Я люблю чисту українську мову, не насичену суржиком Австро-Угорщини... Мене не знають, але ще дізнаються... Не треба було руйнувати інтеграцію, але ми хотіли незалежності...
Чим же таким видатним збагатив духовну сферу України донецький поет?
Мені стало соромно, що такого імені раніше я не чула і вирішила пошукати твори пана Білаша в книжкових магазинах. Яке ж було моє здивування, коли виявилось, що і там його не чули. Довелося звернутися до Інтернету. Там знайшла, що новопризначенний герой відзначився тим, що обіцяв електорату безкоштовний секс.
Если стану я нардепом,
Обеспечу свой народ
Салом, яйцами и хлебом.
Пусть потешит свой живот.
Пусть он ложкой ест сметану,
Напихается икрой,
Возражать ему не стану.
Я – такой!
Завалю печеньем, кексом,
Хочешь торт, трюфели – на!
Если надо, то и сексом
Угощу его сполна.
И ни-ни,
Ни в коем разе,
Не за деньги, а за так.
Ну а как же без фантазий
Сексуальных?
Да никак!
Не знаю, чи одержав хто від поета безкоштовний секс, але депутатом він став у 2007 році від Партії регіонів. Тепер, думається, його як Героя України до прохідної частини списку Партії регіонів включатимуть автоматично. Щоб своєю духовною присутністю пом`якшував олігархічно-корупційний склад, а віршованою тарабарщиною прикривав відсутність ідей.
Звісно ж, героїв не дають «ни в коем разе за так». Поезія Бориса Білаша пройнята приємною президентському серцю критикою «помаранчевих»:
Мне жалко мой обманутый народ,
Себе Майданом выборовший право,
Таки прозреть, увидеть через год,
Как быстро обнищавшая держава,
Уставшая от страха и дискуссий,
Прогнулась в ожидании новых бед,
Под жырними задами
«Любих друзів», что скопом оседлали ей хребет.
***
Всей деяльности Луценко
И иже с ним не задарма
Врачами выдана оценка
Как плоскоступие ума.
Бракує в цих рядках тільки думок про "наколоті апельсинки"...
Утім, не треба бути літературним критиком, щоб оцінити ці шедеври.
Начитавшись творів «героя», ми вирішили взяти у нього інтерв`ю - а раптом він виявиться цікавим співрозмовником, філософом, блисне розумом і глибиною бачення людських характерів?
Перш ніж дзвонити йому, я зв`язалася з головою Спілки письменників України Володимиром Яворівським, адже поет Білаш - її член. Пан Яворівський - бютівець, цей - «регіонал», але Яворівський не став критикувати Білаша, говорить, що знає його як людину давно і навіть бував у нього в гостях. На його думку, поет він - дуже посередній, і взагалі давати йому таке звання після Дмитра Павличка, Івана Дзюби - це смішно.
Загалом, Борис Білаш відповів на наші питання.
Пане Білаш, президент дав вам звання Героя України. Чи почуваєтеся таким?
Ну, я - трудоголік. Мабуть, це і вплинуло.
Кажуть, ви - «улюблений поет» Віктора Федоровича. Який ваш твір йому більше за все подобається?
Це, напевно, тому, що з усіх поетів він краще за все знає мене, оскільки ми знайомі дуже давно. Він мене тепло сприймає. Віктор Федорович мене часто цитував в потрібну хвилину, знаходячи потрібні рядки. Мої вірші іноді допомагали йому яскравіше відповісти на каверзні запитання.
Я пишався цим і пишаюся.
Я щойно вітав цих шахтарів у Дніпродзержинську, тому у мене зараз така голова, що я не можу пригадати, який саме твір. Я теж колись працював шахтарем. З цього кроку починав своє, так би мовити, життя.
У мене багато віршів про шахтарів. Я це пережив, так би мовити, на своїй шкурі. Отакі справи.
Багато моїх знайомих почули, що є такий поет в Україні тільки після того, як ви стали «героєм». Я обійшла в центрі Києва кілька книжкових магазинів і не знайшла жодної вашої книжки. Більш того, навіть працівники магазинів не чули, що ви такий існуєте...
У мене колись виходили книжки і в Києві, і в Москві, але переважно - на Донбасі. Мої вірші виходили і в Чехословаччині. А в Москві вийшло про мій рідний край і про Святогорськ. Ви мабуть чули, що Святоуспенська лавра там - це улюблене моє місце, і Віктора Федоровича теж. Я, так би мовити, оспівав цей край.
А чому, на вашу думку, про вас ніхто не чув?
Ну так, є такий недолік. Ви ж знаєте, що поезія сьогодні зовсім не модна. Тому так вийшло, що далі Донбасу і не йде. А на Донбасі мене знають усі, і діти мене читають, навіть пишуть твори на мої вірші. Я, так би мовити, і в історичному аспекті працюю. Колись у мене виходила і поема «Роксолана», ще до Загребельного.
Так, у вас є ще твір про Мазепу під назвою «Ціна зради». А вам відомо, що він будував церкви по всій Україні?
Ось бачите, цю книжку ви знайшли.
Так, тільки коротку згадку в Інтернеті.
А-а-а, шкода. Так, знаю, що він будував, але це було не його суттю, це щось поверхове... Якби у мене була можливість, я б теж будував... При зустрічі я вам подарую цю книжку. Я, мабуть, незабаром буду в Києві. Я на нинішній момент першим стою в списку Партії регіонів. Напевно, восени я вже буду депутатом.
Ви вже були ним у 2007 році...
Дасть Бог, буду! Хоча, знаєте, твердо говорити в цьому світі ніколи не слід.
Ви пишете тільки російською, точніше «донецькою» мовою?
Ні, у мене є гумористичні вірші і українською. Ну, у мене так склалося тут на Донбасі. Долю ж не переробиш. Я люблю чисту, красиву українську мову, не насичену суржиком Австро-Угорщини.
Важко зрозуміти, що ви маєте на увазі. Напевно, це якісь донбасівські міфи, кажучи вашою говіркою - така «замолодь». Чи вважаєте ви себе більшим героєм України, ніж Степан Бандера?
Ой, які запитання. Слухайте, я навіть не хочу відповідати на такі питання.
Чому?
Не хочу таких паралелей і все. Я маю право.
А яке у вас ставлення до Бандери?
У мене таке ж ставлення, як і у кожного донбасівця - негативне.
А кого ви вважаєте своїм героєм?
Мені подобається Віктор Федорович як герой. Я знаю, що в нього велике серце, він пройшов через великі страждання. Він дійсно може стати реформатором. Я на нього сподіваюся. Ось він слово тримає: як сказав, то як цвях по вінця забив. Отаке слово у нього.
Так, і вся країна відчула «поліпшення життя вже сьогодні», аж по вінця...
Ой, це ж не так все просто. Коли прийшов Азаров, була скарбниця порожня. Помалу, буде стабільність. Я свято в це вірю.
Ви член Спілки письменників України. Я розмовляла з його головою Володимиром Яворівським, він сказав, що ви дуже хороша людина, але дуже посередній поет...
Було б смішно, якби він мене визнав. Себе б він точно визнав. Я пам`ятаю, як він славив Володимира Леніна, а я не оспівував...
А чи може бути Героєм України людина, яка практично не відома її громадянам? Даруйте, але Донецьк - адже це далеко не вся Україна...
Нічого, ще дізнаються. Все ще попереду, якщо щось не доробив, доробимо.
А як ви дивитеся на сьогоднішню «дружбу» України з Росією? Чи не здається вам, що вона, всупереч усім запевненням, мало змінилася з часів «помаранчевої» влади?
Я взагалі, так би мовити, тільки позитивно дивлюся на дружбу України і Росії. Розділення народів - це як по живій рані. Головне - що є спроби, рано чи пізно вузлик розв`яжеться.
А що заважає цьому вузлику розв`язатися, на вашу думку?
Напевно, ці домовленості про газ. Треба було не руйнувати інтеграцію, але ми ж хотіли незалежності. А зараз намагаємося відновити все і розрубати «гордіїв вузол».
Про яку інтеграцію ви говорите? З Росією?
Про взаємну, так би мовити.
А ви за вступ України до Митного союзу з Росією, Казахстаном і Білоруссю?
Ну, а чом би і ні?!
А чому "так"? Чому не за вступ до Зони вільної торгівлі з Євросоюзом?
Вважаю, що треба свого товаровиробника якось заохочувати і розвивати, тому що в Європі все таке несмачне. Я вже не кажу про сало. А наше все дуже корисне і смачне.
А ви коли останній раз були в Європі?
Ой, я вже забув. Давно! А ви хіба зі мною не згодні?
Боюся, що ні. Та й навряд чи хтось, хто бував у Європі, ризикне стверджувати, що там їжа менш якісна, ніж у нас...
Оксана Климончук