Багато рис дорослої людини сформувалися під впливом певних умов у дитинстві.
Потреба постійно все контролювати у дорослому віці часто сягає корінням у дитинство. На думку психологів, така поведінка нерідко формується у людей, які росли в умовах емоційної нестабільності або відсутності емоційної підтримки з боку батьків. Про це пише Bolde.
Фахівці зазначають, що йдеться про адаптацію нервової системи до середовища, де безпека не була гарантованою. У таких умовах дитина змушена постійно бути насторожі, щоб передбачити можливу небезпеку.
"Дітям потрібна передбачуваність. Не досконалість, а передбачуваність. Відчуття, що світ функціонує за правилами, які вони можуть вивчити, що їхні опікуни реагуватимуть послідовно, і що те, що працювало вчора, ймовірно, спрацює сьогодні", - йдеться у статті.
Якщо ж батьки поводяться непослідовно - їхній настрій різко змінюється або вони емоційно недоступні, - дитина не може розслабитися, пише автор. У відповідь формується гіперпильність: дитина постійно "сканує" ситуацію, намагаючись передбачити, що станеться далі. Згодом це перетворюється на потребу контролювати все навколо.
Дослідження, опубліковане в Nature Neuroscience, показало, що такий досвід може впливати навіть на розвиток мозку, зокрема на ділянки, відповідальні за емоції та ухвалення рішень. У результаті відчуття тривоги і потреба в контролі можуть зберігатися навіть тоді, коли реальної загрози вже немає.
Психологи підкреслюють, що не лише нестабільна поведінка батьків, а й їхня емоційна відсутність може призвести до тих самих наслідків. Якщо дитина не отримує достатньої емоційної підтримки, вона не знає, чи отримає відповідь на свої потреби. Це також створює відчуття непередбачуваності.
У таких випадках контроль стає своєрідною стратегією: дитина намагається "заслужити" стабільність, роблячи все ідеально та уникаючи помилок.
Як зазначається, в дорослому віці ця модель мислення трансформується у переконання: якщо все правильно спланувати і врахувати всі ризики, нічого поганого не станеться.
Причому Це переконання не є раціональним, тому що не досягає нервової системи так, як це робить ранній досвід. Хоча раціонально людина може розуміти, що це не так, на рівні нервової системи страх залишається. Саме тому навіть незначні зміни або невизначеність можуть викликати сильний дискомфорт, пише автор.
Водночас така поведінка має і "плюси": ці люди часто відповідальні, організовані та здатні ефективно діяти у кризових ситуаціях.
Потреба в контролі часто проявляється у взаємодії з іншими людьми. Це може бути небажання делегувати завдання, прагнення все перевіряти або тривога через зміну планів.
Іноді така людина може здаватися надто вимогливою або перфекціоністичною. Однак, як наголошують психологи, за цим зазвичай стоїть не бажання домінувати, а страх.
Постійна необхідність усе тримати під контролем виснажує. Значна частина ресурсів витрачається на планування, аналіз і передбачення можливих проблем.
Ззовні це може виглядати як ефективність і відповідальність, але всередині людина часто відчуває напруження і втому. За словами психологів, такі люди зазвичай є одними з найнадійніших, але водночас і одними з найбільш виснажених.
Автор підсумовує: у центрі цієї моделі - дитина, яка не отримала достатньо емоційної підтримки. Щоб упоратися з цим, вона виробила стратегії контролю, які допомогли їй адаптуватися. Однак у дорослому житті ці механізми продовжують працювати автоматично, навіть якщо небезпеки вже немає.
Тому люди, які прагнуть усе контролювати, - це не "складні" особистості, а ті, чия нервова система колись навчилася виживати в нестабільному середовищі і досі діє за старими правилами.
Раніше УНІАН писав, що люди, які виросли у 1960-х, мають особливу рису - специфічний різновид емоційної стійкості, який сьогодні стає дедалі рідкіснішим. Йдеться про здатність відчувати дискомфорт і не вимагати негайно його усунути, бути з неприємними емоціями і не руйнуватися. Тепер же, коли дорослі постійно втручаються, діти не розвивають ці навички. У результаті перші серйозні емоційні труднощі приходять не в 8 років, а в 18, і тоді вже запізно формувати деякі механізми подолання.