Модель Адріана Пущак в інтерв'ю УНІАН розповіла про підготовку до конкурсу "Міс США - 2025", про перемогу та хейт після неї, про особисте життя, та чому вирішила переїхати до Америки.
Адріано, ви стали "Міс США - 2025", з чим я вас вітаю. Що змінилося після отримання цього титулу?
Після перемоги я зіштовхнулася з хвилею хейту. Разом із великою кількістю підтримки, за яку я безмежно вдячна своїм прихильникам, друзям, українській діаспорі та просто добрим людям — на жаль, я також отримую чимало образ, принижень і несправедливих звинувачень.
Але найбільше мене вразило навіть не це. Сьогодні я була щиро розчарована тим, що жорсткі, емоційно образливі висловлювання пролунали не просто з боку сторонніх людей, а від Анни Філімонової — людини, яка публічно називає себе власницею національної ліцензії Miss Ukraine Universe.
У своїх публічних коментарях пані Філімонова дозволила собі образливі узагальнення, зокрема, назвавши учасниць міжнародного конкурсу "престарелыми ужасными женщинами". І що ще гірше — ці образи були спрямовані на адресу всіх переможниць конкурсу, незалежно від країни, номінації чи титулу. Таке формулювання шокує — не лише як особиста образа, а як відкритий ейджизм і публічна дискримінація жінок, які мають сміливість розвиватися, мріяти та перемагати незалежно від віку.
Окрім цього, пані Філімонова наразі активно розсилає погрози судовими позовами на адресу організаторів конкурсу, а також тиск чиниться на мою наставницю, коуча Ірину Безсмертну — людину, яка професійно й щиро готувала мене до участі у цьому конкурсі.
Це дуже сумно. Особливо враховуючи, що публічні заяви з образами, звинуваченнями у "купівлі корон" і приниженням честі інших учасниць — самі по собі можуть бути кваліфіковані як наклеп, згідно з чинним законодавством США. І тому будь-які подальші погрози від людини, яка, очевидно, погано орієнтується в американській юридичній системі, виглядають не лише абсурдно, а й потенційно небезпечно для неї самої.
Я не представляла Україну на цьому конкурсі — я представляла штат Іллінойс і здобула титул у категорії Petite абсолютно чесно. Ми пройшли серйозну підготовку, вкладали сили, енергію, любов і працю. І саме тому ця перемога — заслужена й чиста.
Я вірю, що справжня краса — це не тільки зовнішність, а й душа. Справжні королеви не принижують одна одну, а підтримують. Ми прийшли у цю сферу не для того, щоби змагатися, а щоб об’єднувати, надихати й давати приклад молодому поколінню.
Як ви готувалися до конкурсу? Розкажіть про найважчі моменти.
Це була справжня гонка на виживання — я застрибнула в останній вагон цього конкурсу. У мене було дуже мало часу на підготовку. Це костюми, сукні, образи, купальник — все мало виглядати бездоганно, бо сцена не прощає банальності. Моєю наставницею була українка Ірина Безсмертна, Miss World та Miss Universe. Вона дуже допомогла, вірила в мене, підтримувала кожен мій крок — і я неймовірно вдячна їй за це.
Найскладнішим етапом для мене стала відео-візитка англійською мовою. Потрібно було за 1,5 хвилини без монтажу, без жодної склейки, чітко і впевнено розповісти про себе. Я добре розумію англійську, але не говорю нею вільно — тож це був справжній виклик.
Скільки коштувала участь у конкурсі?
Офіційний внесок — 1600 доларів, далі участь умовно безкоштовна. Але правда в тому, що це тільки початок. Ти оплачуєш усе самостійно: переліт, проживання, сукні, образи, стилісти, візажисти. Якщо скласти все докупи — сума набігає пристойна. У моєму випадку це було понад 10 тисяч доларів, але я ні про що не шкодую. Для мене це не просто витрати — це інвестиція в себе, у мрію, у досвід, який змінює тебе зсередини.
Що ви думаєте про сучасні стандарти краси — і чи не час їх змінити?
Мені здається, що ми вже живемо в часи, коли поняття "краса" стало ширшим і чеснішим. Конкурс Ms USA Universe — це яскравий приклад. Тут не існує універсального стандарту. Є категорії для жінок 30+, є окремо 20+, є різні зростові, вагові категорії. Наприклад, я — 1,65 м. Я не змагалася з дівчатами 1,85 м в одній групі, і це справедливо. Хоча у фіналі, де всі категорії об’єднали, і обирали головну переможницю — я стала першою віцеміс. Можливо, мій зріст трохи зіграв роль, але я не засмучуюсь. Бо головна перемога — це не корона. Це момент, коли ти приймаєш себе такою, яка ти є — і сяєш.
Ви коли-небудь мали комплекси щодо своєї зовнішності?
Так, я — дівчина з комплексами, і цього не соромлюсь. Я, як і більшість жінок, проходила через ці етапи сумнівів. Комплекси — це частина мого життя. Особливо — через зріст. На конкурсі я знову це відчула: стоячи поруч із високими дівчатами, ловила себе на думці, що "я замала". Було непросто. Ще один мій тригер — ніс. Мені часто пишуть, що я його "підправила". Але це мій ніс. Природний. Нічого я не робила. Іноді невпевненість просто бере гору, навіть якщо зовні все виглядає ідеально. Та я працюю над цим щодня. Я вчуся любити себе не заради когось — а просто тому, що я цього варта.
Чи відчували ви тиск суспільства виглядати "ідеально"?
Ще й як. Особливо зараз, коли мої reels з конкурсу залетіли в рекомендації Instagram. Там, у коментарях, просто фестиваль жорстокості. Найгірше — коли пишуть чоловіки. Коментарі про мою зовнішність, тіло, обличчя… Спершу було боляче. Але потім я просто перестала сприймати це як істину. Це про них, а не про мене. Усі ми маємо право бути собою. Я намагаюся тримати внутрішній баланс і не дозволяти словам інших впливати на мою самооцінку.
Яка жінка є для вас прикладом сили й елегантності?
Я мрію бути тією жінкою, яка сама собі — приклад. Бути тією, яка несе світло іншим, яка надихає не словами, а вчинками. Для мене сила — це вміння піднятись після падіння, а елегантність — це коли ти залишаєшся собою, навіть коли світ навколо змінюється. Я хочу своїм шляхом показати, що можна бути сильною, м’якою, тендітною і впевненою водночас. Ми не повинні обирати одне — ми можемо бути всім.
Що б ви сказали молодим дівчатам, які мріють про конкурс краси?
Я знаю, це може звучати банально, але... не бійтеся. Не порівнюйте себе з іншими. Повірте — найважливіше, що ви можете зробити, — це знайти свою силу. Іти не заради перемоги над кимось, а заради себе. Мені зараз 30 — і це був ідеальний момент для участі. Зараз я маю іншу енергію, інше усвідомлення себе. У 18 я б, мабуть, так і не змогла розкритися. Тому я раджу всім дівчатам: не сумнівайтесь. Ви гідні. Ви красиві вже зараз. І якщо в серці горить — ідіть за своєю короною. Навіть якщо вона буде не на голові, а в душі.
Ви феміністка?
Так, я вважаю себе феміністкою, але не радикальною. У всьому має бути баланс. Колись я дуже прагнула стати "сильною жінкою", знаєте, такою, яка нікого не потребує. Але з часом зрозуміла: справжня сила жінки — у її м’якості. В її вмінні бути ніжною, бути мудрою, відчути момент і дати чоловікові можливість проявити себе. Мені здається, жінка — це комбо: вона може бути і вразливою, і незламною, і підтримуючою, і тією, хто веде. Суть — у гнучкості, у внутрішньому балансі, у тому, щоб залишатися собою в будь-яких обставинах.
Якою ви бачите роль сучасної жінки у світі?
Для мене сучасна жінка — це не про статус чи зовнішність, а про місію, яку вона несе у світ. Я мрію служити людям. Зараз веду переговори з одним із найбільших благодійних фондів в Америці, щоб реалізувати цей поклик. Я хочу, щоб краса асоціювалася не лише з обкладинкою, а з діями, з серцем. Моя історія — не про блискучий титул. Вона про дівчину з маленького міста, без впливових зв’язків, яка змогла. Америка колись здавалася недосяжною, а тепер я — Miss Petite USA Universe 2025. Якщо змогла я — зможе кожна.
Які у вас ранкові ритуали краси чи мотивації?
Мій ранок починається з дофамінових стрибків — я стрибаю на скакалці 5 хвилин, і це заряджає мене на день. Потім — медитація, хоч би коротка. Я дуже люблю тишу вранці, навіть кілька хвилин без телефону, без зайвого шуму. І обов’язково — моя кава. Це такий маленький ритуал задоволення, мій момент "повернення до себе".
Чи є у вас guilty pleasure, про яке мало хто знає?
О, я — просто ходячий хаос, коли відключаюсь від роботи (усміхається). Можу бути дуже зібраною, дисциплінованою, коли йдеться про справи, але варто мені ввімкнути "режим відпочинку" — і починаються пригоди.
Один раз я втопила планшет у ванній. Справжня класика: приймаю ванну, вмикаю якесь інтерв’ю на планшеті — і тут мені здається, що він от-от зісковзне. Поки я тягнусь, щоб його підсунути — він, звісно ж, летить просто у воду. Я сиджу, дивлюсь, як планшет стрімко, крізь піну, йде на дно, і думаю: "Окей, Всесвіт, я почула твій меседж".
А ще якось переплутала дату вильоту до Нью-Йорка. Була впевнена, що рейс — завтра, а насправді він був сьогодні вранці. І коли я це зрозуміла — вже було пізно. Уявіть: валізи ще не зібрані, я в халаті, кава в руках — і лист від авіакомпанії: "Дякуємо, що літали з нами". Це було боляче (сміється).
А один із найепічніших моментів — коли я загубила паспорт... прямо в літаку. Сідаю, дістаю його з сумки, щоб перевірити квиток, а потім, видно, поклала не туди. Коли вже в таксі щось шукаю в сумці — розумію: усе, його нема. Починається паніка. Розвертаємо таксі — добре, що ще далеко не від’їхали. Назад в аеропорт, до літака. Мене, звісно, ніхто не пускає, починається довге пояснення на стійці допомоги пасажирам — сльози, нерви, паніка росте з кожною хвилиною… І тут — стюард приносить мій паспорт. Він виявився під сидінням. Я тоді хотіла його просто задушити в обіймах, чесно.
Тому так, моє guilty pleasure — це отой неймовірний хаос у побуті. У житті має бути місце і для безглуздих моментів. Вони, до речі, й роблять спогади найяскравішими. А ще в мене тепер параноя — перевіряю паспорт на кожній новій локації (сміється).
Що б ви змінили у світі, маючи необмежені можливості?
Я б зупинила війну. Забрала б біль, страждання, заздрість і ненависть. Я б зробила так, щоб усі діти мали батьків, щоб у світі не було бездомних тварин, а базові потреби кожної людини були задоволені. Правда, не хотіла б, щоб люди одразу отримували все, чого забажають — боюсь, що тоді би світ поринув у хаус, до того ж іноді шлях важливіший за результат. Але я хотіла б, щоб кожна людина могла жити гідно й у мирі з собою.
Давайте трохи поговоримо про ваше особисте життя. Чи перебуваєте ви зараз у стосунках?
Ні, я зараз не у стосунках. Пів року тому ми розлучилися з чоловіком після 12 років разом. Це було дуже непросто. Ми пережили багато — і хорошого, і складного. Але прийшли до спільного рішення надалі йти поокремо. У нас росте донька, їй скоро дев’ять. І ми залишилися в добрих стосунках, перш за все, заради неї. Зараз я ще на етапі внутрішнього відновлення. Чесно кажучи, шанувальники є — але мого серця наразі це не стосується. Поки що я — для себе, для доньки, для своїх мрій.
Розкажіть про життя в Америці: чому переїхали та з якими труднощами зіштовхнулися?
Переїзд до США був для мене ніби потраплянням в абсолютно новий світ. Тут усе інакше, й доводиться починати з нуля — незалежно від того, ким ти був чи що мав раніше. У Європі, в Україні, я мала стабільну роботу, статус, ім’я у своїй сфері. А тут — усе обнуляється.
Одним із найбільших викликів для мене стало те, що, попри мій досвід і професіоналізм, деякі роботодавці відмовлялися брати мене на роботу. Причина звучала парадоксально: мене боялися як сильного майстра. Вони розуміли, що я зможу швидко здобути довіру клієнтів, і що ці клієнти можуть залишити салон разом зі мною. У певний момент я усвідомила: мій бекграунд і навіть певна популярність працюють не на користь, а проти мене.