Чи буде піднято прохідний бар’єр?

Останнім часом говорять про можливе підвищення прохідного бар’єра на виборах для політичних партій. УНІАН поцікавився у політиків та політологів, наскільки ймовірним є підняття прохідного бар’єра і якими можуть бути наслідки такого кроку.

Андрій Шкіль, народний депутат (БЮТ):

БЮТ КРАЩЕ З «НАШОЮ УКРАЇНОЮ», НІЖ БЕЗ НЕЇ

Якби збільшення прохідного бар’єра прибрало з парламенту соціалістів, які повелися, м’яко кажучи, не зовсім коректно щодо помаранчевої коаліції, та комуністів, – то я позитивно до цього ставлюся. З іншого боку, підвищення бар’єру може вплинути на звуження спектра політичних сил національно-демократичного табору, котрі будуть представлені в парламенті. Тому вважаю, що оптимальним рішенням було б підвищити прохідний бар’єр до попереднього показника – 4%. Це, з одного боку, посилить роль політичних сил, які його подолають, а з другого – не дасть можливість перебувати в парламенті деструктивним силам, котрі формують електоральну підтримку на провокаційних і часто антидержавницьких гаслах.

Ані соціалісти, ані комуністи цю планку не подолають. Коли до виборів ще багато часу, то електоральна підтримка аутсайдерів є завжди дещо вищою, ніж вона буде на старті передвиборчої кампанії. Це відома закономірність.

Є думки, що прохідний бар’єр треба підвищити до 5%, але це може викликати серйозне протистояння в суспільстві та в політичному середовищі.

Я є категоричним противником зниження бар’єра, бо це означатиме розмивання і так недостатньо монолітного українського політикуму.

Розмови про загрозу двопартійної системи поширюють соціалісти та комуністи, які бояться підняття прохідного бар’єра, хоча публічно свої страхи вони, звичайно, не озвучують. “Наша Україна” 5-відсотковий бар’єр, може, і не подолає, а 4-відсотковий подолає напевне. Звичайно, це неабияк ускладнить нам життя в парламентському вимірі, оскільки треба буде домовитися про співпрацю, укласти угоду. Це буде дуже непросто, повірте. Але для нас такі складнощі бажаніші, ніж відсутність „Нашої України” в парламенті. Якщо ж таких сил більш як дві, то ніяких домовленостей між ними не буде, це я гарантую.

Михайло Чечетов, заступник голови фракції Партії регіонів:

У БЛОЦІ З БЮТ «НАША УКРАЇНА» БУДЕ НА ПОСАДАХ СТАРШИХ ПОМІЧНИКІВ СЕКРЕТАРІВ

Однозначної відповіді – треба підвищувати бар’єр чи не треба – немає.

Дехто зараз справді педалює ідею переходу на двопартійну систему. Така думка крутиться в БЮТ. Їхня гра проста. Хто буде лідером опозиції? БЮТ. І що вищий буде бар’єр, то рельєфніше виглядатиме ядро опозиції. При двопартійній системі навіть той, хто програє, матиме 48–49%. Порахуйте, скільки людей з кожного боку пройде в парламент. Достатньо підвищити бар’єр до 10% – і все, буде дві акули – БЮТ і Партія регіонів, а при них плаватиме купка маленьких рибин типу „Нашої України”: куди БЮТ крутне, туди й НУ попливе. Якщо НУ ввійде в блок з БЮТ, то зможе розраховувати на посади старших помічників секретарів.

З точки зору поглиблення політичної структуризації суспільства, може й вартувало б підвищити прохідний бар’єр відсотків до чотирьох-п’яти, але, звичайно, не до семи чи десяти. ПР, власне, може сприйняти і п’ятнадцять чи двадцять відсотків – нам все одно.

Є корпоративний інтерес, а є державний. У тому ж БЮТ, у НУ переважає корпоративний інтерес. Вони цей корпоративний інтерес намагаються видати за державний. У нас все не так. Навіть якщо нам щось корпоративно вигідно, ми гратимемо проти себе, але так, як це вигідно країні.

Зараз піднімати бар’єр несвоєчасно. У процесі становлення партій ми ще не дійшли навіть до екватора – цей процес тільки розпочався, адже ми пройшли лише перші вибори за партійною системою. Укрупнення партій відбудеться природним шляхом. Прогресивні партії знайдуть свої ніші, у них з’явиться свій стабільний електорат. З точки зору подальшого становлення громадянського суспільства та демократизації нашої держави, до бар’єра в 5–7% ми зможемо підійти як мінімум через одні вибори. Можливо, на найближчі вибори варто підняти бар’єр до 4% – не вище.

Іван Бокий, лідер фракції СПУ:

ДЕЯКІ ДАМОЧКИ ДУЖЕ ХОЧУТЬ ДОСТРОКОВИХ ВИБОРІВ

Сьогодні, думаю, про це рано говорити. Розмови про підвищення прохідного бар’єра починаються у зв’язку з тим, що деякі дамочки хочуть дострокових виборів. Можна цілком упевнено говорити, що їх не буде, як би кому не хотілося. Це справа кар’єрна – дуже хочеться стати прем’єром, через те й ведуться всі ці балачки. Нема об що язики чесати, от їх і чешуть об тему перевиборів.

Сьогодні є нагальніші проблеми, ніж будь-які прохідні чи непрохідні бар’єри. Треба чи не треба збільшувати – життя покаже тоді, коли ми вже будемо йти до виборів. А зараз про це говорити для чого? Щоб вносити сум’яття в уми?

Я б підвищив бар’єр до 100%, тоді б пройшла лише одна партія. Якийсь прохідний бар’єр, звичайно, має бути – зовсім його ліквідувати теж нерозумно. Можливо, варто повернутися до того бар’єра, який був, – 4%. Це потрібно для того, щоб у парламенті були представлені лише авторитетні політичні сили. Але в будь-якому разі ця розмова передчасна.

Владислав Каськів, керівник оперативного штабу ГП “Пора”:

ПР, БЮТ ТА НУ ВЖЕ ПРО ВСЕ ДОМОВИЛИСЯ

До перспективи підвищення прохідного бар’єра треба ставитися як до політичної реальності, тому що всі політичні сили, представлені в парламенті, у цьому зацікавлені, щоправда, думки різні – наскільки його підвищувати. Це не сприяє демократичному розвиткові – бар’єрів не повинно бути, бо в такому разі думка громадян, що віддають свої симпатії непрохідним силам, не буде представлена в парламенті. Що вищий бар’єр, то менше демократії.

Посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи перебувають на різних етапах свого розвитку. Рубіконом для них є системна реорганізація держави. На жаль, Україна належить до числа тих із них, які цю реорганізацію ще не пройшли. З точки зору концентрації політичної сили в рамках окремих партій, досить високий прохідний бар’єр є доцільним, бо тільки за таких обставин партії одного спрямування зможуть об’єднатися і здійснити необхідні країні реформи.

Якщо ж говорити про політичну реальність в Україні та про необхідність у консолідації, то підвищення бар’єра неминуче. Думаю, що цього консенсусу в закритому режимі досягли вже всі ключові парламентські політичні сили – ПР, БЮТ та НУ. Вважаю, що НУ може взяти на виборах близько 10%, за умови свого позиціонування як партії, що підтримує Президента.

Думаю, що бар’єр буде не нижчим за 7%. Щоправда, реалізація цього сценарію тісно пов’язана з тим, наскільки реальними стануть дострокові вибори. А сьогодні дострокові вибори реальні як ніколи. Мені здається, що й у цьому питанні досягнуто компромісу між ключовими політичними гравцями.

Андрій Єрмолаєв, політолог:

ПРИ 6% ПАРТІЯ, ЯКУ ПІДТРИМАЄ 1,5 МЛН. ВИБОРЦІВ, НЕ ОТРИМАЄ ЖОДНОГО МАНДАТА

Думаю, що підвищення прохідного бар’єра – це поки що лише чутки, і ходять вони в контексті розмов про реалізацію так званого кризового сценарію, що полягає в подальшому блокуванні роботи парламенту, пошуку можливих причин для розпуску парламенту, розпаду коаліції та дострокових парламентських виборах. Поза межами цього сценарію підвищення бар’єра не матиме сенсу. Поки що питання дострокових виборів є радше теоретичним.

У підвищенні бар’єра зацікавлені кілька політичних сил, котрі можуть стати монополістами в майбутньому парламенті і, з одного боку, зможуть максимально консолідувати споріднені політичні сили, а з другого – забезпечити собі максимальну премію, викинувши з парламенту всі менш впливові сили.

Думаю, що в разі реалізації кризового сценарію прохідний бар’єр може бути піднято удвічі. У цьому можуть бути зацікавлені насамперед БЮТ та Партія регіонів. Для НУ подвоєння прохідного бар’єра на сьогодні є критичним. Якщо БЮТ дасть гарантії НУ йти спільним списком, то вони можуть підтримати таку ініціативу.

На мою думку, у найближчі два-три електоральні цикли чіпати прохідний бар’єр не слід, оскільки він є елементом структуризації політики й суспільства, і зміна правил призведе до руйнування принципів політичної архітектури.

Для наших виборів 3% – це нормальний показник. Мільйон голосів – достатньо репрезентативний показник. Нижчий бар’єр відкриває дорогу випадковим проектам, а вища квота викликає перекіс у самій структурі парламенту: уявімо, що політична сила набирає, скажімо, півтора мільйона голосів з 26 млн. можливих – і при цьому не отримує жодного мандата.

У нас немає і не буде партії чи блоку, який би взяв 50%. Але за умови високого бар’єра такий блок зі своїми 25% голосів візьме, умовно кажучи, 50% мандатів. Це і соціально, і політично несправедливо, недоцільно й загрозливо.

Можна прорахувати майбутню більшість у парламенті, якщо, скажімо, три політичні сили долають достатньо високий прохідний бар’єр. Не виключаю, що саме такі аргументи йдуть у хід при розмовах про формування нової опозиційної коаліції.

З іншого боку, у разі об’єднання списків НУ і БЮТ мають бути залізні гарантії, що такий блок випередить ПР, а в цьому є певні сумніви. БЮТ чи новоутворена політична сила приречена працювати на харизму Тимошенко, яка затінятиме всіх партнерів. Але при цьому не треба забувати, що в лідера БЮТ є об’єктивний електоральний поріг, вище якого вона не підніметься за жодних обставин.

Теоретично Партія регіонів могла б підтримати ідею підвищення прохідного бар’єра, але насправді їй це невигідно. У разі підтримки такої ідеї вони втрачають довіру партнерів по коаліції – це був би відвертий кидок.

Отже, підвищення бар’єра можливе за кількох умов: виникнення договірної гри на рівні еліт, а не на рівні блоків та партій; чіткого прорахунку та домовленостей між НУ та БЮТ та бачення ПР можливого майбутнього розкладу „на трьох” та гри з БЮТ. В іншому випадку ПР не зацікавлена здавати своїх партнерів по коаліції.

Олесь Доній, політолог:

ТОРГИ МОЖУТЬ ВЕСТИСЯ ЗА КОЖЕН ВІДСОТОК

Про підвищення прохідного бар’єра в різний час упродовж останніх двох років говорили представники трьох основних політичних сил – „Нашої України” (зокрема, про це йшлося й у виступах Президента), Партії регіонів та БЮТ.

Сьогодні в Україні спостерігається виразна тенденція до узурпації влади номенклатурою всього політичного істеблішменту – як коаліції, так і опозиції. З цією метою вже здійснено кілька кроків. По-перше, прийнято закон про імперативний мандат для депутатів місцевих рад, і таким чином вбивається альтернатива всередині кожної партії. По-друге, справа йде до ухвалення закону про опозицію, який, по суті, урівнює в благах (не в правах) владу та опозиційні політичні партії у Верховній Раді. Третій крок, що планується, – це підвищення прохідного бар’єра, який унеможливить появу та зміцнення альтернативи в нинішньому політикумі.

Моє ставлення до такої перспективи різко негативне, я вважаю підвищення прохідного бар’єра однією з найбільших загроз демократичному розвиткові політичного процесу.

Дещо похитнути ці плани можуть непевні позиції та зниження електоральної підтримки „Нашої України”, яка може змінити своє ставлення до перспективи підвищення прохідного бар’єра. Хоча в „Регіонів” з БЮТ достатньо голосів для подолання президентського вето.

Відсоток бар’єра як такий не має значення. Він буде таким, який унеможливить альтернативу. Торги можуть вестися за кожен відсоток.

З огляду на це в умовах України вважав би за доцільне не підвищувати, а, навпаки, знизити прохідний бар’єр до 1%. Я не вважаю це розмиванням політичної системи, а лише віддзеркаленням настроїв в українському суспільстві. Не страшно, якщо в парламенті буде десять політичних партій. Нагадаю, що при змішаній системі 50% депутатів проходило в парламент за мажоритарною схемою. Майже кожен депутат з цих 50% був позапартійний, а це майже те саме, що окрема партія.

Україна – різнокультурна, різномовна, має багато регіональних відмінностей, і штучне звуження спектру політичної репрезентації цієї різноманітності несе серйозну загрозу.

Для стабільності політичної системи надзвичайно важливим є як наявність центристських структур, які дають можливість створювати в парламенті більшість, так і окремих радикальних проектів. Набагато небезпечніше, якщо, скажімо, електорат Вітренко перейде до Партії регіонів, а електорат Тягнибока – до БЮТ. Це означатиме, що ПР і БЮТ змушені будуть радикалізуватися. Кожні вибори за таких умов будуть закінчуватися протистоянням.

Галина Ключковська