Якщо ще років десять тому у садок із задоволенням приймали за “солодкий стіл”, то сьогодні без купюр з зображенням Франкліна зазвичай не обійтися. Чим більша сума – тим менша черга...
Зміни до славнозвісного Закону України “Про дошкільну освіту” прийнято, тож хоча б без одного року дитячого садку до школи не потрапити. “Дошкільна освіта є обов`язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні”, – йдеться у законі. У документі також зазначено, що держава “забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (базового компонента дошкільної освіти) та обов`язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку”. Відвідувати дитсадки дошкільнят зобов’язали. Тільки куди водити дітей? Система дошкільних навчальних закладів України охоплює лише 63% дітей дошкільного віку.
Закон в свою чергу посприяв лише зростанню дефіциту дитсадків. Найскладніша ситуація з дитсадками нині в Києві, Тернополі і Харкові, де на 100 місць припадає 140-156 дітей.
Думати про те, як влаштувати своє чадо у дитсадок, батькам доводиться мало не з останніх місяців вагітності.
– Віддавала сина до дитсадка півроку тому, – розповідає молода мама Ірина Ковтуновська. – Просто взяла дитину за руку і пішла шукати найближчі до нас заклади. Першим трапився приватний садок, у якому щомісячна плата становила 2 тисячі гривень, а за вступ доводилось би заплатити ще кілька тисяч у благодійний фонд. Тоді вирішала шукати далі. У державному садку натякнули на той самий внесок до фонду – на ремонт, розширення дитячого майданчику і на загальні потреби дітей. Такий внесок склав ті самі 2 тисячі, які у приватному садку довелось би платити щомісяця.
У Києві наразі функціонують 566 дошкільних освітніх закладів. Черги у державні і комунальні дитсадки займають за два-три роки до фактичного вступу дитини. І якщо ще років десять тому у садок із задоволенням приймали за “солодкий стіл”, то сьогодні без купюр з зображенням Франкліна зазвичай не обійтися. Чим більша сума – тим менша черга.
– Днями намагалась влаштувати свого чотирьохрічного сина у державний дитсадок, який розташований у нашому мікрорайоні, – ділиться Катерина Ліщук. – Спочатку директорка попередила нас про довгу чергу, у якій ми мали б провести щонайменше півтора роки – мовляв, мікрорайон заселений, а у сусідніх лише приватні дитсадки і матері звертаються мало не з останніх місяців вагітності. Далі директорка натякнула, що одну дитину можна взяти і в обхід черги, але, звісно, не безкоштовно. Вона назвала суму, від якої у мене волосся мало не стало дибки. Я просто встала і вийшла, зрозумівши, що вже краще щомісячно платити ті 2-3 тисячі гривень у приватний дитсадок, аніж зараз спробувати знайти ту суму, яку вона назвала.
Хабарництво у дитсадках породило плідну землю для ще одного виду закладів – таких собі домашніх дитячих садків. У них плата за день складає 50-60 гривень, у яку входить і заняття з вихователями, і харчування, і власне перебування. Міні-садки складаються як правило з двох-трьох груп по 5-7 осіб у кожній. Але більшість таких садків не мають державної ліцензії.
Європейська система дошкільної освіти більш лояльна до дітей та батьків – у всіх країнах ЄС відвідування дитячого садка лише добровільне і не є обов’язковою умовою для подальшого вступу дитини у загальноосвітні заклади. Більше того, відсоткове співвідношення приватного та державного секторів дошкільної освіти не складають такої разючої різниці, як в Україні. Наприклад, у Британії для вступу дитини у державний дитячий садок родина отримує від установ з питань освіти та науки спеціальний ваучер, котрим сама держава і розплачується за дошкільну освіту. А головна різниця між державними дитсадками та приватними (так званими Nursery School) полягає у тому, що останні приймають дітей з 3-місячного віку і мають дещо подовжену зміну, ніж звичайні. Разом з тим, програма у всіх дитсадках однакова – обов’язкові заняття з розвитку математичних, творчих, мовленнєвих здібностей. Заклад може лише розподіляти різну кількість годин на кожні заняття, тим самим роблячи акцент на певному напрямку розвитку дитини.
Жодного слова про обов’язкові предмети чи напрямки освіти, як прийнято у європейській практиці, жодного слова про певні заходи, додаткові заняття і т.д. Тому навіть не маючи великих статків українці часто звертаються до приватної дошкільної освіти, яка за чималі кошти, але все таки забезпечує дітей більшим обсягом знань і навичок. Але слід зауважити, що окрім офіційної щомісячної плати, яка включає в себе перебування дитини у приватному садку близько п’яти-шести годин на день (подовження часу оплачується окремо) і кілька прийомів їжі, окремо доведеться платити за всі інші заняття – відвідування басейну, вивчення іноземної мови, хореографію тощо.
...За кілька місяців віддаємо брата в дитсадок. Остаточно не вирішили в який – державний чи приватний. Але зрозуміли, що платити все одно доведеться. Виникає питання: якщо дитсадок – це соціалізація дитини, то чому родина не може бути кращим підґрунтям для цього? Говорячи мовою реклами: “Навіщо платити більше?”.
Катерина Зінов’єва