“Президент помітив продовольчу кризу у світі, і виходить, що для її вирішення необхідно продати землю... Виявляється, в Україні проводиться політика національного прагматизму на зовнішній арені”...
“Президент помітив продовольчу кризу у світі, і виходить, що для її вирішення необхідно продати землю... Виявляється, в Україні проводиться політика національного прагматизму на зовнішній арені”...
Пан Янукович примудрився без затримок транспорту дістатися зі своєї Адміністрації до Верховної Ради, де зачитав щорічне послання. Він зайшов до зали парламенту о 10.06. Частина сесійної зали, члени Партії регіонів, привітали його стоячи. Частина фракцій не піднялася зі стільців.
Я прямувала в ложу преси і бачила, як до зали заходять харківський губернатор Михайло Добкін зі своїм партнером по партії Кернесом, а за ними – мер Львова Андрій Садовий.
– Пане Садовий, ви приїхали навмисне президента послухати? – цікавлюсь я.
– Так. Мене запросили, – пояснює мер.
– А ви у відрядженні чи за свій рахунок на такий захід пожалували?
– У мене по обіді засідання Ради регіонів, тому я приїхав на два заходи.
Окрім, журналістів у ложах сиділи губернатори та просто члени президентської команди, які створюють масовість. Добре вивчила цю публіку. Сидять, нічого не записують, ні на що не реагують, жодної зацікавленості не виявляють. Одразу ж після завершення виступу розвертаються і йдуть геть.
...Щорічне послання називалося “Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2011 році» і було звернене як до парламенту, так і до громадян. Я чомусь згадала такий момент. Коли країною керував Ющенко, ми не особливо відстежували в його промовах та посланнях, яким буде зовнішній вектор держави. Настільки все було без варіантів. Раніше, під час президентства Леоніда Кучми, парламентські журналісти завжди цікавилися: до кого буде ця промова – для Брюсселя чи для Москви, кому Кучма пообіцяє стратегічне партнерство.
Тепер традиція перманентного пошуку зовнішнього вектора відновилася. Послання, як і планувалося раніше, виглядало як підбиття підсумків минулого року, та окреслювало, куди ця влада веде країну. Пан Янукович навчився гарно читати літературною мовою.
На самому початку послання він сказав, що впровадження запропонованих ним змін потребує довіри та терпіння. З довірою в нас криза. Якби вірити в сказане, то сам текст виглядав би досить цікаво. Спочатку президент розповів співвітчизникам, що у світі важко живеться всім людям. Він перелічив світові біди, згадав про цунамі й землетрус у Японії, про драматичні події в Північній Африці, країнах Близького Сходу, відзначивши, що трансформації в цих частинах світу будуть складними й драматичними, та закликав українців припинити принижуватися й жалітися. Він зауважив, що ми сильна країна з унікальним географічним становищем та добрими людьми. А також перелічив, що уряд уже прийняв Податковий кодекс та почав судову реформу.
Далі почався фрагмент конструктивної самокритики.
– З тих задумів та планів на 2010 рік ми спромоглися реалізувати щонайбільше третину, – заявив Віктор Федорович. – У чому причини низької ефективності? 2010 рік засвідчив, що далеко не в усьому влада й суспільство були готові до запропонованих змін. Бюрократизована державна машина, що виживала за будь-якої влади, за інерцією намагається зберегти свої звичні механізми управління, свої адміністративні можливості та корупційні схеми тіньового заробітку. Навіть так звані підприємницькі майдани – були скоріше критичною реакцією на дії уряду, аніж продуктивною пропозицією з конкретними і обґрунтованими проектами для влади.
(Пізніше в кулуарах найбільш коментованою серед представників регіонів темою стала якраз оця типу самокритика. І губернатор Михайло Добкін, і нардепи Євген Царьков з Ярославом Сухим усіляко підтримували й розвивали цю Януковичеву тезу. Мовляв, звичайно, владі вдалося менше, ніж планувалося. А в кого що швидко виходило? Так, люди чекають, треба ще почекати. У принципі, якби в кулуарах була Ганна Герман, вона б більш доладно це інтерпретувала, сипала би цифрами, скільки вже президент посадив державних чиновників, та розповідала б, як він душить корупцію. Цю даму я особисто оцінила саме в момент її відсутності).
...Президент поговорив про корупцію. Сказав, що це – системне явище, яке руйнує державу й принижує кожного громадянина. Запевнив, що ліквідація корупційних схем і термінове схвалення антикорупційних законів – це його категорична вимога. А ще сказав, що підтримає всі ініціативи громадськості, пов’язані з моніторингом та виявленням корупціонерів, де б вони не працювали і якою б владою не були наділені. Шкода, що цей формат не передбачає живого спілкування. В Україні є кілька потужних антикорупційних неурядових організацій, котрі пропонують чіткі схеми впровадження прозорості. Чому б першій особі не зустрітися з ними? Якби принципи прозорості впровадили та почали виконувати, Юрію Бойку можна було б ще одного Героя України дати. Чого же це президенту ніхто не порадив?
Журналісти слухали президента уважно. Когось цікавила реформа медицини (а саме, хто заробить на впровадженні сімейної та страхової медицини, як пропонує президент), когось – реформа освіти, а хтось незадоволено коментував, що треба було детальніше розповісти про підготовку до зняття мораторію на продаж землі. Але всі очікували частини доповіді про зовнішній вектор.
Популярний автор стратегій розвитку та самовдосконалення Стівен Кові писав, що всі ваші зусилля, спрямовані на те, щоб, заблукавши, знайти дорогу з джунглів, будуть марними, якщо ви приставили драбину не до того дерева. Правильність зовнішнього вектора – це драбина, приставлена саме до цього дерева – тільки тоді можна чітко побачити перспективу та осмислити шлях. Ми чекали розмови про зовнішній вектор країни від самого початку. Напередодні візиту Путіна хотіли офіційного визнання, куди президент веде країну. Глава ж держави прогнозовано повторив, що ми будемо “зміцнювати політику позаблоковості — наріжний камінь української зовнішньої і безпекової доктрини”. А далі сказав, що Україна веде активний переговорний процес щодо Угоди про асоціацію з Євросоюзом.
“Підписання цієї угоди створить передумови для повноцінної інтеграції України в європейський економічний, соціальний, культурний та правовий простори. У цьому році ми прагнемо шляхом компромісу усунути розбіжності в позиціях і вийти на остаточне підписання Угоди про асоціацію та створення Зони вільної торгівлі”, – втішив він єврооптимістів.
“Але євроінтеграційний курс не був і не буде зашкоджувати розвитку стратегічного партнерства з Росією. Для України нормалізація відносин з Росією стала невід’ємною складовою її європейського вибору, – почав втішати Янукович москвофілов. – У 2010 році ми виконали важливу частину двостороннього порядку денного: відновили повноцінний діалог, економічне співробітництво й вийшли на нову формулу стратегічного партнерства України та Росії”.
Далі президент сказав, що планує підписання Декларації про зміст українсько-російського стратегічного партнерства та про підготовку вступу в Митний союз. Подальший розвиток стосунків з Митним союзом спиратиметься на нову договірну базу щодо угод про вільну торгівлю та можливу пакетну угоду про співпрацю за формулою «3+1».
Усе ясно. Стратегічне партнерство з усім світом та Митний союз із Росією, Білоруссю та Казахстаном.
Цей месидж був у самому кінці.
Цікаво, що, окрім відгуків “регіоналів”, похвал щодо Януковичевого послання особливо не було.
– Якщо на початку президент говорив про необхідність поглиблювати співпрацю у зовнішньому векторі, зокрема європейському, то потім він усе це змазав, назвавши невизначену формулу відносин з Митним союзом. Що це таке? Мені це нагадує формулу СНД. Це давно минуло, – обурювався наавіть лідер фракції НУ-НС лідер Микола Мартиненко. – Конкретики у виступі президента було не те що замало, вона взагалі була відсутня. Немає жодної сфери, де б президент говорив про дії влади. Знову громадянам запропонували терпіти від реформ. Але де вони?
– Це пусте послання. Президент України не переобтяжив суспільство довжиною своєї доповіді, – продовжив його думку Тарас Стецьків, Янукович помітив продовольчу кризу у світі, і виходить, що для її вирішення необхідно продати землю. Я ледь не стримав сміху, коли президент сказав, що в Україні проводиться політика національного прагматизму на зовнішній арені, і суть цієї політики полягає в тому, що ми сприятимемо роззброєнню європейського континенту. Але це послухавши, можна сісти й заплакати. Він не сказав жодного слова по суті щодо проведення в Україні економічних реформ. Якщо це є послання президента до власного народу, то це реально можна оцінити на три з мінусом. Президент каже, що українці не мають скаржитися, хоча своєю політикою у 2010 році він зробив з українців жебраків і повністю поклав Україну під Росію. Це візантійщина й азіатчина в чистому вигляді.
Арсеній Яценюк дещо демонстративно гучною англійською повторював німецькій журналістці критику послання, а українцям пізніше казав, що чекав відставки Азарова.
А на прес-пункті стояв лідер фракції “Регіонів” Олександр Єфремов, який відчайдушно боронив свого боса. Його щоразу перепитували, що означає формула співпраці Митного Союзу “3+1” та яка для України буде різниця “2+2”, “4+0” чи “3+1”, якщо ми не створимо Зону вільної торгівлі із ЄС.
– Ці інтеграційні процеси не суперечать одне одному, – переконував Єфрємов.
– Але єврочиновники кажуть, що така одночасна інтеграція неможлива.
Олександр Єфремов знову повторив, що можлива.
...Заскочивши заради цікавості (ще під час виступу президента) у парламентський буфет, помітила, що частина помічників та співробітників Верховної Ради перечікували послання за кавою. Хтось із них узяв пульт від телевізора, щоб посилити звук і дивитися президента на екрані. Але більшість чиновного люду запротестувала й колективно, не бажаючи слухати першу особу, вирішила прибрати звук...
– Хіба й так не відомо, що він скаже? – висловився хтось...
Маша Міщенко
Фото УНІАН