Чи вірили у Діда Мороза українські політики, і як з часів дитинства еволюціонували їхні новорічні бажання і подарунки?... Інтерв`ю
Напередодні Новорічних свят ми попросили українських політиків поринути у спогади і запитали, якими вони запам’ятали свою першу ялинку і шкільні ранки, чи довго вірили у Діда Мороза, і як з того часу еволюціонували їхні новорічні бажання і подарунки?
ОЛЕКСАНДР ВОЛКОВ МРІЯВ ПРО КИТАЙСЬКІ КЕДИ І НІМЕЦЬКИЙ ЛІХТАРИК
Коли мама працювала у Жовтневому палаці культури, тоді вже з’явилися ці новорічні ялинки, куди запрошували дітей з усієї країни. І я вже не пропускав жодної. Я там днював і ночував. А там було при комуністах по повній програмі: і ялинки, і Діди морози, і Снігуроньки, і ігри і т.д.
Коли мені було років 10, то мені, як будь-якому хлопцю, хотілося велосипед. Тоді це було дуже модно. Бачив, як у сусідів з’явилася коробка з екраном під назвою КВН – “купив, ввімкнув, не працює” – перший телевізор, і мріяв, що, може, колись у нас буде такий. Я хотів ліхтарик німецької фірми “Даймон”, хотів просто китайські кеди, щоб грати у футбол. Волков сьогодні і Волков тоді – це зовcім різні люди. Ми м’яса ніколи не бачили. Але, як показало життя, все мої бажання справдилися. Все в мене є, не тільки велосипед, а й машини, і ліхтарики...
Я у Діда Мороза вірю до сьогодні. Я розумію, що це казка. Але ця казка у дитячі роки і тяжкі часи допомагала мені жити. Тепер мені про Діда Мороза не дають забувати мої діти. Мій малий, якому півтора роки, уподобав трактор. Коли у нас маленький трактор на подвір’ї прибирає сніг, то він кричить “Тратор-тратор”. Оце на Миколая я йому купив іграшкового “тратора”. А Діаночка вже більш доросла, їй 5 років, вона з ляльками з самого дитинства не грається, любить коней, у неї в колекції вже десь штук 700. По всьому світу, де я тільки не бував, завжди їй купляв маленьку конячку. І цього Нового року подарую їй конячку. Найстаршій доньці вже 31. Там інші підходи. (Хоча вони всі мої діти – всі для мене рівні). Вона хоче якісь чоботи, тож куплю їй ці чоботи. А донька Сашенька вчиться в аспірантурі, я їй подарую телефон Nokia останньої моделі. Ну а жінці – себе. Думаю, вона мене дуже любить.
ОКСАНА БІЛОЗІР БУЛА СНІЖИНКОЮ І ХОТІЛА НАКОЛЯДУВАТИ БАГАТО ГРОШЕЙ
Ми чекали на прихід Миколая. Дід Мороз – це радянський атрибут. А от Миколай - це святий, який знав всі твої тайни. Якщо ти була нечемною або робила шкоди вдома, він клав тобі під подушку різочку.
У мене не було якогось конкретного бажання: хочу лижі чи санки. Мені хотілося, щоб тато і мама були здорові, щоб бабуся приїхала у гості.
А ще я дуже чекала на Різдво, у нас на Західній Україні ходили вертепи. І мені хотілося, щоб до нас прийшов найкращий вертеп. І самій хотілося наколядувати багато грошей.
ОЛЬГА ГЕРАСИМ’ЮК ВІДЧУВАЛА СЕБЕ ПРИНЦЕСОЮ У МАРЛЕВІЙ СУКНІ
Я вірила у Діда Мороза, тому що цим Дідом Морозом був мій дідусь. Він завжди одягав кожух навиворіт - хутром наверх, чудну велику шапку, стукав у двері, заходив із торбиною... Я добре знала, що це мій дідусь і через це свято вірила, що Дід Мороз існує на світі.
На той час шоколадні цукерки - це була розкіш, а дістати апельсинів було майже неможливо. Для нас подарунком були солодощі, які виготовляла бабуся і мама. Ми з бабусею робили з печива таку шоколадно-горіхову ковбаску. Ми її варили, нарізали шматочками - це були найсмачніші ласощі на світі. З того часу я перепробувала дуже багато кондитерських виробів, всілякі данські печива у гарних коробках, але ніщо не змогло перевершити той смак. Під ялинкою завжди стояли кошики подарунків. Я дуже любила бабусині горіхи, які вона замотувала у золотисту фольгу, а цей кошик у зубах тримала білка.
Тоді телевізор не був в основі свята. Ми чекали гостей. Я обов’язково мусила прочитати під ялинкою вірша.
У школі я була Снігуронькою. Ми шили з накрохмаленої марлі платтячка з бабусею і робили мені корону з м’якої з вати з тонким шаром паперу, і на нього наклеювалися різноманітні блискітки, бусинки. Складалося враження, що вона виліплена зі снігу. Це був шик. В той час ти відчувала себе такою принцесою у марлевій сукні.
Зараз я отримую дуже багато всіляких подарунків, але дуже люблю не коштовні сюрпризи, а якісь милі штучки. Я чекаю, щоб мені подарували щось, що нагадує дитинство, типу тієї мишки з бабусиної хусточки...
ВАСИЛЬ ГОРБАЛЬ БУВ ЗАЙЧИКОМ І НЕ ВІРИВ У ДІДА МОРОЗА
Коли я був зовсім маленьким, то традиційним новорічний нарядом для хлопчиків був костюм зайчика. Коли підріс, то вже ходив у хореографічну школу і сам брав участь у новорічних виставах. У нас був фірмовий танець - “Суворівці”.
На Новий рік мені переважно хотілося отримати якісь іграшки. Навряд чи у мене була віра у Діда Мороза. Я розумів, що заслуга батьків в тому, що подарунки з’являлися під ялинкою.
Сьогодні своїм близьким я намагаюся робити подарунки, які вони дійсно хочуть, і не обов’язково їх класти під ялинку. Останніми роками вітаю друзів стандартними подарунками: як правило, це або щось солодке, або щось з посуду або щось для столу, – це універсальні речі.
ВАСИЛЮ КИСЕЛЬОВУ ДІД РОМАН ДАВАВ ТРИ РУБЛІ
Ви не повірите, але ми зараз їдемо у аеропорт і веземо з собою з Криму до Києва ялинку. Я знаю, що вона справжня, екологічно чиста, нічим не оброблена...
Для мене найбільшим подарунок буде 9 лютого 2010 року, коли оголосять результати президентських виборів. Дуже хочеться, щоб на народ не помилився в своєму виборі, адже від цього залежить майбутнє їхніх дітей і онуків у найближчі 10 років.
Опитувала Анна Ященко