Монополізація влади, яка дорого коштуватиме

Нещодавно наткнувся на кілька інформаційних повідомлення з начебто різних тем, але які мають багато спільного. Так, спочатку у ЗМІ була поширена заява віце-прем’єра Володимира Сівковича, який заявив, що не збирається приходити на допит слідчого Генеральної прокуратури. А з’явиться туди тільки в тому разі, якщо його допитуватиме безпосередньо генеральний прокурор. Потім з’явилося горезвісне рішення Конституційного суду, який без жодних докорів сумління визнав конституційність коаліції, створеної за участю «тушок». Ще минулого тижня стало відомо про рішення Донецького окружного адмінсуду, який визнав протиправним указ екс-президента Віктора Ющенка про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України. І врешті, ще одна «радість»: найближчий соратник Юлії Тимошенко Андрій Портнов став заступником глави Адміністрації президента.

Головне, що об’єднує ці чотири події факт монополізації влади в країні Партією регіонів. Хоча я переконаний, що прийде час, коли в керівництва ПР і в самого Віктора Януковича буде доволі причин шкодувати з цього приводу. Але про це трохи нижче.

Ще один об’єднавчий фактор – публічна демонстрація реального стану судової та правоохоронної системи країни. І в цьому передусім особиста провина і Віктора Ющенка, і Юлії Тимошенко. Вони за останні п’ять років не були спроможні ані інтелектуально, ані морально осягнути, що небажання займатися реформуванням судової та правоохоронної системи, бажання використовувати їх у власних цілях неминуче вдарить не тільки по мільйонах українських громадян, а й по них особисто.

Що дозволено Сівковичу…

Почнемо із заяви Сівковича. Чи можемо ми уявити, що пересічний громадянин публічно оголосить, що не збирається з’являтися за повісткою слідчого? От не збирається й крапка.

Зрозуміло, що звичайному громадянинові й на думку таке не спаде і тим більше публічно він про це не оголошуватиме. Він знає, що після такої заяви його не просто примусово доставлять на допит, а ще й до кримінальної відповідальності притягнуть. І правильно зроблять, до речі. Але нічого цього не буде панові Сівковичу за його заяву. Ну зовсім нічого! Це в демократичних країнах держчиновник після такої заяви негайно був би звільнений зі посади. А можливо, проти нього й кримінальну справу порушили б. В Україні ж ані президент України, ні прем’єр-міністр, ані генеральний прокурор жодного коментаря з приводу цього не зробили. Ось тільки з Генпрокуратури прийшло повідомлення, що там усі дії з кримінальної справи, пов’язаної з отруєнням Ющенка, призупинені. Тобто Сівковичу й приходити на допит вже непотрібно.

До колекції «третього терміну» Кучми додалися «тушки»

Тепер невеличкий коментар з приводу рішення Конституційного суду.

Те, що в нас із часів президентства Кучми судова і правоохоронна система тотально корумпована, - ні для кого не секрет. Тому дивуватися, що члени Конституційного суду, дивлячись у вічі громадян України, назвали «біле» «чорним», не доводиться. Їхній особистий добробут їм значно дорожчий, ніж порядність і професійна репутація. Після цього рішення можна просто забути про існування такого судового інституту в країні. Але якщо суспільство заздалегідь знає, що відсутній правовий механізм з’ясування протиріч, то неминуче вони вирішуватимуться в інший спосіб. І я зовсім не виключаю, що він стане колись не дуже правовим і не мирним. При цьому для мене очевидно, що таке рішення ще неминуче вдарить по самій ПР. Суспільної легітимності коаліційній більшості «тушок» це рішення Конституційного суду все рівно не додасть. Уряду, який сформовано на основі такої більшості, на підтримку суспільства розраховувати не доводиться. І коли прийматимуться вимушені непопулярні рішення, які зачеплять добробут мільйонів громадян, «регіоналам» нагадають, що створюють їм труднощі ті, хто взагалі-то й прав на це не має. Можна нагадати, що в Росії масові протести проти так званої монетизації були фактично залиті грошима. Росія з її нафтодоларами може собі це дозволити. Хоча події останніх місяців там показують, що й це не дуже допомагає. Цікаво, яким чином наш уряд з доволі сумнівною легітимністю, не маючи ані суспільно підтримки, ані коштів, збирається вирішувати цю проблему. Україна ж – це не Росія, і навіть не окремо взятий Донбас. Залякуванням реформу ЖКГ та соціальної системи не проведеш. Для цього потрібно мати або дуже багато вільних коштів, або суспільний консенсус.

Донецький суд вершить долі героїв?

Наскільки сприяє такому консенсусу суспільства рішення Донецького окружного адмінсуду, я вважаю, пояснювати особливо непотрібно. Такій публічній дурості влади опозиція може лише уклінно дякувати. Мертвому Степані Бандері, зрозуміло, наявність Указу Президента України про визнання його Героєм України, чи його відсутність, нічого не додасть. Водночас у очах мільйонів громадян він є і залишатиметься національним героєм. Але сам факт прийняття рішення про визнання протиправним Указу про присвоєння Героя на тій підставі, що той, мовляв, не був громадянином України, та ще й донецьким судом, неминуче означатиме повне знищення можливості знаходження суспільного консенсусу з приводу проведення так необхідних країні реформ. Абсурдність цього рішення пов’язана з тим, що ще за часів президентства Кучми, а потім і Ющенка досить значній кількості справді достойних осіб, які формально не були громадянами України, були посмертно присвоєно звання Героя України. Якщо підставою для рішення суду була відсутність українського громадянства в Степана Бандери, тоді за прецедентом кожний може вимагати скасування рішення про присвоєння Героя, наприклад, Володимиру Івасюку, Григорію Китастому, Василю Івчуку, Роману Шухевичу, Кузьмі Дерев’янку (генералу, що приймав капітуляцію Японії і якій пізніше помер від променевої хвороби, отриманої після роботи в Хіросімі й Нагасакі), Олексі Гірнику, Тетяні Маркус (учасниці антифашистського підпілля в роки війни, роки життя: 1921-1943), Михайлу Василишину (воїну-кулеметнику, 1910-1945), Володимиру Тищурі (пожежнику на ЧАЕС, 1959-1986), Миколі Титенку (пожежнику на ЧАЕС, 1962-1986), Олександру Лелеченку (працівникові ЧАЕС,1938-1986), Василю Ігнатенку (пожежнику на ЧАЕС, 1961-1986), Миколі Ващуку (пожежнику на ЧАЕС, 1959-1986), Василю Стусу, Олексію Бересту (ВСТАНОВЛЮВАВ ПРАПОР ПЕРЕМОГИ НА РЕЙХСТАГУ, 1921-1970), Августину Волошину (президенту Карпатської України, 1874-1946).

Невже не зрозуміло, що йдеться про дискредитація Української держави після таких рішень наших горе-суддів? Не знайшовши коректних підстав для скасування Указу Ющенка обрали найбільш невдалий.

З суддями Донецького окружного адмінсуду все зрозуміло, але цікаво про що думають ті, хто був реальним замовником цього рішення? Вони що, сподіваються зробити приємно панові Путіну і таким чином задобрити його для вирішення економічних питань? Можливо, він і буде задоволений, але це стосуватиметься лише цього конкретного питання, і воно аж ніяк не замінить бажання отримати конкретні матеріальні поступки від нинішніх українських керманичів.

А люди попереджали про Портнова …

ПР намагатиметься забезпечити власне панування на багато років, сподіваючись, що при цьому вона зможе не зважати на думку громадян. І рішення про призначення Андрія Портнова заступником глави президентської адміністрації - керівником головного управління з питань судової реформи та судоустрою в цьому плані є доволі показовим. Назвати пана Портнова реформатором, який будуватиме незалежну професійну судову систему, не ризикне навіть завершений дотепник. Шлейф діянь цього пана настільки специфічний, що розраховувати можна лише на найгірше.

До речі, Портнов вважався однією з найбільш одіозних постатей в оточені Тимошенко, і про це неодноразово писалось у ЗМІ, в тому числі й мною. Але Юлію Тимошенко ніколи не бентежили ці думки журналістів та експертів. Він був потрібний їй як гарний «решатель» судових справ, і моральні якості та минуле цього пана її абсолютно не цікавили. Будь-яка публічна критика на адресу численної армії «любих друзів» Тимошенко зустрічалася «в штики». При цьому бютівські «полюцери» завалювали весь інформаційний простір повідомленнями, якими намагалися дискредитувати будь-кого, хто наважувався критикувати цю братію. Цікаво подивитись, як зараз бютівські діячі почнуть несподівано прозрівати щодо моральних чеснот пана Портнова. Зі свого боку, я лише можу порадити бютівським штабістам заздалегідь підготувати файли з інформацією про добютівську діяльність, я так думаю, щонайменше ще двох десятків згадуваних раніше «любих друзів» Тимошенко. Переконаний, досить скоро вони знадобляться для публічного використання.

…І останнє. Незважаючи на рішення Конституційного суду про визнання правочинною «тушковану» коаліцію, у 2011 році відбудуться місцеві, а у 2012 році – парламентські вибори. Протягнути владі до цього часу, не розпочавши болючі дії, пов’язані з затягуванням пасків, не вдасться. Спадщина, яку залишила пані Тимошенко «регіоналам», настільки катастрофічна, що уряду неминуче доведеться приймати дуже непопулярні рішення. У цих умовах рейтинг Віктора Януковича і ПР вже з осені почне падати. І я впевнений, що жодного адмінресурсу не вистачить, щоб перекрити на виборах це падіння. Замість того, щоб провести восени парламентські вибори й сформувати стабільну праву більшість та стабільний уряд, який зміг би спробувати, не озираючись на рейтинги, провести за півтора-два роки кардинальні економічні реформи, Віктор Янукович та ПР захопилися бажанням монополізувати всю владу в країні. До того ж супроводжується це масовими українофобними витівками представників нової влади, що ще більше роздмухує пристрасті в суспільстві.

 Добре відомо, що владу можна тримати в руках, лише спираючись на популярність. Причому популярність не якоїсь певної політичної сили, а персоніфіковану. Силою та погрозами можна утримати владу лише на певний час, а потім рівень суспільного незадоволення стає настільки потужним, що змітає з посад будь-яких можновладців. Схоже, неусвідомлення цього загальновідомого факту ще дорого коштуватиме і президенту Віктору Януковичу, і «регіоналам».

Борис Кушнірук