Хто вийде переможцем політичної кризи?

Політична криза через місяць після початку зробила новий виток. Здавалося б, учасники конфлікту повернулися на круги своя, навіть де-факто декількома голосуваннями була відновлена коаліція БЮТ і НУ-НС. Але на ділі країна серйозно змінилася. Привид дострокових парламентських виборів поступово матеріалізується на Печерських пагорбах.

Хоча значне підвищення рейтингу діючого глави держави не зафіксоване, його активність, безумовно, примушує звернути на нього увагу.

Віктор Ющенко за допомогою частини НУ-НС дістав головний приз: завдяки формальній відсутності коаліції впродовж місяця гарант Конституції має право розпустити парламент у будь-який момент. Виходячи з особливостей тлумачення законів по-українськи: навіть після того, як коаліція гіпотетично буде відновлена. Народні обранці власними стараннями завели законодавчий орган під дамоклів меч, який навряд чи підвищить ККД Верховної Ради.

Втім, на цьому шляху Президент не обійшовся без втрат. Колись пропрезидентська фракція «Наша Україна - Народна самооборона» припинила існування як єдиний політичний організм, а більшість суб`єктів-організаторів блоку вже не приховують свої симпатії до Юлії Тимошенко. Як виявилось, об`єднатися навколо Ющенка під час випробувань - вже давно не наймодніший тренд в українській політиці, і зробити це готові або найперевіреніші соратники, або ті, для кого ставка на діючого Президента більша, ніж життя. З іншого боку, у Віктора Андрійовича розв`язані руки. Очевидно, що список його соратників на майбутніх парламентських виборах зазнає серйозної ревізії, не виключена поява в ньому делегатів крупного національного капіталу, які не поділяють симпатій електорату до Юлії Тимошенко і Віктора Януковича.

Ющенку не вдалося заручитися значною міжнародною підтримкою під час кризи. Ні саміт Україна - ЄС у Франції, ні скоростиглий візит президента до Вашингтона не стали моментами тріумфу українського президента. Експлуатувати «ідеали Майдану» не солідно, а похвалитися у сфері внутрішньої політики особливо нічим. Але в нинішній ситуації було б наївно розраховувати на отримання зовнішньополітичних дивідендів: західний світ, з одного боку, стурбований власними проблемами, з іншого - уважно стежить за сутичкою в українській владі, щоб не втратити момент, коли можна зробити ставку на переможця.

Важко назвати переможницею української кризи Юлію Тимошенко. Самостійно і зі сторонньою допомогою Юлія Володимирівна продемонструвала готовність домовлятися з ким завгодно заради збереження владних повноважень. Лідер БЮТ помітно прикипіла до прем`єрського кабінету, від того прагнення Банкової витягнути її звідти стає ще прозорішим. Шляхом від руйнівниці коаліції до її берегині вождь «сердечників» минулого місяця проходила неодноразово. Її ефектний кульбіт на початку жовтня (готовність прийняти всі ультиматуми політичних партнерів заради недопущення дострокових виборів) гідно оцінили майстри політичної акробатики. А ось виборці... Об`єктивні соціологічні дослідження з питання симпатій до БЮТ і інших політичних сил в дефіциті: серйозні структури вважають за краще виконувати закриті від очей сторонніх замовлення, а до думки одноднівок у сфері інженерії людських настроїв прислухатися не варто. Певно, Тимошенко сьогодні вирішує завдання за допомогою раніше одержаного рейтингу утриматися на вершині популярності, відбиваючись по черзі від проблем, що виникають, немов у кошмарному сні. Чи вдасться їй це? Не виключено, що Банковій вдалося довести не тільки високий ступінь здатності домовлятися прем`єра, але і її погано приховуване невміння дотримуватися досягнутих домовленостей. У контексті наближення президентської кампанії подібний егоцентризм - далеко не краща якість для одного з перспективних кандидатів.

Щиро шкода Віктора Януковича. Союз з БЮТ, який лідер «регіоналів» мав намір використати у власних цілях, обернувся для нього черговим політичним приниженням і констатацією невміння грати першим номером. Політичний шлюб з розрахунку Партії регіонів і бютівців на перевірку виявився невдалим залицянням, і «регіонали» виступили в непривабливій ролі відшитого залицяльника.

Заплатити за це вже довелося посиленням відцентрових тенденцій усередині партії, не виключено, що і рейтинг «головної опозиційної сили» дещо похитнеться. Віктор Федорович плекав надію повернутися у владу, погоджуючись навіть на неформатну для себе спікерську посаду, але тепер буде вимушений скніти в опозиції. Соратники відзначають, що головний «регіонал» став значно жорсткішим і авторитарнішим.

У його ситуації, можливо, єдиний варіант - цілеспрямовано готуватися до президентської кампанії, оскільки передбачати в нинішній ситуації ймовірність конституційних змін важко.

Не зумів перехитрити долю і Володимир Литвин. Один з найефективніших спікерів в історії вітчизняного парламентаризму практично погодився стати доповненням до коаліції БЮТ і НУ-НС, але вимушено здав назад.

Якщо Володимир Михайлович серйозно збирається грати роль третьої сили, то йому доведеться і надалі лавірувати між владою і опозицією, не піддаючись на спокуси. До того ж в спину йому дихатиме ціла група переслідувачів - і Арсеній Яценюк, і Анатолій Гриценко, та інші, поки невідомі кандидати в Президенти постараються вибудувати свої кампанії на критиці діючих політичних мастодонтів.

Чи одержали що-небудь від політичної кризи майбутні виборці. Напевно, так. В першу чергу - огиду до української політичної кухні, недовіру до її шеф-кухарів, мийників посуду і навіть прибиральницям на політичному Олімпі. Прірва між народом і його слугами стала ще глибшою. Українці переконалися, що влада не готова до консолідації заради державних інтересів навіть в умовах жорстокої фінансової кризи в навколишньому світі. Тому будь-який результат майбутніх виборів не буде несподіваним: потреба в заміні дійових осіб на кухні державних рішень навіть перезріла.

Євген Магда