Грузія спробує одержати гарантії швидкого входження до НАТО. Її лідери докладуть для цього максимум зусиль, заразом прокладаючи шлях до Альянсу Україні.
Криза на Кавказі не просто стала активною фазою протистояння між Росією і Грузією на території Південної Осетії. Вона дає підстави вважати, що найближчим часом на карті Європи можуть відбутися серйозні зміни, і Україні варто бути до них готовою як на дипломатичному фронті, так і у внутрішньополітичних аспектах.
Дипломатичні особливості
З формального погляду і Грузія, і Росія є стратегічними партнерами України. Більше того – кораблі російського Чорноморського флоту, які висуваються до грузинських морських кордонів, діють зі своєї бази в українському Севастополі. Україна (мабуть, на правах доброго друга) спробувала звернутися до Росії із закликом вивести війська з Південної Осетії, але у відповідь одержала звинувачення в підштовхуванні Грузії до етнічних чисток. Звинувачення – вивірене і жорстке, сперте на надумані звинувачення, але має широкий резонанс. Російському обивателеві на тлі кадрів кровопролитних бойових дій важко пояснити, що продана Грузії українська зброя була поставлена туди на законних підставах: ніяких санкцій до уряду Саакашвілі міжнародне співтовариство не водило. До того ж дуже непросто знайти відмінності між спробою повернути Південну Осетію під владу Тбілісі з недавнім «наведенням конституційного порядку» в Чечні.
Схоже, давно очікувана реакція Росії на проголошення незалежності Косово здійснилася. Кремль відповів нелінійно, розмашисто, маніпулюючи різними інструментами – від наступальної позиції в Раді Безпеки ООН до масштабного використання збройних сил.
При цьому російські підрозділи не збираються залишати територію Південної Осетії, а Володимир Путін пообіцяв виділити 10 мільярдів рублів для відновлення зруйнованого Цхінвалі.
Відрядження Віктором Ющенком до Тбілісі заступника міністра закордонних справ Костянтина Єлісєєва в ранзі своєго спецпредставника, а слідом за ним – і самого Володимира Огризка, навряд чи принесуть офіційному Києву лаври миротворця. Та й майбутні газові переговори між Москвою і Києвом значно обмежують простір для маневру нашого МЗС. Куди ефективнішою була б участь українських дипломатів у складі місії ОБСЄ, а не спроба зайняти неспівставну з реальним впливом позицію.
Оскільки кораблі ЧФ Росії фактично здійснюють морську блокаду Грузії, Україну чекає нелегка розмова з Кремлем щодо майбутнього перебування Чорноморського флоту. Наївно розраховувати, що ЧФ залишить кримські порти до 2017 року, але спробувати позначити його перебування цивілізованими рамками необхідно.
Внутрішньополітичні уроки
Очевидно, на порядку денному – формування групи професійних парламентерів, здатних вести діалоги по кількох напрямом. Один з них – ціна газу для України і вартість його транзиту українською територією. Друге – перспективи освоєння чорноморського шельфу міжнародними енергетичними компаніями. Третє – активізація нашої країни як держави-транзитера. На жаль, наявність достатньої кількості чиновників з державним мисленням і здатністю до виразного діалогу викликає сумнів. Важливий момент: офіційному Києву не варто надмірно покладатися на допомогу Вашингтона, який, наприклад, не послухав заклики Тбілісі про конкретнішу допомогу, хоча Михайла Саакашвілі і називали провідником американської політики на Кавказі.
Ще не острів
Автономна Республіка Крим і в Москві сприймається як «слабка ланка» української державності, часто слугуючи за трибуну для антиукраїнських заяв московських політиків. Надалі на них необхідно реагувати максимально жорстко. Жорсткі відповіді сумнівам в приналежності Криму Україні необхідно поєднувати з серйозними економічними змінами на півострові. Центральній владі необхідно не тільки розвивати його інфраструктуру, навести лад з використанням землі, а й пустити в Крим представників великого західного туристичного бізнесу. Радянські підручники суспільних наук недарма писали про здатність західного капіталу захищати свої інтереси – її Україна має використовувати у власних інтересах.
Ефективна політика щодо Криму стає для української влади запорукою того, що південноосетинський сценарій не повториться в Україні. Утім, Віктору Ющенку і іншим політикам варто зняти рожеві окуляри щодо ступеня свого впливу на події і подбати про створення ефективної системи безпеки. Разом із створенням сучасних боєздатних підрозділів Збройних сил це буде запорукою збереження суверенітету і територіальної цілісності нашої країни.
Євген Магда