Сьогодні всі ринки завмерли через пандемію коронавірусу та пов'язані з нею обмежувальні заходи. Але пройде пару місяців, і ажіотаж спаде, вектор очікувань зміниться з песимістичного на оптимістичний і розпочнеться новий цикл економічного зростання у світі. В Китаї, який «подарував» світу COVID-19, вже формується позитивний тренд. Коронавірус ненароком зробив світовій економіці велику послугу. Вона тривалий час дуже сильно зростала, і їй потрібен був струс для перезавантаження, щоб рухатися далі, не впадаючи у тривалу рецесію.
Україна – не виняток. Тим більше, що в нас макроекономіка працює на очікуваннях. Наразі через коронавірус очікування негативні: економіка падає, підприємства закриваються. До цього ми рік зростали тільки на очікуваннях приходу нового президента. Очікуваннях того, що незабаром життя налагодиться. Ніхто не збирав гроші – їх вливали у торговий обіг. Очікування скоро зміняться, а влада поки що має час до цього підготуватися і змінити пріоритети в економічній політиці.
Перша проблема – ми надто зав'язані на зовнішні ринки
Перша проблема – ми надто зав'язані на зовнішні ринки. Відповідно, у нас склалася однобока структура економіки, коли у пріоритеті сировинні підприємства, що нерідко експлуатують ще радянську інфраструктуру: металургія, хімпром, шахти. А зараз ще й агровиробництво. Ці напрями приносять експортну виручку в валюті тут і зараз. На жаль, збільшенням внутрішнього ринку, розумним протекціонізмом українського бізнесу ніхто, по суті, серйозно не займався. При тому, що завжди простіше захистити свій внутрішній ринок, аніж зайти на новий експортний. На відміну від нас, наші зарубіжні партнери це розуміють. Вони, у свою чергу, успішно захищають своїх внутрішніх виробників, що нам постійно забороняють робити. Для прикладу варто поглянути на США, Німеччину, Францію тощо. Бо якщо ти не розвиваєш свою внутрішню економіку, то стаєш дуже залежним від зовнішніх ринків. Як Україна. В підсумку – якщо на Заході чхнули, то в нас вже пневмонія.
Інший, не сировинний бізнес останніх 30 років у нас розвивався, як на Дикому Заході. Без постійно анонсованої підтримки з боку держави та всупереч втручанню податкових і правоохоронних органів у свою діяльність. Ніхто з силовиків не піде «трусити» великий олігархічний бізнес, максимум – отримають від них невелику гарантовану «зарплатню».
Відповідно, перше, що потрібно перестати говорити і почати робити, – це дати можливість підприємцям розвивати бізнес без перевірок. Пестити їх і плекати доти, поки вони не виростуть. Знижувати їм податкову базу. Визнати, що наші підприємці виконують насамперед соціальну функцію. Чим більше людей вони працевлаштують, тим менше фінансове навантаження на державу.
Друга проблема – засилля імпорту
Друга проблема – засилля імпорту. У нас через бюджет перерозподіляється трохи менше ніж 40% ВВП. І це без різних держпідприємств. Чому держбюджет повинен зароблену українську гривню конвертувати у валюту і витрачати на імпорт? Нам потрібна держпрограма років на п'ять, за якою бюджетні гроші можна витрачати тільки на товари і послуги з українською «пропискою». Таким чином, великий грошовий потік піде безпосередньо в економіку України. Перші рік-два, безумовно, буде складно, але потім бізнес пристосується.
Результатом буде величезний внутрішній ринок, який підштовхне зростання місцевого бізнесу. А коли іноземний капітал побачить, що у нас на ринку можна заробляти, то інвестиції прийдуть без усякого МВФ. Зростання бізнесу зупинить трудову міграцію. Навіщо їхати в Польщу, якщо в Україні будуть конкурентні зарплати? А кожна людина, що повернулась в Україну, – це додатковий плюс для економіки. Адже вона зароблятиме кошти і витрачатиме їх всередині країни.
Починати потрібно вже зараз. Переорієнтувати на 5 років бюджет України на споживання лише українських товарів і послуг, без імпорту. Паралельно вести переговори з іноземними інвесторами про локалізацію їхніх виробництв в Україні. Ось вам два роки, щоб відкрити тут компанію, або ви будете відрізані від державних тендерів. Крім цього, ввести держпрограму з розвитку регіонів: виділяти землю за умовну одну гривню і будувати інфраструктуру до промислових об'єктів за рахунок держави. Можливість профінансувати таку інвестпрограму є. Плюс, знову ж таки, зниження податкового навантаження. Першим кроком може бути програма «Велика будова» і будівництво доріг. Тільки треба звернути в них увагу на питання локалізації, закриття так званих «податкових ям» і можливість виведення підрядниками коштів за межі України.
Компенсувати недоотримані податки можна за рахунок розумного скорочення гіпертрофованого держапарату і максимальної передачі не властивих йому функцій у приватний сектор. Ці процеси мають відбуватися паралельно. Реалізація кожного окремо тільки розбалансує державні фінанси. За державою має залишитися мінімальна кількість дійсно важливих послуг. Формувати цей список треба вже зараз. По-перше, це знизить витрати бюджету. По-друге, збільшить приватний ринок і зайнятість в країні. По-третє, усуне монополію та корупцію.
Зеленський має стати драйвером цих змін і запровадити нову економічну політику як ідеологію уряду і парламенту
Президент Володимир Зеленський має стати драйвером цих змін і запровадити нову економічну політику як ідеологію уряду і парламенту. Єдина мета до закінчення владних повноважень – сформувати сильний внутрішній ринок. Все решта – не важливо і не цікаво. Інакше ми будемо бігати: сьогодні одне робити, завтра – друге, післязавтра – третє. Кожну дію слід порівнювати з головним: те, що ми хочемо зробити, наближає чи віддаляє нас від мети?
Зараз проблема навіть не в тому, що ми не йдемо до мети розвитку внутрішнього ринку, – в нас просто немає жодної мети. Уряд і парламент займаються реагуванням на появу нових проблем, без розуміння, до чого ми повинні прийти через 4–5 років. Рефлексії на вирішення маленьких ситуативних проблем призводять до того, що рішення, яке ми приймемо завтра, частенько суперечитиме сьогоднішньому.
Один маленький крок у потрібному напрямку ми зробили – забрали із виконавчої влади популістів і фантазерів, які становлять більшість попереднього Кабміну. Друга перешкода на шляху формування сильного внутрішнього ринку – це, як не прикро, МВФ. Ідею українського протекціонізму вони однозначно розкритикують. Відповідно, треба бути готовим і до жорстких переговорів щодо захисту національних інтересів, і до згортання співпраці з фондом.
Підіб’ємо підсумки. В українців є гарна приказка: «Живіть и багатійте». Весь підхід до бізнесу, особливо до МСБ, має виходити з цього принципу. Тим більше що на адміністрування оподаткування підприємців витрачаються неефективно колосальні кошти. Фокус держави має бути зміщено з фіскальної функції на соціальну. Нехай бізнес збільшує зайнятість і доходи населення. Держава переходить на вітчизняні закупівлі, збільшує обсяг внутрішнього ринку і позбувається не властивих йому функцій. Настав час не ділити пиріг економіки України, а зробити його більшим.
Карантин, пов'язаний з коронавірусом, надає час і можливість все обдумати, щоб вже до повноцінного відновлення роботи Верховної Ради прийти з готовими ідеями і сказати: відтепер ми змінюємо свою політику.
Олег Дунда, народний депутат України, фракція "Слуга народу"