Річниця російсько-грузинської війни: що загрожує Росії

Брехнею виявилися заяви про геноцид осетинського народу… Росія, на відміну від Грузії, досі не оприлюднила списків загиблих… Кремлю не вдалося перекрити нафтопровід з Каспію…

Два роки тому, відразу після воєнної агресії Росії проти Грузії, мені доводилося писати про уроки і висновки тієї війни (див. «Російсько-грузинська війна: причини та наслідки»). Нині вже достатньо інформації, яка в основному підтверджує висновки, зроблені в тій статті.

Брехнею виявилися заяви про геноцид осетинського народу з боку грузинських військових. Кількість усіх загиблих була на порядок менша, ніж заявлялося під час тих подій і чим, власне, обґрунтовувалася необхідність російської агресії. Більш того, насильне виселення грузинів та повне знищення грузинських сіл Цхінвальського району Грузії дає підстави говорити про ознаки геноциду саме грузинів, проти яких були застосовані етнічні чистки. І якщо Грузія оприлюднила поіменний перелік усіх загиблих та поранених військових і цивільних під час тієї «п’ятиденної війни», то Росія і Південна Осетія цього так і не зробили досі.

На різних Інтернет-сайтах можна почитати свідчення, які дають підстави вважати, що Росія свідомо занизила свої військові втрати, а маріонеткове й відверто кримінальне керівництво Південної Осетії, навпаки, їх суттєво завищило.

У підготовленій та опублікованій доповіді комісії під керівництвом Хейди Тальявини, присвяченій витокам і причинам російсько-грузинського конфлікту, зазначається, що Грузія застосувала силу після багаторазових провокацій, влаштованих проти її цивільних та військових. І хоча в доповіді не називається прямо, хто і навіщо влаштовував ці провокації, але автори й організатори їх добре відоме. Вони з тих самих відомств і кабінетів у Росії, чиї представники були керівниками так званої «Республіки Південна Осетія».

Але керівництво Росії, здійснивши військову агресію, окупацію та подальшу анексію частини території Грузії, не вирішило завдань, які ставило перед собою. Воно не змогли ні ліквідувати грузинську незалежну державу, ані скинути ненависного Володимиру Путіну Міхо Саакашвілі, посадивши на в крісло президента цієї країни свою маріонетку. А головне, чого їм не вдалося досягти і заради чого, мабуть, і була влаштована ця воєнна агресія, - їм не вдалося перекрити нафтопровід, що в обхід Росії забезпечує постачання нафти в Європу з каспійського регіону.

Показово, що всі громадяни Грузії, котрі втратили свої домівки під час тих подій, отримали житло ще у 2008 році. А це десятки тисяч осіб. Натомість у Південній Осетії і досі більшість зруйнованих помешкань не відновлено, і це при тому, що їх виявилось у рази менше, ніж про це відверто брехали російські ЗМІ.

Це, до речі, абсолютно не дивно, бо окупацію та анексію здійснила держава, вояки якої в Грузії, мабуть, запам’ятались передусім жахливим мародерством, коли без жодного сорому грабувалося все, що можна було вивезти, починаючи від яхт, автомобілів, телевізорів, комп’ютерів та копіювальних апаратів і закінчуючи срібними чайними ложечками. Така держава нічого іншого й не може дати окупованим територіям, бо для її керманичів облаштування цих територій – передусім механізм для власного збагачення.

Реформи, що проводяться президентом Саакашвілі за активної підтримки Євросоюзу та особливо США, перетворюють Грузію в інвестиційно привабливу країну. Очевидно, що Грузія поступово стає для жителів усього кавказького регіону такою собі вітриною цивілізованої демократичної держави з ефективною економічною системою. Безперечно, що, з одного боку, це дуже добре для громадян Грузії, а з другого – створює надзвичайну загрозу для її стабільності. Позитивний розвиток Грузії є надто небезпечним для російських можновладців, які усвідомлюють, що народи Кавказу, уважно стежать за її розвитком. Зрозумівши, що позитивного розвитку можна досягти, йдучи зовсім іншим шляхом, ніж той, куди протягом століть прямує Росія, вони можуть почати боротися за власну незалежність. А для Росії кавказькі території, хоч і є її постійним головним болем, надто важливі для забезпечення її власного існування в сьогоднішньому вигляді. Дестабілізація та втрата Кавказу означатиме повне руйнування чотирисотлітньої Російської імперії.

Зрозуміло, що Грузія не зможе відновити свою територіальну цілісність доки існує Росія в її сьогоднішньому вигляді. Але побудова демократичної ринкової держави з ефективною економікою та високим рівнем добробуту є запорукою того, що це колись станеться.

Борис Кушнірук