Мізерне фінансування з боку держави та відсутність вивіреної стратегії може перетворити українських розробників та виробників ракетно-космічної техніки у «підсобних робітників», нехай навіть і найвищої кваліфікації.
Чиї ракети?
Одним з найуспішніших проектів, в якому задіяні підприємства космічної галузі України можна назвати програму «Дніпро». В рамках програми на орбіту вже виведено близько 60 супутників, що належали різним країнам, включаючи Росію, США, Німеччину, Великобританію, Францію, Японію, Італію і, звичайно ж, Україну. Ракета-носій "Дніпро" результат конверсії міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) РС-20. Ця МБР була розроблена Державним підприємством "Конструкторське бюро "Південне" і збиралася "Виробничим об'єднанням "Південний машинобудівний завод".
Перший пуск РС-20 (у натовській класифікації SS-18 "Сатана") відбувся ще у лютому 1973 року. Але не тільки поважний вік ракети-носія ставить питання щодо довгострокових перспектив програми «Дніпро». Справа в тому, що аби відбувся черговий пуск "Дніпра", командування Ракетних військ стратегічного призначення РФ має прийняти рішення про зняття з бойового чергування чергової РС-20. Ці ракети як і раніше становлять основу ядерного щита Росії і згідно з планами РФ будуть залишатися такими до 2020 року.
Останній запуск «Дніпра» відбувся 17 серпня, коли серед інших супутників на орбіту був виведений український супутник дистанційного зондування землі «Січ-2». Ця подія була піднесена НКАУ, як подарунок усім українцям до 20-ї річниці Незалежності України. Варто відзначити, що використана для цього ракета-носій була побудована в Дніпропетровську ще у 1983 році, що зайвий раз підтверджує її високу надійність. Але цей запуск був запланований мало не на рік раніше, однак постійно відкладався, а наприкінці 2010 року з'явилася інформація про те, що Міноборони РФ вважає недоцільним подальші запуски ракет РС-20 за програмою «Дніпро». Версії пояснення такого рішення були різними - від небажання послабляти бойову міць РВСП РФ до збитковості комерційних пусків «Дніпра» для російського оборонного відомства. Джерела у Міноборони Росії заявляли тоді, що їм простіше розрізати зняту з бойового чергування ракету на металобрухт, ніж забезпечувати її запуск як ракети-носія. Є правда і ще один варіант.
Крім РС-20 у Росії є ще й близька їй по класу РС-19, на базі якої розроблена ракета-носій «Рокот». Хоча «Дніпро» і потужніша ніж «Рокот», але в останньої є одна істотна перевага - вона розроблена у російському КБ ім. Хрунічева. Це КБ займається цілим рядом космічних програм, отримуючи серйозне фінансування в рамках Федеральної космічної програми. Зрозуміло, що у проекта «Рокот» значно потужніші лобі та фінансові можливості, ніж у КБ «Південне». Висновки, як то кажуть, робіть самі. Звичайно, росіянам до 2020 року не обійтися без українських фахівців, які обслуговують і тестують російські МБР РС-20, але у питаннях комерційних пусків «Дніпра» ситуація залишається дуже невизначеною. Ось і називайте після цього «Дніпро» російсько-українською ракетою, коли від бажання українців у цьому проекті залежить дуже мало. Покличуть - добре, а не покличуть, так нічого і не поробиш.
З усіма потроху
Звичайно програма «Дніпро» лише один з багатьох проектів, в яких беруть участь українські ракетобудівники. Тут і різні модифікації ракети-носія «Зеніт», у розробці та запусках якої знову таки задіяні росіяни. Досить успішно РН «Зеніт-3SL» використовувалася консорціумом «Морський Старт» (англ. Sea Launch) у ході пусків з плавучого космодрому, розташованого у Тихому океані поблизу екватора. Міжнародний консорціум Sea Launch Company (SLC) був створений у 1995 році. До нього увійшли американська фірма Boeing Commercial Space Company, що забезпечує загальне керівництво і фінансування (40% капіталу), російська Ракетно-космічна корпорація «Енергія» (25%), українське КБ «Південне» (5%) і ВО «Південмаш» (10%), а також норвезька суднобудівна компанія Aker Kværner (20%). Зауважте частка України в консорціумі була навіть меншою, ніж у норвежців, які до космічної техніки мали у цьому випадку дуже опосередковане відношення. 22 червня 2009 компанія оголосила про своє банкрутство і фінансову реорганізацію. Криза вдарила і по ринку пускових послуг, запускати супутники стало занадто накладно. Весь 2010 рік запуски «Зенітів» не здійснювалися. У цьому році дві РН «Зеніт-3SLБФ» були запущені з космодрому Байконур і вивели на орбіту 2 російських супутника. Таким чином перспективи «Зеніту» сьогодні також багато в чому залежать від російських партнерів.
Не можна не згадати і про участь КБ «Південне» і «Південмашу» у розробці корпусу 1 ступені американської РН "Таурус-2" (на замовлення приватної комппанії "Орбітал"). Планується побудувати 20 ракет. На 1 ступені РН будуть встановлюватися по 2 двигуна російського виробництва НК-33, роботи над якими проводилися в рамках радянської програми пілотованого польоту на Місяць. Американська приватна компанія закупила у РФ 40 таких двигунів. У разі відновлення виробництва двигунів НК-33 у 2014 р. в РФ, можливо кількість РН "Таурус-2" буде збільшена. І знову-здорово - відновлять у РФ виробництво двигунів, отримає роботу і «Південмаш», а ні, так обмежимося корпусами до 20 двигунів, що звичайно ж не мало, але явно не відповідає потенціалу України.
КБ «Південне» бере участь у розробці блоку маршового двигуна, що входить в рухову установку керованого модуля четвертої ступені європейської ракети-носія «Вега». Але цим реальне співробітництво з Європейським космічним агентством поки що обмежується. Провідні космічні країни Європи - Франція та Німеччина є скоріше конкурентами для України, ніж партнерами.
Ну і, нарешті, найважливіший космічний проект України - участь у будівництві космодрому «Алкантара» у Бразилії. Саме з «Алкантари» планується здійснити перший пуск найбільш перспективної вітчизняної ракети-носія «Циклон-4». Фінансування проекту здійснюється спільно з Бразилією у пропорції 50 на 50. Але як неважко здогадатися, тут Україна зіткнулася з нестачею коштів. У зв'язку з недофінансуванням проекту українською стороною старт «Циклона-4» переносився вже кілька разів і тепер очікується наприкінці 2012-го - початку 2013 року.
У 2012 році Національне космічне агентство України розраховує отримати з державного бюджету на розвиток космічних програм 112 млн грн. У НКАУ переконані, що цих коштів вистачить у тому числі й на фінансування українсько-бразильського проекту. Будемо сподіватися, що «Циклон-4» все-таки стартує у 2012 році й успішно впорається з виведенням на орбіту корисного вантажу.
Але є одне велике «АЛЕ». У «Циклона-4» дуже серйозні конкуренти на ринку комерційних пусків. Звичайно ж тут слід назвати російський «Союз-2», який планується запускати з французького космодрому Куру у Новій Гвіані. Росія так само активно розробляє ракету-носій «Ангара», створюється нова ракета-носій легкого класу Союз-2-1В.
Але найсмішніше, що серед конкурентів «Циклона-4» фахівці називають РН «Дніпро» і «Зеніт». Обидві ці РН можуть перетягнути на себе частку замовлень «Циклона-4». Конкурентом «Циклона-4» стане і РН «Таурус-II». Хоч смійся, хоч плач, але українські фахівці доклали чимало зусиль для того щоб «Циклону-4» було якомога важче пробивати собі дорогу на ринку. Усе це від хронічного безгрошів'я та відсутності довгострокової стратегії. Доводиться хапатися за будь-яку роботу, яка підвернеться не замислюючись про те, що в майбутньому всі ці підробітки можуть вилізти боком. І сподіватися, що наступні двадцять років Незалежності не стануть останніми для вітчизняної космічної галузі.
P.S. Про що казати, якщо на розвиток космічних програм у 2012 році ДКАУ просить 112 млн грн, а на утилізацію твердого ракетного палива (ТРП), що залишилося після ліквідації українських балістичних ракет, цілих 229,6 млн грн. Виходить, що утилізація нам рівно у два рази важливіша, ніж космічні програми?! Тобто зрозуміло, що питання щодо ТРП давно пора закрити, позбувшись найнебезпечнішого токсину, але все ж порівняння цих цифр просто вбиває.
І до речі - брати участь у російсько-європейській програмі польоту на Марс нас, на жаль, не запрошують. «Коли Роскосмос і Європейське космічне агентство - дві солідних організації заявляють про те, що починають працювати над цією програмою, то, напевно, ми вже трохи запізнилися. Потрібно було починати входити у цей процес на стадії розробки...», - зазначив на нещодавній прес-конференції радник голови НКАУ Едуард Кузнєцов.
Антон Лосєв (УНІАН)