Печерський палац для Литвина, або Що спільного в спікера з гетьманом Розумовським

«Тут у нас проблема: каналізація проходить по горі, а будинки стоять нижче. У мене вигрібна яма, а для Литвина поставили станцію, яка перекачує лайно з нижчого рівня на вищий…» - сказала сусідка...

Розмови про будівництво хатинки, яке провадиться для Володимира Михайловича Литвина на Печерських пагорбах, у пресі точилися давно. За допомогою наших друзів у правоохоронних органів нам вдалося відшукати цей важливий для громадськості об’єкт і зняти його на фотокамеру.

Для діток або просто вкладення капіталу

Комплекс будівель, що красиво вписалися в гористий ландшафт навпроти Ботанічного саду на розі вулиць Тимірязєвської, 46 та Соловцова, 11, вражає своєю подібністю до палацу гетьмана Кирила Розумовського, відбудованого нещодавно в Батурині. Видно, що замовник будівництва кохається в історії, шанує гетьманів та їхній спосіб життя.

Наше джерело звело нас із колишнім охоронцем об’єкта, і ось, що він нам розповів:

- Хазяїн роздобув собі земельну ділянку років десять тому, коли займав високу посаду в Адміністрації президента. Власне, тут не одна, а дві ділянки: одна виходить на вулицю Соловцова, друга – на Тімірязєввську, загалом –  майже півгектара землі. Головне приміщення має близько 1200 квадратних метрів, у ньому три поверхи плюс великий підвал. Воно виходить на Соловцова. Тут є басейн, камінна зала, спортзал… Коли я працював, усе це тільки будувалося, зараз, наскільки можу судити за зовнішніми ознаками, там проводять внутрішні оздоблювальні роботи. Окремо зведено будинок для охорони, службові приміщення, трохи нижче – з виходом на Тімірязєвську – великий гараж. Зараз, бачу, на схилі оформили каскади, поставили паркан. У дворі є фонтани, бесідки, красиві ліхтарі.

- А хто будував цей архітектурний шедевр?

- Будівельники мінялися так часто, що зараз важко сказати, чия це заслуга… Тетяна Костянтинівна (дружина Литвина) дуже вимоглива хазяйка, хоча й справедлива. Коли що не так – вона примушує переробляти, і так кілька разів, поки не досягне бажаного результату. Але розраховувалися з нами, як слід, скаржитися не маю на що…

- Чи спілкувалися ви з Володимиром Михайловичем?

- Ні, звичайно. Він бував тут нечасто… Пройде, подивиться мовчки, без жодного слова – і все… Займалася об’єктом переважно Тетяна Костянтинівна.

- Скільки, на вашу думку, коштує цей палац?

- Будівельники казали – що мільйони доларів… Але не знаю точно, я чужі гроші не рахую…

- Чи збирається тут жити його родина?

- Цього теж не знаю. Чув лише, що хазяїн на якомусь етапі охолов до цього будинку. Бо зараз мешкає в ще кращому маєтку – за містом… А це, мабуть, для діток чи просто – вкладення капіталу…

Усе тихо, тільки чути, як станція перекачує фекалії

Хоча місце, де височіє палац а-ля Розумовський, вважається дуже крутим і, мабуть, найдорожчим у Києві, його оточують досить скромні будинки. Палац обнесено муром, але від сусідського ока, напевне, усього не приховаєш, вирішили ми й подзвонили в сусідні хвіртки.

- Литвина бачила один раз, ще років п’ять тому, - сказала одна з сусідок. – Кажуть, його жінка буває частіше, але я з нею незнайома.

- Чи заважає вам будівництво? Ну – сміття, шум, машини…

- Тут усе дуже цивілізовано, ніякого шуму. Якось просила будівельників і мені плитку покласти – зробили не дуже дорого… Тут у нас, знаєте, проблема, каналізація проходить по горі, а будинки стоять нижче. У мене вигрібна яма, а для Литвина поставили станцію, яка перекачує лайно з нижчого рівня на вищий… Ото вона там трохи гуде, коли качає фекалії, а так усе спокійно… Хіба що торохтіли, коли тракторами землю гребли, каскади робили. Останнім часом будівництво пожвавилося, кладуть плитку, паркет...

Володимир Михайлович дурниць не коментує

За брамою, що приховує новозбудований палац, відчувається якийсь рух. Видно, як туди-сюди снують охоронці з раціями, щось носять будівельники. Ми натиснули кнопку дзвінка. Відчинив охоронець зі значком, на якому написано «Гепард».

- А чий це палац? – запитуємо, показавши журналістські посвідчення.

- Коли я наймався на роботу, то підписував папір про нерозголошення, - ввічливо відповів охоронець.

- А Литвин тут часто буває?

- Не знаю такого, - буркнув він і швидко зачинив двері.

…Ми зателефонували й самому Володимиру Михайловичу, аби запитати, коли він збирається переїздити в нову оселю.

- Я дурниць не коментую, - лаконічно відповів він через свого прес-секретаря.

Дивно, для більшості людей новосілля – це завжди радість, маленьке житейське щастя – а для Володимира Михайловича «дурниця»…

Оксана Охрімчук, Ксеня Лесів