ФПУ створює видимість демократії та соціального захисту... Танці і співи є пріоритетом для діяльності профспілок... Народ перетворюється на рабів...
ФПУ створює видимість демократії та соціального захисту... Танці і співи є пріоритетом для діяльності профспілок... Народ перетворюється на рабів...
За своїм визначенням, Генеральна угода – це базовий документ, який фіксує домовленості між державою, роботодавцями та профспілками (як представниками інтересів трудящих) у сфері соціального забезпечення та трудових відносин. У цій угоді закріплюються, по-перше, основні принципи та гарантії щодо зайнятості населення, зокрема: збереження наявних та створення нових робочих місць, режим роботи й відпочинку, охорона праці, рівень заробітної платні, а також умови її зростання та співвідношення в оплаті праці працівників різних галузей. По-друге, Генеральна угода регулює гарантії соціального забезпечення громадян, а саме: розрахунок та встановлення розміру прожиткового мінімуму, умови та механізм надання державної допомоги й допомоги від роботодавців (субсидії на оплату ЖКП, пільги, забезпечення житлом, оздоровлення тощо), пенсійне забезпечення, задоволення духовних потреб населення – здобуття освіти, заняття спортом та творчістю.
Основна мета, з якою підписується Генеральна угода, – це забезпечення такої взаємодії сторін, яка б сприяла укоріненню в державі достатнього рівня життя. Тобто йдеться про те, що і влада, і роботодавці, і самі трудящі, голос яких представлено профспілками, докладатимуть максимум зусиль, аби українці не просто животіли, а жили якісно й гідно. При цьому сторони є рівними як у своїх зобов’язаннях, так і правах.
Й ось тут постає велике, «але».
Яка різниця між Азаровим і Харою?
Сторона роботодавців, з одного боку також представлена все тією ж Партією регіонів, бо більшість великого бізнесу в той чи інший спосіб пов’язана з нею, а з іншого - підконтрольними керівниками підприємств, знайти управу на яких можновладцям не вартує багато зусиль. Механізми такого впливу нам добре відомі – наприклад, як один із них – це вибірковість щодо повернення ПДВ. І звичайно, щоб захистити передусім самих себе й отримати від влади якісь гарантії, роботодавці підтримуватимуть ті рішення й позиції, які будуть «потрібні» уряду.
Крім того, так звана «сторона суспільства» була дискримінована вже на самому початку – ще до підписання угоди. Адже громадське обговорення, яке начебто пройшла нова угода й на якому з гордістю та запалом акцентує увагу прем’єр-міністр Микола Азаров, є не більше як фікцією. Таке саме «громадське» обговорення ми спостерігали й з проектом Податкового кодексу, коли до участі допускаються лише «кишенькові» провладні організації або ті, хто підспівує влдаді.
Тому можна вважати, що роботодавці та профспілки є лише номінальними учасниками угоди й необхідні владі виключно для того, щоб створити видимість демократії та соціального діалогу.
Прискорити й сприяти без цифр і конкретики
Василь Хара |
Підписанти угоди гучно заявляють, що вона створить умови для стабільного економічного розвитку держави, а її виконання забезпечить істотне покращення якості життя громадян. Однак чи насправді новий документ є таким вже досягненням? Щоб переконатися у зворотному, варто лише проаналізувати основні його положення.
Перш за все, нова Генеральна угода змінила назву. Раніше вона називалася «Генеральна тарифна угода», тепер – «Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин». Різниця, на перший погляд, незначна, але принципова. Полягає вона в тому, що в угоді, наприклад, мав визначатися рівень мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та інших нормативів, проте тепер цього немає. Прибравши в назві слово «тарифна», автори та підписанти заразом обійшли й необхідність установлення самих цих тарифів, іншими словами – жодної конкретної цифри, яка б гарантувала українцям належний рівень життя і була б показником його зростання, немає.
Якщо автори тексту хотіли представити нову угоду як інноваційну та перспективну, а відповідно, і назву патетичну дали, то сперечатися з цим важко - у ній і справді розписано все дуже гарно й навіть логічно, але не практично. Що конкретно вона дасть для людей – велике питання.
Зміст угоди надто розмитий – часто вживані слова «сприяти», «прискорити» та подібні до них не несуть у собі конкретного вимірюваного компонента. Ми можемо багато в чому сприяти або щось прискорювати, але який від цього ефект? Така риторика зберігається за всіма пунктами угоди – практично всі твердження з її тексту можна вписати в будь-яку іншу програму, програму будь-якої партії чи дій уряду тощо, і суть від цього не зміниться. Тобто цей документ є надто декларативним і загальним.
До прикладу, візьмемо п.1.1. – «Прискорити розроблення проекту Державної програми приватизації на новий строк та сприяти у 2010 році її прийняттю». Наскільки прискорити? Як сприяти? Ці питання не мають відповіді.
Ідемо далі – п.1.2. – «Сприяти прийняттю Податкового кодексу України». Сьогодні ми бачимо реакцію суспільства на новий кодекс. Люди протестують, бо розуміють, що в них не буде робочих місць, що значно погіршаться їхні умови праці, що прийняття Податкового кодексу в такій редакції практично знищує малий і середній бізнес в Україні.
Цей пункт угоди можна вважати виконаним, при цьому чомусь не береться до уваги, які ж зміни принесе його виконання.
Ще одне. Профспілки виступали за те, щоб у країні було встановлено реальний прожитковий мінімум, а мінімальна заробітна плата була трохи вищою від нього. Раніше профспілкам удалося домогтися встановлення тарифної ставки працівника першого розряду (кваліфікованого робітника) на рівні 120% від мінімальної зарплати. Однак до прийняття нової угоди незалежні профспілки не були допущенні, а інші учасники не наполягали на збереженні цієї норми. У результаті в угоді зафіксовано лише те, що розмір зарплати такого працівника має лишень перевищувати прожитковий мінімум. Тобто якщо зарплата буде вищою хоча б на одну гривню – пункт угоди виконано. Але чи можна це вважати гарантією справедливої оплати праці? Ми повинні розуміти, що 120% уже не буде, а це означає, що з прийняттям нової угоди умови праці погіршилися, що є неприйнятним.
Якщо раніше мова йшла про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати в конкретних цифрах, то тепер угода декларує – «вживати заходів щодо поступового наближення розміру мінімальної заробітної плати до 45% від середньої заробітної плати по економіці». Що розуміти під «поступовим наближенням» - півроку, рік, два, десять?..
А як же борги із зарплати?
Фактично злочином можна вважати те, що в угоді не відображено вимогу щодо погашення заборгованості з заробітної плати. Попередньо існувала домовленість про те, що до підписання нової угоди заборговані працівникам кошти мають бути виплачені. Натомість знову бачимо декларативний пункт – «вжити дієвих заходів щодо погашення у 2011 році боргів із заробітної плати працівникам економічно неактивних підприємств та підприємств-банкрутів, що склалися на кінець 2010 року». Це свідчить про те, що практично ще на рік пролонгується заборгованість із заробітної плати. А це пряме порушення закону, такого права роботодавцям, уряду й офіційним профспілкам ніхто не давав. Про «вжиття заходів» вони відзвітують, але результат ми навряд чи побачимо.
А що каже угода про гарантії зайнятості населення, які вона має забезпечувати? Тут навіть не згадується поняття «першого робочого місця». Де працюватиме наша молодь? Напевно, і влада, і ФПУ просто забули, що ще два роки тому рівень офіційного безробіття серед молоді в Україні становив 30%, а враховуючи наслідки економічної кризи, можемо передбачити, що ця цифра нині є ще більшою. І напевно, для них буде справжнім відкриттям те, що 47% наших молодих спеціалістів змушені працювати не за фахом і часто поставлені в такі умови, що погоджуються на неофіційне працевлаштування.
Народ перетворюється на рабів?
Не менше запитань і щодо належного соціального забезпечення, яке має гарантувати угода. Наприклад, у документі, який діяв з 2008 року, зазначалося, що рішення про підняття ціни на споживчий газ не може бути прийнято без попереднього погодження з профспілками. Саме таке формулювання давало профспілкам змогу оскаржувати в судах неправомірне підняття цін. Тепер же відповідні рішення не потребують погодження, а прийматимуться за участю спеціально створених дорадчих органів.
Можна сміливо сказати, що, підписавши нову Генеральну угоду, профспілки фактично самоусунулася від виконання функції захисту трудящих. Ви не побачите в документі жодних вимог до влади чи роботодавців з боку профспілок, котрі б забезпечували захист найманих працівників. Натомість більш ніж детально розписано розділ «Духовний розвиток»... Складається враження, що танці і співи є пріоритетом для діяльності профспілок і основним механізмом розв’язання злободенних проблем найманих працівників.
Таким чином, маємо констатувати, що нову Генеральну угоду укладено на догоду власникам-роботодавцям, яким влада виділить тепле містечко в себе під крильцем, а народ перетворюватиметься на рабів – без права голосу, без права на захист, без права на життя…
Мирослав Якібчук, голова Національного форуму профспілок України