Новий стандарт маркування продуктів харчування підкаже, що ми їмо?.

Новий стандарт маркування продуктів харчування, згідно з яким на етикетці товару повинна вказуватися уся правда про нього, вступив у дію з 1 листопада  минулого року, Держспоживстандарт визначив перехідний період до 1 травня 2009 року. Але  на сьогодні виконання його вимог, швидше, виняток, ніж правило. Основна маса виробників вичікує, попутно виконуючи «Плач Ярославни» з приводу того, що ці вимоги для них непосильні. Відгукнувшись на «біду», Держспоживстандарт  подовжив перехідний період, впродовж якого виробники можуть використовувати упаковку старого зразка, до 1 січня 2010 року.

Розкажіть, що я їм

Як відомо, нас можна розпізнати, виходячи з того, що ми їмо. Якщо слідувати цій логіці, то сьогодні ніхто, окрім виробників, не може сказати, що собою являють українські споживачі. Для населення походи у магазини за продуктами харчування перетворилися на свого роду лотерею – коли начебто є шанс і виграти (купити якісний товар), але ні з ким зі знайомих таке не траплялося.

В Україні про низьку якість продуктів харчування і традиційний обман споживача не соромлячись кажуть навіть представники державних структур, так чи інакше причетних до контролю цієї самої якості.

"Дійсно, останнім часом у традиційні продукти виробники додають рослинні домішки. М`ясні і молочні – це найбільш поширені продукти харчування, в яких присутні порушення", - відзначає директор департаменту стандартизації і метрології Держспоживстандарту Андрій Нелєпов. Але і без цього уточнення практично всі розуміють (хоча й відкидають цю думку), що ковбаса у нас давно не з м`яса, а молочні продукти – не з молока. Сьогоднішня «Докторська» чи «Любительська» мало чим нагадують своїх “пращурів”. Хоча українське законодавство і забороняє використання загальновідомих назв «у чистому вигляді», якщо рецептура не відповідає задуму, – і в такому разі дозволяється приписувати до популярної назви різні доповнення – екстра, нова, особлива, пікантна тощо. Таким чином, держава дозволила виробникам, як би це м`якше сказати, дурити споживачів, давши добро на випуск, наприклад, ковбаси «Докторська нова», у якій від всім відомої "Докторської" тільки назва й залишилася. І це стало повсякденною практикою серед виробників м`ясних виробів.

З молочними продуктами ситуація не краща. Навіть бабусі, які з часів колишнього СРСР продовжували беззастережно вірити вітчизняному виробнику, останнім часом стали сумніватися, що молочні продукти в Україні виробляються з молока. Ноу-хау полягає у тому, що сметану, молоко, згущене молоко й іншу "молочку" цілком можна зробити з пальмового масла, сої, сухого молока і декількох "Е-шок". І повідомляти про цю "диво-технологію" споживачеві зовсім необов`язково. Основна причина ситуації, що склалася, у тому, що держава дозволяє, а виробники "не інформують", а точніше дезінформують споживачів відносно того, що вони виробляють і з чого. Інформацію про склад продукту бережуть за сімома замками, а на упаковці, якщо щось і вказують, то скромненько, дрібним шрифтом у малопомітному куточку. У цивілізованих країнах, де права споживача над усе, де їх намагаються відстоювати, усю необхідну, а головне – правдиву інформацію про продукт покупці знаходять прямо на товарі.

Що написане пером...

В Україні законодавча база з захисту прав споживачів у принципі існує. У законах навіть прописано, що виробник повинен надавати повну, доступну, достовірну і своєчасну інформацію на зрозумілій споживачеві мові. Проте навіть не викликає подиву те, що вимоги цих законів, утім, як і багато інших, виконують одиниці. У зв`язку з цим Держспоживстандарт ініціював розробку стандарту маркування продуктів харчування. З листопада 2008 року він (Національний стандарт ДСТУ 4518 “Продукти харчові. Маркування для споживача”) вступив в дію.

За словами А.Нелєпова, необхідність запровадження цього стандарту була викликана тим, що у двох законах України містяться вимоги щодо маркування харчових продуктів – "Про захист прав споживачів" і "Про якість і безпеку харчових продуктів", але "вимоги законів дуже загальні, й у виробників виникало багато питань". Тому був розроблений стандарт, який рекомендував виробникам, яким чином виконувати вимоги законодавства.

"Сказати, що це щось нове для виробників не можна. У багатьох стандартах, які стосуються певних видів продуктів, розділ маркування вже існував. Цей стандарт враховує положення європейської директиви щодо маркування харчових продуктів, вимоги міжнародного документа Комісії кодексу аліментаріуса і положення міжнародних організацій стосовно інформації для споживачів", - відзначив А.Нелєпов.

Виходить, що новий стандарт – це не нові вимоги, а конкретизація норм вже існуючих законодавчих актів. Проте норми стандарту стали каменем спотикання у виробників і законодавців. Цікаво, що ж такого прописано у стандарті, з чим не можна погодитися і що нездійсненно для виробника?..

Писати не можна замовчувати

Новий стандарт вимагає від виробників указувати на упаковці і етикетках харчових продуктів усі інгредієнти, які входять до складу продуктів і називати продукти своїми іменами, а не видавати за іншу продукцію. Зокрема, згідно з новим стандартом, маслом може називатися тільки та продукція, яка виробляється з тваринного жиру, тобто, молочного. Якщо до складу продукції входить рослинний жир, таку продукцію необхідно називати спредом. Такі ж вимоги стосуються і згущеного молока. Якщо його вміст на 90% складається з пальмового масла, а не молока і цукру, як пишуть виробники сьогодні, така продукція повинна називатися рослинним сиропом, а не згущеним молоком. Адже на сьогодні, щоби знизити собівартість продукції, багато виробників замість дорогих інгредієнтів використовують дешевші: тваринний жир замінюють пальмовою, кокосовою і соняшниковою оліями, молочний білок – сироваткою. Вимоги стандарту начебто абсолютно справедливі й зрозумілі, і в будь-якій цивілізованій країні, до яких Україна хоче належати, виробникові і в голову не прийде брехати на етикетці. Відповідальність за порушення і дезинформацію споживача дуже висока – керівника чи власника виробництва можуть довічно позбавити права виробляти продукти харчування – прецеденти вже були. Тому там виробники не чекають, поки держава велить їм щось написати, а самі прагнуть надати споживачеві максимально правдиву інформацію – мовляв, споживач сам бачив, що купує. У нас виробник однаково шукає шпаринку, як би обдурити, щоб заробити більше, витрачаючи менше. У стандарті явно не вистачає пункту про нові назви продуктів. Адже не може ковбаса з сої називатися ковбасою і продаватися у відділі м`ясних товарів. Потрібно придумати їй відповідну назву і продавати у відділі овочів. Те ж стосується молока.

Але повернемося до стандарту. Він передбачає, що на упаковці обов`язково повинна надаватися інформація щодо характерних особливостей і спеціальної обробки продукту. Тобто, на етикетці має бути вказано, який це продукт - “натуральний”, “концентрований”, “відновлений”, “сухий”, “сублімований”, “пастеризований”, “стерилізований”, “термізований”, “охолоджений”, “заморожений”. Інформацію “вирощений із застосуванням тільки органічних добрив”, “вирощений без використання пестицидів”, “вітамінізований”, “без консервантів” дозволено наносити тільки за наявності у виробника документального підтвердження з боку відповідних органів влади.

У разі введення до складу продуктів ароматизаторів, які імітують наявність натуральних харчових продуктів, на упаковці має вказуватися, що продукти не зі смаком, а з ароматом, наприклад, м`яса, риби, молока, фруктів. А при застосуванні фарбників має подаватися інформація щодо природи походження - “природний”, “синтетичний”, “штучний”. Обов`язково має бути вказана інформація про застосування під час виробництва продукту харчових добавок, генетично модифікованої сировини (ГМО). А щоби споживач був повністю проінформований про склад продукту, ця інформація має наноситися на етикетку шрифтом, не меншим, ніж шрифт основної назви продукту. У цілому, згідно з новим стандартом, виробникам доведеться міняти шрифт тексту на етикетках і пакувальних матеріалах, оскільки іноді вони хитрять і розміщують дані так, що їх проблематично прочитати навіть людині зі 100%-вим зором. Згідно з новими вимогами, назва товару має бути написана шрифтом не менше 5мм, а його колір повинен відрізнятися від кольору етикетки – для зручності при читанні.

Очевидно, що новий стандарт маркування не змусить виробників підвищити якість продукції. У першу чергу, мета його запровадження – надання споживачеві повної й достовірної інформації. Тим часом, необхідність писати правду і наслідки “прозріння” споживача все-таки можуть посприяти підвищенню якості продуктів харчування.

Краще ніколи, аніж запізно?

Оскільки процес виробництва пакувального матеріалу займає чимало часу, раніше Дерспоживстандарт визначив перехідний період на новий стандарт до 1 травня 2009 року, впродовж якого виробники могли використовувати упаковку старого зразка. Проте, за декілька днів до закінчення перехідного періоду регулятор продовжив його дію до 1 січня 2010 року. Це було викликано скаргами  виробників з приводу неготовності перейти на нову упаковку.

Причин декілька. Перша – невиписаність стандартів. Наприклад, в асоціації «Укркондитер» скаржаться на неможливість нанести всю необхідну інформацію шрифтом 5 мм на обгортку цукерки, розмір якої всього 10 мм. Держспоживстандарт вже пообіцяв переглянути ці норми.

«Є ще одна причина, з якої необхідно перенести введення нових вимог - кризу. Виробники, як це практикується, замовили значну кількість упаковки для своєї продукції наперед, а в зв`язку з падінням продажів готової продукції її просто не встигли використати», - відзначив віце-президент Холдингу «Вітмарк» Віктор Станіславській. Його слова підтверджують і в «Укркондитері». За даними асоціації, підприємства замовили упаковку, виходячи з річного обороту продукції, проте в кінці 2008 року почався період спаду виробництва і реалізація продукції розтяглася у часі.

Але ряд виробників, зокрема, компанія «Вітмарк», не зважаючи на продовження перехідного періоду, вже зараз вносять зміни до текстових написів відповідно до нових вимог.

Не шукаємо легких шляхів

У той же час, новий стандарт не є обов`язковим для виробників, а носить рекомендаційний характер – як виробникові краще виконати вимоги законодавства. «Є 2 закони, які встановлюють законодавчі вимоги до маркування. Для того, аби виробники могли виконати ці вимоги і  маркування відповідало нормам законодавства, існує цей стандарт, у якому детально розписано, як цього досягти», - пояснив А.Нелєпов.

За його словами, виробник може не дотримуватися вимог стандарту, але при цьому він повинен довести контролюючим органам, що його продукція відповідає вимогам законодавства.

Від себе хочеться додати, що з нашим рівнем корупції, у контролюючих органах, зокрема, і порівняно мізерними розмірами штрафів, довести свою «правоту» виробникам не складе особливих труднощів.

За словами А.Нелєпова, практика передових країн свідчить, що, як правило, виробники добровільно користуються стандартом, оскільки в ньому чітко вказано, як виконати законодавство і не нести додаткових витрат, витрачаючи час на доведення «правоти». Шкода, що багато українських виробників не шукають легких шляхів...

І ще одне. На упаковці можна багато чого написати, а хто перевірить відповідність заявленого вмісту? Держава навряд чи це зробить з простої причини – у неї немає грошей. Через кризу фінансування лабораторних досліджень для органів із захисту прав споживачів у бюджеті 2009 року не передбачене взагалі. За словами начальника головного Київського міського управління у справах захисту прав споживачів Олега Дунаєвського, минулого року Київське міське управління з захисту прав споживачів мало річний бюджет більше 500 тис. грн. на лабораторні дослідження. «На цю суму ми займалися лабораторними дослідженнями один квартал, і більше 30% продукції, яку ми встигли дослідити, не відповідала нормі», - підкреслив О.Дунаєвській.

Хто житиме добре?

Введення стандарту маркування не вирішить усіх проблем із захисту прав споживача і поліпшення якості продуктів харчування, це, швидше, перший крок в цьому напрямку. Але маркування дозволить зробити зрозумілим, що нам пропонується на продуктових поличках.

«Усе має бути вказано, має бути чітким і прозорим. Тоді споживач буде сам обирати. Якщо його влаштовує дешева ковбаса, він знає, що туди входить, тоді він свідомо купує ковбасу, в якій мало м`яса. У такому разі він не матиме права прийти до виробника і сказати – «Ви мені дали неякісний товар, я хотів купити м`ясо, а купив сою». У нього все написано – що бачив, те і купив. А ось інший споживач готовий платити більше за ковбасу, у якій буде 90% м`яса, і він хоче бути упевнений в тому, що там дійсно 90% м`яса. А на сьогодні споживач, навіть купуючи найдорожчу ковбасу, не застрахований від того, що вона складається в основному з сої», - відзначила начальника аналітичного відділу Консалтингового агентства ААА Марія Колесник.

Окрім споживача у виграші від нового маркування будуть чесні виробники. «Порядні виробники дотримуються певних стандартів і випускають ковбасу, яка відповідає високим вимогам. Від цього вони виграють, тому що у результаті відсіються ті, хто випускає за високими цінами менш якісну продукцію», - додала М.Колесник.

На її думку, захист прав споживачів і рівень якості продуктів харчування у нашій країні залежить безпосередньо від бажання держави. «Якщо у неї до цього руки дійдуть, і вона захоче цим зайнятися, нові стандарти запроваджуватимуться усюди. Самі ж компанії почнуть це робити тільки у тому випадку, якщо будуть зацікавлені у зовнішніх ринках. Якщо вони матимуть можливість виходу на зовнішні ринки, вони робитимуть будь-яке маркування, яке задовольнятиме той ринок. Але це не означає, що на внутрішньому ринку вони будуть адекватно поводитися”, - вважає М.Колесник. Вона підкреслила, що головна проблема – позиція невтручання з боку держави. Український споживач не має свого лобіста, який би в парламенті і в Кабміні «проштовхував» закони про захист споживачів.

А поки державні мужі вирішують у парламенті і Кабміні власні питання і захищають власні інтереси, споживачам залишається хіба що уважніше читати упаковку. Та й то, бажана інформація там з’явиться тільки через півроку...

*** Європейська організація з якості дала своє визначення терміну "якість". У їх розумінні якість – це різниця між очікуваннями від придбаного товару, і тим, що у результаті ми отримуємо. Іншими словами, якщо споживач купує масло вершкове, він чекає, що одержить саме масло вершкове. І коли замість масла йому продають вершково-рослинну суміш, споживач вважатиме, що купив неякісний продукт. Але якщо він орієнтувався, що хоче придбати саме таку суміш, він зробить свідомий вибір, і вважатиме, що купив якісний товар.

Мар`яна Коваль (УНІАН)