«Найдешевша московська повія, з якою я спілкувався, працювала рублів за 300. Я запитав у неї чи вважає вона це дном. Вона відповіла: «Ні». І додала, що дно – це виїзд з Києва у бік Полтави». (Костянтин Боровой, ветеран російської демократії, бізнесмен, письменник)...
Харковом почав курсувати мікроавтобус з бригадою лікарів, які надають медичну допомогу працівницям секс-індустрії.
Здоров’я харківських повій тепер під контролем. У місті раз на тиждень у нічний рейс виїжджає автобус з бригадою медичних фахівців та психологів, які пропонують дівчатам протестуватися на СНІД та інші «професійні» інфекції. Потрібність цього почину найкраще підтверджує такий факт: навіть зараз серед нічних метеликів трапляються юні особи, які й досі нічого не чули про найстрашнішу хворобу сучасності.
Протестуйся і спи спокійно!
Співробітники «нічної варти» в душу не лізуть і правильному життю не вчать. Їхнє завдання максимум за півгодини протестувати пацієнток на наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом, пригостити чаєм-кавою і за згодою самих дівчат надати пораду психолога. Прізвища, імена та адреси тут ніхто не згадує навіть тоді, коли нічні метелики виявляють бажання отримувати аналогічні консультації регулярно під дахом обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Фахівці останнього разом зі співробітниками фонду «Благо» якраз і курсують містом з нетиповою для нашої ментальності місією.
На сьогоднішній день перевірити власне здоров’я у такий спосіб погодилося півтори сотні працівниць секс-індустрії із тисячі опитаних. Серед них лише в однієї дівчини виявили віл-інфекцію. Разом з тим кожна третя з них має інші хвороби. Наприклад, сифіліс, герпес, грибкові захворювання. І хоча ці болячки не належать до числа смертельних, за словами керівника фонду «Благо» Володимира Казуся, вони служать сприятливим фоном для появи, власне, грізного СНІДу.
Вийти на контакт з повіями було досить непросто. «Ми шукали дівчат на вулицях Харкова, намагалися налагодити з ними контакт, пояснити, що не хочемо завдати їм шкоди, - говорить пан Казусь. – Паралельно з цим роздавали буклети, брошури, презервативи, засоби інтимної гігієни, контрацептиви, дезинфікуючі засоби». Картина вималювалася просто таки невтішна. Серед нічних метеликів траплялися дівчата, які мало обізнані з наукою безпечного сексу, і навіть такі, що взагалі нічого не чули про СНІД. Це ніби інша планета, що живе за власними законами, правилами і традиціями, залишаючись при цьому активною частиною нашого суспільства.
Зрештою через вуличних дівчат нічний мікроавтобус доїхав і до повій, які працюють на квартирах. Тут «персонал» більш дисциплінований, освічений та заможний. Пропозицію перевірити на міцність власне здоров’я, організовані повії сприймають охоче. Правда лише після того, як почують від фахівців доброзичливе «ми граємо з вами на одному полі». Цікаво, що «матусі з татусями», тобто сутенери й сутенерші, теж нічого не мають проти такого співробітництва, оскільки самі зацікавлені у тому, аби наймані на роботу дівчата не розносили усілякі болячки.
Мило, тазик, пивко, дівчатка?
За інформацією різних джерел, у харківській секс-індустрії сьогодні працює від 5 до 8 тисяч дівчат. Володимир Казусь говорить, що співробітники його фонду і обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом встигли познайомитися поки що лише з вуличними та квартирними проститутками. А є ще «клубні» (працюють під дахом розважальних закладів), по виклику і ті, що супроводжують клієнтів у відрядженнях під личиною помічниць - референтів. Їхні послуги – такий же товар, як мило та віники у саунах або коктейль і музика від ді-джея у нічних клубах. Останнім часом цей бізнес став настільки затребуваним, що його охоче освоюють і чоловіки - про гендерну нерівність у царині секс-послуг говорити не доводиться взагалі. За даними пана Казуся, у Харкові наразі активно «трудиться» кілька тисяч хлопців-повій. Правда, шлях до них мікроавтобус з тестами тільки намагається прокласти.
Поява на панелі мужчин внесла суттєві корективи у термінологію розважальної індустрії. На зміну просто «дєвочкам» прийшли працівники комерційного сексу (ПКС). До того ж їхній соціальний портрет неабияк б’є по державному іміджу країни, сповна видаючи не лише затяжну економічну кризу, а й формальний рівень турботи про підростаюче покоління. За даними Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка, сьогодні на панелі можна зустріти дівчаток, яким виповнилося всього лише 12-13 років. Значна частина повій (8,1 %) почали своє сексуальне життя у віці від 7 до 13 років. Приблизно така ж кількість дівчат (8,8 %) надають сексуальні послуги фактично з дитинства. Тобто у віці з 12 до 14 років. Майже 40 % нічних метеликів вперше «прилетіли» на панель 15-річними. Малолітки користуються «попитом» на ринку секс-послуг, і тому, що більше третини з них (майже 35 %) через вікове глупство погоджуються за додаткову плату обслуговувати клієнтів без презерватива. Значний відсоток повій, віком 17-20 років вже мають одну або дві дитини і стоять на вулиці перш за все тому, щоб прогодувати малюків. Матусями ж вони стали у своїй переважній більшості, як правило, «по зальоту», оскільки уроки сексуальної грамотності з ними ніхто не проводив.
Здам сесію ... і на панель
Регіональні особливості вітчизняної секс-індустрії мають незначну відмінність. У цьому сенсі Схід і Захід – майже близнюки-браття. Деяку різноманітність у статистику вносять хіба що курортні зони і ...Харків. Причому останній і тут примудрився блиснути власним інтелектуалом, маючи статус великого вузівського центру. В результаті соціальний портрет харківської повії можна змалювати такими штрихами. Це дівчина, віком 19-20 років, яка здобуває диплом в одному з навчальних закладів міста. Володимир Казусь розповів, що на одній з квартир «матуся» на подив «невже усі студентки?» відреагувала приголомшливою, але досить показовою у цьому сенсі фразою. Мовляв, почекайте, закінчиться сесія і «наших» прибуде ще більше.
Студентки виходять на панель у своїй переважній більшості не від хорошого життя. Президент інституту соціально-політичних ініціатив Надія Гончарова говорить, що останнім часом у Харкові різко поменшало місць у гуртожитках (найвірогідніше адміністрації вузів почали масово здавати місця «наліво»), тому юнакам та дівчатам, які успішно взяли абітурієнтську висоту, просто ніде жити. А відтак, влаштовуючись на роботу квартирними повіями, дівчата вирішують одразу дві серйозні проблеми – фінансову і житлову. Водночас студентська панель – віддзеркалення ще одного вітчизняного лиха – масового зубожіння мешканців сільських районів. «Цих дівчаток зрозуміти можна, - кажуть співробітники обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом , - мама дала на дорогу та навчання все, що має, а треба ж ще одягтися, поїсти. От і виходить, що діватися нікуди». Підтверджує цей факт і статистика. Серед харківських працівниць комерційного сексу лише 15-20 % становлять мешканки обласного центру. Решта – приїжджі. Причому з усіх регіонів країни.
Виганяє на панель харків’янок і неминаюча скупість місцевих роботодавців. Сьогодні середньостатистична молода жінка може отримати без проблем місце хіба що у супермаркеті. Але робота касиром або продавцем-консультантом принесе їй після усіх податкових відрахувань максимум тисячу гривень. Якщо ж відняти від цієї суми вартість комунальних послуг чи оренди квартири разом з витратами на транспорт, у гаманці залишаться дрібні копійки. Напевно, саме тому чверть опитаних повій працюють на панелі, так би мовити, за сумісництвом. Тобто у звичайному житті вони трудяться ще й реалізаторами, двірниками, прибиральницями, стриптизерками, продавцями. Назвати таке життя успішним, благополучним або хоча б заможним, якось не повертається язик.
Душа, як спалена пустеля
Співробітники фонду «Благо», аби не популяризувати найдревнішу у світі професію, категорично відмовляються озвучувати середню заробітну плату жриць кохання. Найнижчу, правда, назвали. Одна з дівчат, що працює на вулиці (квартирні коштують дорожче) якось поскаржилась, що у неї був місяць, коли заробила всього лише 350 доларів. З її точки зору – це повний фінансовий провал.
Невдоволення нічного метелика зрозуміти можна. Простирчавши на вулиці з десяти вечора до чотирьох ранку і обслуживши від двох до десяти клієнтів «за зміну», жінка хоче претендувати на більше. Адже за торгівлю власним тілом вона згодом неминуче заплатить дуже високу ціну. Душа, як спалена пустеля, в якій не проростає жодне світле почуття – це про жриць кохання у майбутньому. Психолог Олена Тремба говорить, що спроба компенсувати невдоволення від роботи на панелі і відсутність поваги до себе добрим заробітком, спрацьовує лише на першому етапі «кар’єри». Далі трапляється найстрашніше. Жінка перестає сприймати мужчину як людину. Для неї він всього лише гаманець, який вималювався на порозі для отримання конкретної послуги. «Психологічна проблема тут полягає в тому, - каже пані Олена, - що жінка починає переносити подібне негативне ставлення на своїх рідних. Це може бути чоловік, співмешканець і навіть дитина». Саме тому повії, усвідомивши небезпеку ситуації, в яку добровільно потрапили, намагаються за будь-яку ціну піднятися з цього соціального дна на поверхню, шукаючи серед клієнтів принца на білому коні. Але проблема полягає в тому, що на вітчизняних теренах такі рятівники не визріли ще ментально. Тому казка про голлівудську красунечку у виконанні Джулії Робертс, вважає пані Олена, для наших нічних метеликів всього лише недосяжне, хоча й красиве марево.
Цікаво, що й для чоловіків, які регулярно користуються послугами повій, оплачене кохання не минає безслідно. Відома формула: «за все у житті доводиться платити» у даному випадку спрацьовує дещо в інший спосіб. Тобто любов потребує дійсно великих затрат, але душевних, енергетичних, емоційних. І якщо ці високі почуття мужчина намагається замінити доларовим прейскурантом, його фінансова спроможність у коханні згодом може й не допомогти через втрату фізичного чоловічого здоров’я. Тобто все у життя має власну ціну. І не завжди мова йде про гроші.
Лариса САЛІМОНОВИЧ