Харків іноді називають то інтелектуальною, то культурною столицею. Жили в цьому краї і Нобелівські лауреати, проте ще ніхто не придумав, як зробити так, щоб у місті не було сміття і на тротуарах не ламали ноги…
Особливого вигляду в цьому відношенні Харків набуває навесні.
Щоправда, кожна пора року в місті по-своєму чудова і має свої особливі прикмети – на початку зими у нас випадково випадає сніг, влітку стоять стовпи куряви і пилу, восени починається сезон «опалого листя».
Весна ж прекрасна розбитими дорогами і тротуарами, а особливо - купами сміття. Вони скрізь. І на околицях, і в передмісті, і під твоїм під’їздом, і в центрі міста. Таке враження, що це якась величезна напасть, вселенське зло, проти яких людина безсила.
Європеєць, звичайно, посміється над нашими бідами, а нам не до сміху. Щоправда, ми отримали Диплом на міжнародному конкурсі «Краще місто СНГ». Причому в красивій номінації: «За впровадження іноваційних технологій в комунальному господарстві, за успіхи в благоустрої та озелененні міста, за успіхи в розвитку міського співтовариства».
100 міст із 10 країн боролися за це. А отримали ми. Щоправда, переклад вийшов трохи невдалий – «міське «співтовариство». «Співтовариство», треба розуміти, це ми, громада. Громада обирає владу, влада працює в ім’я громади. Громада платить податки, влада підраховує, скільки треба на сезон купити мітел, лопат і ще чогось там, щоб прибирати сміття.
А раз воно є, то щось тут не так. Або влада громадські гроші кудись діває, або мітел мало. Йду увечері 3 квітня центром – сміття. І на Сумській, і на найбільшому в Європі майдані. Чому сміття? Кажуть, був мітинг проти НАТО. Ну то й що? Це ж демократія.
А ж тільки ввечері збагнув. У телевізорі показали. Це був четвер. Будень, робочий день. На чолі ходи - «маршу-протесту», в голові колони - наш мер. Поряд – його заступники і підлеглі, соратники. А далі – мітинг, виступи проти клятого ворога, підлого агресора. І що поріняно з цим пробки, незручності, тригодинне бумкання Газманова, або якесь сміття? Навіть якщо це великі купи…