Економічні й політичні проблеми України не важчі, ніж в інших східноєвропейських державах, які вже є членами ЄС...
Шанси України на членство в Європейському союзі такі ж великі, як, наприклад, шанси Мексики стати 51-м штатом США. Минуло вже кілька років звідтоді, як соціал-демократ Гюнтер Ферхойген, тодішній комісар з розширення ЄС, дав цю протверезливо-чітку оцінку. Об`єднані європейці у відносинах зі своїм східним сусідом завжди задовольнялися роллю обходжених і злегка обурено відмовлялися від дуже великої близькості. Тим часом це ставлення зазнало деякої, але зовсім не докорінної зміни.
"Ми зробимо все можливе, щоб економічним і дипломатичним шляхом підвести Україну ближче до ЄС", – заявив учора в Парижі напередодні саміту Україна-ЄС чинний комісар з розширення ЄС Оллі Рен. Проте зараз з урахуванням Балкан, додав він, подальше розширення в планах ЄС не стоїть.
Україні пропонується перейменувати вже існуючу угоду з ЄС про партнерство в "угоду про асоціювання". Крок, який зазвичай означає, що тій чи іншій країні надається ясна перспектива для вступу в ЄС. Але не в цьому випадку. Тут, зазначається в проекті заяви саміту, статус угоди про асоціювання "не є остаточним рішенням про майбутні відносини ЄС і України".
Але чому ні? Чому ЄС не зробити все можливе, щоб тісніше прив`язати Україну до Євросоюзу? Іншими словами, запропонувати цій країні стати в перспективі його членом. Україна, зі свого боку, наполягає на вступі до ЄС, особливо після того, як війна в Грузії розбудила страхи перед подальшими територіальними претензіями Росії. Це прагнення знаходить підтримку в Польщі, прибалтійських державах і Великій Британії.
Натомість заперечення проти вступу України в ЄС мають Німеччина й Італія. Країна дуже велика, має забагато внутрішньополітичних проблем і клопіт з Росією, і все повалиться на Євросоюз, що включить до свого складу Україну.
Найсильнішим аргументом противників вступу є, перш за все, увага до російських інтересів і російської чутливості. Проте він дуже слабкий і, що найпікантніше, давно відкинутий людиною, найбільш чутливою щодо застосування сили в політиці - російським прем`єр-міністром Володимиром Путіним. Після політичного перелому "помаранчевої революції" в грудні 2004 року він, тоді ще російський президент, заявив: "Якщо Україна хоче вступити в ЄС, якщо її приймають, нам, мені здається, тільки можна буде радіти". Вступ України до ЄС не турбує Росію, запевняв Путін, навпаки, завдяки тісним економічним зв`язкам двох країн вона тільки отримає користь з членства України в ЄС.
Заперечення Росії проти зближення України із Заходом, які ніколи не ховалися, стосувалися тільки членства України в НАТО, але не вступу до ЄС. За Путіна російське керівництво завжди сприймало НАТО серйозно, як військового противника з чіткими керівними і командними структурами. Європейський союз, навпаки, видавався конкурентом, не гідним серйозної уваги, наднаціональним утворенням, що не має ні основних зовнішньополітичних засад, ні відповідного силового потенціалу.
Чому б у такому разі Євросоюзові не прислухатися до дружнього заклику Росії і не прийняти Україну до своїх лав? Відмовляти їй зараз у перспективі вступу було б, мабуть, невиправною помилкою. Якщо Європейський союз хоче бути дієздатною політичною і економічною співдружністю, він повинен поводитися відповідно.
Україна, незважаючи на всі внутрішньополітичні безумства останніх років, за час після перелому 2004 року зробила чіткий вибір на користь європейської інтеграції. Час вагань, коли країна з неабиякою циклічністю щораз по-новому визначала своє місце між Сходом і Заходом, між Росією і ЄС, минув. Внутрішньополітичні розбіжності в Україні породжуються не питанням про членство в ЄС, а питанням про ставлення до НАТО.
Крім того, економічні й політичні проблеми України не важчі, ніж в інших східноєвропейських державах, які вже є членами ЄС. Ця країна може запропонувати ЄС навіть більше, ніж інші. Європейці хочуть більшої енергетичної безпеки і більшої незалежності у виборі транспортних маршрутів? Газопроводи з Росії і Центральної Азії проходять через Україну, і досі країні вдавалося відвернути передачу цих транзитних ліній російському "Газпрому". Якщо ЄС зможе використати економічну співпрацю, щоб протистояти російському енергетичному диктату, це означатиме більшу безпеку для України і, врешті, також бльшу безпеку для Європи.
Катя Тихомирова, Berliner Zeitung