Віктор Андрійович органічно імплантував у свої відповіді все, що хотів сказати, мав добрий вигляд, виступав переконливо. «Я сам був травмований владою, і ви повинні вміти опонувати їй і ставити неприємні запитання»...
Слухаючи цей діалог-монолог, мені мимоволі згадується чарівна Джекі Кеннеді, яка просила журналістів не ставити її чоловікові - Президентові США - гострих запитань.
Я спочатку дивувалася: а чому зустріч із ЗМІ проходить в Харкові? Ще було незрозуміло, чому потрібний цей «соус», задуманий як рефлексії Президента на рефлексії регіональних журналістів? Чи не краще вибрати звичну форму запитань і відповідей? Колеги з областей і так не посоромилися б питати про регіональні проблеми, навіщо потрібно було офіційно давати три-чотири хвилини для виступу?
Упродовж діалогу з регіонами я зрозуміла, що співробітники Секретаріату прагнули створити Президентові комфортне середовище спілкування. Такий формат давав трибуну першій особі, максимально звільняючи при цьому від гострих запитань, і інших сюрпризів. Розрахунок, загалом, правильний. Все минулося гладко, Віктор Андрійович органічно імплантував у свої виступи-відповіді все, що хотів сказати, мав добрий вигляд, виступав переконливо (лише два-три «медійні нахаби» дещо порушили гармонію діалогу).
Сказав журналіст з Вінниччини, що в регіоні є конкурси територіальних громад із збору молока. Віктор Андрійович довго міркує про адміністративно-територіальну реформу. Коли представниця Донеччини сказала, що ми замість конкретних справ займаємося політикою, Президент зробив такий цікавий самоекскурс: «Коли я прийшов до Нацбанку, там була повна розруха і довкола стояли мішки рубльових платіжок колишнього СРСР. І тривалий час я не проводив ніякої іншої політики, крім монетарної. Гроші не пахнуть, вони служать і лівим і правим, і багатим і бідним. Але потім я зрозумів, що якщо не буде змін, ви не відбудетеся як журналісти». Далі Віктор Андрійович плавно перейшов до проблеми історичної спадщини, дорікнув журналістам, що вони не пишуть про Голодомор, героїв Крут і Батурин.
Цікавими були міркування Президента про вільні економічні зони (у відповідь на зауваження тієї ж донецької журналістки, що ВЕЗ - це добре). Він довго говорив про зловживання у ВЕЗах, а потім сказав, що ось коли буде друге читання бюджету, то він підпише бюджет, тільки якщо ВЕЗи врахують уроки минулого. Цікаво, яким чином суб`єкти ВЕЗів можуть врахувати уроки? Замість продажу дешевого ширвжитку створять виробництва? Або почнуть платити податки, які можна не платити? Або докладуть всі сили, щоб привернути інвестиції?
До речі, ця зустріч ще раз оголила медіа-проблему. Журналісти комунальних ЗМІ страшенно боятися, що їх закриють. А ви певні, що закриття комунальних ЗМІ - офіційних каналів державного мовлення - не стане загрозою державному суверенітетові? Навіть таке запитання поставила журналістка з Одеси.
«Не боюся, - Віктор Андрійович був твердий як ніколи. - Влада повинна бути таким же суб`єктом інформаційного ринку, як бізнес, громадські і спортивні організації. Поясніть мені, навіщо Кабміну мати свою газету? До речі, секретаріат Президента своєї газети не має. Владі дуже зручно тримати на повідку журналістів. Але ви ніколи не станете вільними і професійними, якщо будете підвідомчими. Я сам був травмований владою, і ви повинні вміти опонувати їй і ставити неприємні запитання».
- Одна моя читачка, - сказав журналіст з Волині, - каже, що Віктор Андрійович надто м`який для нашої країни Президент. Він був би добрий для країн Балтії, а ми - варвари (щось подібне до цього). Ви не плануєте стати твердішим?
- В Україні той Президент, якого вибрав народ, - відповів Ющенко. - І я такий, яким я є, і таким я був з 1954 року. І я платив достатньо високу ціну за це.
Загалом, Президент дозволяв собі напоумлювати журналістів. Коли зайшлося про газ, Віктор Андрійович запитав: «Пригадайте минулий рік, скільки з вас писали, що 95 доларів ціна на газ це погано. Скільки з вас тоді надавали трибуну опозиції, яка проголошувала: дайте нам владу на п`ять днів і ми повернемо ціну газу в 50 доларів. Минув рік, вони домовилися про ціну в 135. І ви пишете про це як про перемогу!»
До плюсів зустрічі, варто віднести те, що Президент відповів практично на всі запитання (не зробив спроби «з`їхати»), що прозвучали, обіцяв підписувати потрібні закони.
Кращим висловом зустрічі я б зробила репліку не Президента, а журналістки з Івано-Франківська: «За останній рік у нас виникло багато питань і сумнівів. Ми не розчарувалися, але щоб продовжувати шлях і вірити, що ми йдемо правильно, нам потрібно одержувати імпульси з Києва. І ці імпульси повинні бути сильнішими».
Детальніше про зустріч Президента з пресою читайте тут
Маша Міщенко