Нарешті українці розчарувалися у своїх політиках... Ми були найрозумніші, найгідніші, найкращі... Людей поливали лайном з усіх каналів... Коментують відомі НЕПОЛІТИКИ
На запитання УНІАН відповідають відомі й шановані в Україні люди (НЕ ПОЛІТИКИ).
Олекса Негребецький, перекладач:
НЕ БУЛО ВІЙНИ, А ЦЕ, ЯК КАЗАЛИ ПРИ ЕСЕСЕРІ, – НАЙГОЛОВНІШЕ
Хоч би що собі думали телевізійні менеджери, а українці в Україні ще є. Подекуди... Сам позавчора двох бачив, разґаварівалі на мовє. Не всіх українців узяли імпортні вакцини, не всіх загнали магнати в приватні ліси в ролі живих мішеней. Декотрі ще насмілюються бігати по тротуарах, поміж припаркованими позашляховиками. Підтримують таким чином фізичну форму, і це додає їм шансів на виживання в далеких лісосмугах Кіровоградщини.
Про минулий рік для мене… Слава Творцю, нічого дуже поганого за цей рік не сталося. Ну, обібрала криза – та не мене ж одного. Ну, роботи поменшало – та не тільки ж у мене. Зате цілий місяць відпочивав. Чудесно поплавав по Десні на своєму любому гумовому човні, поблукав з рюкзаком по Карпатах. А гори (знову позитив) – ще не всі лисі, не всі ліси вирубані, смереки де-не-де стримлять.
І найменший мій син пішов у перший клас.
І не було війни, а це, як казали при есесері, – найголовніше. Отак оптимістично.
Бажаю всім українцям часто митися, щоб не чіплявся різний бруд, тримати в чистоті органи чуття – очі, вуха, ніс – щоб побачити, почути, винюхати, якщо хтось нас захоче вкотре надурити. І тричі на день чистити зуби – щоб розкусити найхитрішого й найпідступнішого ворога.
А ще нехай вам Дід Мороз чи Санта-Клаус, чи той, у кого ви вірите, подарує по дзеркальцю – ану ж воно поможе того ворога виявити.
Владислав Троїцький, режисер, засновник театру «Дах»:
ПОЛІТИКИ ЗАЙМАЛИСЯ АНТИПОЗИЦІОНУВАННЯМ УКРАЇНИ
Хотів побажати, аби українці врешті-решт усвідомили себе як країна і як народ.
Як я пережив цей рік? Ми зробили масу різних проектів як в Україні, так і за кордоном. До політики я почав досить спокійно ставитися. Ну, займаються собі там чимось “на верхах”, і слава Богу. Їм здається, що це важливо, мені здається, що це неважливо.
Звісно, мені, як і всім, бракує політичної волі чиновників щодо культурної політики, стратегії. Держава має займатися протекцією культури й позиціонуванням культурної України як усередині, так і зовні. На жаль, усе це поки що на непереконливому рівні, я б навіть сказав, політики займаються антипозиціонуванням України з точки зору власних інституцій.
Залишається сподіватися, що все-таки хтось із політиків прийде до тями, незалежно від того, чи він перебуває у владі чи в опозиції, й усвідомить, що потрібно робити щось корисне. А корисне здебільшого – це культурна чи соціальна політика.
Я б обрав пріоритетною культурну політику. Як тільки піднімається рівень культури, освіти, творчий потенціал суспільства, – паралельно починають вирішуватися соціальні проблеми.
Ярослав Грицак, доктор історичних наук:
НАРЕШТІ УКРАЇНЦІ РОЗЧАРУВАЛИСЯ У СВОЇХ ПОЛІТИКАХ
Гадаю, таке розчарування може бути дуже позитивним. Урешті прийде усвідомлення того, що українську політику потрібно міняти докорінно.
Тож бажаю українцям і самому собі, аби в наступному році це розчарування перенеслося в якусь конкретну дію і припинило українське тупцювання на місці.
Євген Головаха, доктор філософських наук:
МИ БУЛИ НАЙРОЗУМНІШІ, НАЙГІДНІШІ, НАЙКРАЩІ
Наприклад, я цього року переконався, що Україна – найбагатша держава у світі, бо тільки в нашій країні хтось міг укласти кількасот тисяч доларів у таку процедуру, як “проти всіх”, ще й висунути це на посаду президента. Гадаю, що навіть у дуже багатих країнах на це б ніхто не дав і долара.
Є підстави також вважати, що в нас живуть найгідніші люди, бо ніде у світі ніхто не отримав стільки державних нагород, скільки отримали цього року наші українські політики й громадські діячі. Це теж підстави для оптимізму.
До речі, ми ще й найрозумніші. Я в наших ЗМІ вичитав, що в Україні винайшли ліки від раку, які так і називаються «україн». Тільки чомусь у світі ніхто не розуміє, як за українським методом вилікувати всіх від раку.
Весь світ давно б’ється, як створити мініядерні вибухівки, але якийсь наш співгромадянин, як з’ясувалося, може робити їх у себе дома. Про це преса теж серйозно писала.
А я вірю нашій пресі. Я навіть читав, що якийсь українець дома влаштував термоядерну реакцію.
Проте, знову ж таки, маємо проблему: ніхто у світі не хоче визнавати нашої найрозумнішості та найкращості.
Нас часом дуже невдало порівнюють. Наприклад, називають Україну «банановою республікою». Свинячий грип почався зі справді бідних бананових країн, потім пішов у Мексику, Латинську Америку. Але ці бананові країни від нас відрізняються, як я зрозумів, і така оцінка несправедлива. Бо в них ті ж маски роздавали на кожному кроці, а в нас навіть не можна було купити. Тож яка ми бананова республіка?! Тобто і в цьому є певний оптимізм.
Ми кажемо, що ми найнещасніша країна в Європі. Але це тільки тому, що ми так до себе ставимося, ми не цінуємо своїх досягнень.
Українці взагалі дивні люди… Наприклад, один з кандидатів каже, що може чути всіх. Ну в кого у світі є ще такі слухові органи, де ви знайдете людину, яка може чути 46 мільйонів водночас? Або такого кандидата, що порівнює себе з винятковою аномальною твариною – білою тигрицею.
Колись журналісти на Майдані вибороли свободу слова, тож від мене їм побажання – аби нарешті вони нею скористалися.
А якщо серйозно, то напередодні Нового року про все, що відбувалося й відбувається в Україні, серйозно говорити не можна.
Іван Марчук, художник:
УКРАЇНА НІЧОГО НЕ ОТРИМАЛА І НІЧОГО НЕ ВТРАТИЛА
Я не можу нічогісінько відзначити, Україна цього року не отримала нічого, водночас і не втратила нічого. Було тупцювання на місці, бо в нас немає рушійної сили, яка б щось міняла в Україні. Як казали за часів Брежнєва, повний застій.
Українцям я б хотів побажати одне – менше думати про політику й тішитися життям. Але для того, щоб ним тішитися, треба, щоб його рівень був вищим. Мені вже набридло дивитися й слухати, як зле нашим українцям, їх так завалили різними проблемами, як ото було завалило нас снігом.
Я довго жив за кордоном… Ну ніде у світі немає проблем з водою: тепла, гаряча – є, яка хочеш. Немає проблем з газом, електрикою, проблема лиш одна – щоб була робота. Якщо є робота, люди живуть собі, як хочуть, і не знають, хто ними править.
Тож хочу нам побажати, щоб у нас було краще – хоч на тридцять відсотків – як там.
Оксана Забужко, письменниця:
ЛЮДЕЙ ПОЛИВАЛИ ЛАЙНОМ З УСІХ КАНАЛІВ
Перепрошую, але середній клас – це становий хребет нації, це становий хребет громадянського суспільства, самостійності й самочинності цього самого суспільства.
Узагалі спостерігаємо ситуацію зневіри, апатії і великою мірою культурної деградації. Бо людей роками поливають у очі й вуха тільки лайном з усіх каналів масової інформації. Бачимо цей ошалілий танок нашого ошалілого криміналу, у якого давно поїхала стріха і який вдає з себе політиків, улаштовує цирк. А суспільства не має можливості перемкнути канал на щось інше, бо всюди відбувається зачищення ноосфери... Ось це зачищення дуже й дуже дається взнаки.
Тому рік драматичний, рік смурний, у кінці якого, нам усім треба просто помолитися за Україну, за те, щоб Бог її не покинув.
Побажаю всі удачі й мужності!
Опитала Ксеня Лесів