу, який володіє достатнім запасом сировини, виробництво бурого вугілля там зупинилося ще в 1998 році. Для відкачування води на новому Мокрокалігорському родовищі компанія вже встановила газогенераторну установку.
До речі, з Кабміну вже звучали заяви про створення водовугільного палива, нібито для економії близько 6 млрд. кубометрів газу в рік. За найскромнішими підрахунками, витрати на переобладнання однієї ТЕЦ потужністю від 20 МВт становлять до 200 млн дол (без урахування інфраструктури виробництва сировини, що потягне ще на таку ж суму). У країні працюють близько 40 теплоелектростанцій зазначеної потужності. Отже, плани уряду цілком могли народитися не з економії, а з перспектив того ж таки нового «китайського господаря» українського бурого вугілля.
Ще одному буровугільному проекту дала хід влада Харківської області. У грудні минулого року Харківська облдержадміністрація, НАН України та представники німецької компанії Schmidt підписали меморандум про готовність освоїти родовище бурого вугілля в селі Нова Дмитрівка (Барвінківський район), яке за часів СРСР вважалося безперспективним. Йдеться про 245 млн євро. Крім того, підприємство «Барвінок 3+», створене за участю німецького інвестора, нібито навіть готове відселити мешканців села.
Начальник управління паливно-енергетичного комплексу Харківської ОДА Василь Безязичний вважає, що ці гроші дозволять інвестору довести обсяг видобутку до 3 млн. тонн вугілля на рік і добувати його понад сто років. Адже запаси бурого "золота" в харківській глибинці оцінюються в 390 млн тонн.
За словами заступника голови Координаційної ради «Зеленого фронту» Олега Перегона, «будівництво кар'єра в безпосередній близькості відразу до двох заказників місцевого значення - Новодмитрівського і Чабанного - видається дуже сумнівним, місцеві жителі не підтримують проект. Це - унікальне місце «червонокнижних» видів флори і фауни. Крім того, буре вугілля даного родовища дуже низьке за якістю, що робить «ціну» його видобутку невиправдано дорогою. Всі докази підкреслюють тільки рекламно-приманливий характер таких заяв для залучення інвесторів та присипляння пильності громадськості. Навіть не вдаючись у проблеми подальшого використання бурого вугілля, стає зрозуміло, що енергетична проблема не тільки України, але й Харківської області, не може бути вирішена за рахунок розробки новодмитрівського родовища бурого вугілля не тільки в довгостроковій (до 100 років), а й у короткостроковій перспективі (до 10 років)».
І що не кажи, але в багатьох європейських країнах лігніт займає гідне місце в національних енергобалансах. Компанії, які видобувають буре вугілля в Україні, орієнтуються на внутрішні і зовнішні постачання в надії домогтися співвідношення 50/50. За оцінками експертів, незважаючи на істотне скорочення обсягів видобутку за останні роки вугільна промисловість нашої країни має значні перспективи для розвитку. А анонсовані проекти дозволяють говорити про спроби реанімувати буровугільний комплекс України. Отже, лігніт нам ще може довго і з користю служити, тим паче з урахуванням зростаючої ціни газу.
Леся Буценко (для УНІАН)