В Україні роблять бізнес на недоношених немовлятах

В Україні на неонатологію – галузь медицини, яка вивчає немовлят, їхній розвиток і захворювання – з державного бюджету виділяють величезні суми. На початку цього року наша держава взяла на себе зобов`язання виходжувати діток з масою від 500 грамів до кілограма. Для всього цивілізованого світу це норма – адже кожен народжений малюк має право на життя. Реабілітація недоношених дітей – тривалий і дорогий процес. Але наша країна, орієнтуючись на європейські стандарти надання медичної допомоги, пішла на це. Гроші  виділили і чималі. Через тендерні конкурси закуплено ліки, в тендерному процесі закупівля устаткування. Але нині лікарі-неонатологи, хоча дуже обережно і при вимкненому диктофоні, почали говорити про сумнівну якість життєво важливих препаратів, які, як виявилось, навіть не пройшли клінічних випробувань. Ті неонатологи, які не бояться розповісти правду,  а їх - одиниці, звертаються у високі кабінети, але відповіді не одержують. Одна  з них – професор Тетяна ЗНАМЕНСЬКА  - віце-президент Асоціації неонатологів України, погодилася відповісти на запитання кореспондента УНІАН.

ЛІКИ НАШІ – ХОЧ І ДУЖЕ ПОГАНІ, ОДНАК ДЕШЕВІ

Тетяно Костянтинівно, про які конкретно препарати йде мова, коли говорять, що вони абсолютно не допомагають, якщо не шкодять, недоношеним немовлятам?

Йдеться про вітчизняний препарат сукрим. Я нещодавно приїхала зі Всеукраїнської медичної конференції. Директори неонатологічних центрів у один голос обурюються – він не працює у недоношених дітей, особливо з критично малою масою тіла – від 500 грамів до 1,5 кг. Ящики цих ліків або лежать у лікарів під столами, або його просто зливають в каналізацію. А батькам говорять прямо - якщо у вас є можливість, купуйте дорогий імпортний препарат, якщо немає – реаніматологи дуже акуратно вводять сукрим, хоч і чітко розуміють, що він не працює.

Дорогий імпортний препарат – це сульфактант, ціна якого понад півтори тисячі гривень за флакон? Не кожна українська сім`я зможе собі дозволити  купити ліки за такі гроші, навіть якщо йдеться про життя власної дитини?  

 Я переконана, що дорогі препарати – сульфактанти, імуноглобуліни та інші, має купувати держава. Звичайно, більшість наших громадян не можуть викласти 350 доларів за пляшку імпортних ліків. Це - не реально. Держава повинна узяти на себе первинну допомогу недоношеним дітям, це дуже важливо.

На сьогодні в нашій країні немає альтернативи цьому препарату. Він сертифікований і визнаний у всіх європейських країнах. Одного разу я питала у французьких колег, у чому пріоритет, при закупівлі ліків для дітей. Відповідь була такою – ми любимо свою націю і ніколи не підемо на те, що шкодить її здоров`ю. Там не ставлять питання: імпортний чи вітчизняний, проблема ставиться - чи якісний він. 

Ці дорогі препарати мають лежати в шафці реаніматолога в кожному пологовому залі. Адже народження дитини з малою масою тіла ніколи не можна спрогнозувати. І якщо таке трапляється, допомога потрібна в перші години після народження. А коли батьки днями шукають цей препарат (його можна замовити, а потім, лише через кілька днів, купити через представництво фірми), дорогоцінний для реабілітації час йде без вороття. Дитина може загинути.

Ці препарати - «швидкопомічні». Як при зупинці серця застосовують електрошок, так цей препарат необхідний недоношеній дитині вже в першу годину життя.

СУКРИМ – ПРЕПАРАТ ДЛЯ БІДНИХ

Проблема у прозорості тендерних закупівель?

Звичайно. Сьогодні державні закупівлі слід переглянути з позиції лікарів, які працюють з препаратами, що нав’язують їм тендери. Можливо, там чогось не розуміють або, найімовірніше, не хочуть розуміти.

Та, напевно, вони  розуміють, на чому роблять свої гроші. Чи може щось пробити цей неприкритий цинізм?

Я просто впевнена, що, якби у кожного, хто стоїть за закупівлею препаратів, народилася недоношена дитина, він не став би виходжувати його вітчизняним препаратом. Представники фірми з обуренням часто мені розповідають, як високопоставлені особи, дзвонять і вимагають цей препарат. Думаю їм в голову не йде рятувати своїх дітей сукримом. Цей препарат – для бідних. Тяжко дивитися, як маленький усім єством протестує, коли вводять розчин. Ніхто з медиків не дасть гарантії, що дитина виживе на цих препаратах.

КУПИТИ ПОДЕШЕВШЕ, ЩОБ ВІДРАЗУ ВИКИНУТИ

Дивна досить ситуація, з одного боку Міністерством охорони здоров`я декларуються зобов`язання виходжувати дітей, народжених з 500 грамами, а з іншої, я б сказала цілком усвідомлено, роблять все, щоб ці діти не змогли вижити. Абсурд якийсь.

Безумовно, це позитивне рішення – дитина має право жити, але для введення цієї ініціативи ми повинні були готуватися щонайменше два роки – створити школи, навчальні центри, щоб навчити українських лікарів приймати таких дітей, а потім вже оголошувати про це всьому світу, приймати закони. У цьому - дисонанс. До літа цього року треба було б забезпечити всі центри і стаціонари України необхідним устаткуванням. Воно ж досі не куплене, а перебуває у тендерній обробці. Наскільки я знаю, вибір ліг на дешеве устаткування. Таким діткам не можна купувати дешевизну, вона не допомагає виходжувати дітей. Тому можна відразу здавати на металобрухт. На це потрібно дивитися з державної точки зору. Краще купити одне дороге обладнання, ніж десять дешевих. Але в цій ситуації чітко простежуються інтереси третіх осіб, та жодною мірою новонароджених.

Скільки дітей до кілограма вдалося врятувати з початку року?

Менше 10, це – дуже незначний показник.

При такій ситуації треба чекати, що показник дитячої смертності в нашій країні зросте?

Звичайно. Але якщо держава дослухається і буде куплене необхідне устаткування у всі дитячі відділення країни, ми боротимемося за життя цих дітей.

МИ НЕ ГОТОВІ ВИХОДЖУВАТИ ДІТЕЙ З МАЛОЮ ВАГОЮ

Професор Микола Поліщук розповідав, що спеціальна комісія вже моніторила ситуацію щодо необхідної медичної техніки для новонароджених. Був складений реєстр всієї необхідної апаратури, навіть в Мінфіні його підписали. Чи враховують ці дані?

Так, комісія працювала 6 важких місяців. Я була в її складі. Ми розробили стратегію допомоги дітям. Але вона не пішла. Наші напрацювання не цікавлять міністерських чиновників. І тому замість устаткування необхідного неонатологічним центрам і хворим діткам, купують те, що вигідно конкретному чиновникові.  Це питання вже юридичного характеру.

А ось лікарям у регіонах працювати дуже важко. У них немає ні препаратів, ні умов, їх не навчили, як виходжувати недоношених дітей, це - важка праця. Не побоюся цього сказати – ми не готові виходжувати дітей з такою масою. Сьогодні ця проблема замовчується, а діти продовжують народжуватися, і вони нікому не потрібні.

Я вважаю, МОЗ цілком може вирішити це завдання і грошей досить. Потрібно лише розумно підійти до проблеми закупівлі препаратів і устаткування.

Це найголовніше питання.

У НАШІЙ МЕДИЦИНІ – БАГАТО ТАЄМНИЦЬ

Можливо тут проблема не в розумі, а в невгамовній ненажерливості міністерських чиновників?

Цьому сприяє ситуація в медицині в цілому. У міністерстві така ж плутанина - когось хочуть звільнити, але ще не звільнили, хтось тільки збирається працювати. На сьогодні, все залежить від того, хто прийде в міністерство після виборів. Напевно, є лобіювання чиїхось інтересів. Але потрібна стабільність у державі. Тоді буде розуміння ситуації і адекватні закупівлі. У медицині нині багато загадкового відбувається. Багато речей,  я зрозуміти не можу.

Наприклад...

...чому потрібно купувати препарати,  які не працюють і наперед знати, що, пройшовши свій шлях іноді через усю Україну, їх викинуть у смітник.  Чому, коли і гроші є, і якість препарату визнана у всьому світі, замість тисячі життєво необхідних флаконів купується  тільки 300. Навіщо для новонароджених купувати ліки ліпін, якщо він призначений для вагітних. Чому купують лампи денного світла старого зразка, а не нового. Чому купуються бразильські кювези – у них ніколи не виходиш дитини. Я не розумію, навіщо купувати китайські аналізатори, які беруть по півкубика крові з вени у здорової дитини, коли є мікроаналізатори – для них потрібно 0,5 мікрограма крові з пальця. Я цього не розумію. Хоч би кого я питала про це в міністерстві  - відповіді мені ніхто не зміг дати.

До речі, про ліпін. Мені розповідав один головний лікар, що його, як держзакупівлю, почали постачати, у відділення для недоношених дітей. А він же ж призначений, насправді, для вагітних.

Це – ще один з парадоксів, який спостерігається в нашій медичній галузі. Ліпін, закуплений для недоношених новонароджених, але на їхній організм не діє. Він і не може діяти. Це - чудовий препарат для патологічної вагітності, при токсикозі. Але аж ніяк не для недоношених дітей. Сульфактантну терапію не можна заміняти на ліпін. Лікарі не знають, що робити з цим препаратом – розробок і рекомендацій по ньому немає. Я ставлю під сумнів його використання.  І закликаю лікарів не виливати його, а віддавати для терапії вагітних.

МАМИ ЧАСТО СТАЮТЬ АЛКОГОЛІЧКАМИ

Яка доля недоношених діток, яких вам вдається виходити?

У них непросте життя. Як і у батьків. Проблема ця переходить вже в соціальну площину. Мало, що дитина народжується проблемною, його ж треба утримувати, а з нашими зарплатами і пенсіями це неможливо. 60 % серед тих, що вижили – це інваліди дитинства. Лікарі нашого відділення щодня стикаються з трагічними долями сімей, в яких народжуються такі діти. Вони вивели закономірність: народження дитини з відхиленнями - руйнує сім`ю. Зазвичай, чоловік соромиться такої дитини і йде із сім`ї. Грошей на подальше виходжування державою не передбачено. Окрема тема – доля мами. Для жінки народження хворої дитини - потужний стрес. Адже, зазвичай, вона залишається сама зі своїм горем. Психіка її настільки травмована, що вона або спивається, або перебуває у постійній депресії. Серед них значний відсоток самогубців. Це - ціла соціальна проблема. Її потрібно вирішувати всім миром.

Це має бути ціла система надання допомоги. У нас немає центру, який би займався недоношеними дітьми. Немає моніторингу за долями цих дітей. Ми знаємо, скільки вижило, скільки загинуло, скільки стало інвалідами. Але прослідкувати процес в динаміці не можемо.

Ми дуже переживаємо і хочемо створити реабілітаційний центр для таких діток.

ВІРЮ - ПРЕЗИДЕНТОВІ

Ви мрієте про створення центру реабілітації, чи вірите ви, що в цій країні, окрім жменьки лікарів-ентузіастів це ще комусь потрібно?

Вірю. У нашій країні дуже багато розумних людей. Коли ти не бачиш цього горя, тобі байдуже, ти не входиш у цю проблему, але коли ти, хоч би раз зіткнешся з нею, якщо від тебе це залежить - ти завжди допоможеш.

На чию ж допомогу Ви все ж сподіваєтеся?

Ви знаєте, я завжди говорю – я сподіваюся на Президента країни. Я почала дуже поважати Путіна, коли він у нинішньому році пріоритетним напрямом медицини вибрав материнство і дитинство, виділивши близько мільярда рублів. Тому, коли цими проблемами займаються на чолі з Президентом, я вірю, що буде толк.

Найголовніше, щоб контролювалося використання грошей на найвищому рівні. Тому що там, де є гроші, завжди є корупція.

Те, що відбувається нині - це повний хаос.

ЛІКАРІ БОЯТЬСЯ

Ви озвучуєте жахливі речі. Чому б усім українським неонатологам не провести, якусь публічну акцію -  зібрати прес-конференцію та назвати прізвища людей, що нав`язують злочинну терапію для новонароджених, або просто повернути препарати за зворотною адресою.

    

На жаль, про цю проблему лікарі говорять у кулуарах. Виступають відкрито – одиниці. Але я гадаю, якби кожен лікар, почав протестувати проти використання таких препаратів, і звертатися до Глави держави, до прем`єр-міністра, у профільне міністерство -  це була б лавина звернень. Можливо, була б реакція і тоді люди, які наживаються життях новонароджених, на горі батьків, подумали б сто разів - чи зважитися їм на такий крок. Але люди з регіонів мовчать – вони боятися, але на профільних нарадах деяких вже прориває.

Це сумно, що людей, які б могли виступити і сказати правду, – дуже мало. У регіонах всі залякані. Нишком сказати можуть, але відкрито виступити – ніколи.

Працює радянський ген страху?

Я б сказала, що просто людська недалекість. Люди не розуміють, що таке може трапитися і з їхніми дітьми. Ми починаємо кричати, коли з нами щось трапляється, з нашими дітьми. І тоді, за моїми спостереженнями, люди, які до цього були байдужі, зрушують гори. Я завжди чиновникам кажу – поставте себе на місце мами, і тоді у вас все у мізках прояснитися. Я, наприклад, ніколи сукрим і під розстрілом не введу своїй дитині.  І нікому не пораджу.

Просто так на відкуп держави і корумпованого чиновника цю проблему віддавати не можна. Вважаю, стан речей залежить від конкретного лікаря, у якого народжується така дитина і якому потрібно її рятувати.

Чому вам не допомагають в Міністерстві охорони здоров`я?

Та вони самі допомоги потребують. Там говорити ні з ким. Від керівництва нашим напрямом відсторонили усіх знаючих людей. На їхньому місці - люди абсолютно нічого не компетентні у проблемах неонатології.  

Наталка Максименко