Сплеск енергетичного патріотизму у виконанні високопоставлених українців виглядає не зовсім щиро...Схоже, буде така російсько-українська дружба - хоч багатометрову стіну на кордоні зводь...
Газова тема знову стає основною в російсько-українських відносинах. Президент не демонструє давно анонсованої рішучості у відносинах з Кабінетом Міністрів. Опозиціонери змагаються в інтеграційних ініціативах і влаштовують огляди лебединої вірності вождям.
Сир із запахом газу
Тим часом із Росії день до дня звучать різкі заяви. То офіційний спікер «Газпрому» Сергій Купріянов натякає, що наша країна запізнилася з переглядом умов постачань газу. То головний санітарний лікар Росії Геннадій Оніщенко стурбований до розпачу якістю українських продуктів. Для повноти картини не вистачає тільки запального спічу Володимира Жириновського про українців, що крадуть газ. Нервова реакція «Газпрому» на прагнення України істотно зменшити об`єм купівлі «блакитного золота» вже цього року легко з`ясовна. По-перше, наша країна є найбільшим покупцем газу в Європі і, як зазначив Віктор Янукович, платить за нього найвищу в світі ціну. По-друге, енергетичні відносини є для Москви ефективним інструментом інтеграції на пострадянському просторі, а в Києві від братніх обіймів продовжують ухилятися з незрозумілою для російської політичної еліти завзятістю. По-третє, навіть у разі запуску «Південного потоку» у нашої країни залишаються найбільші підземні сховища газу на кордоні з ЄС – ласий шматочок для «Газпрому».
Сплеск енергетичного патріотизму у виконанні високопоставлених українців виглядає не зовсім щиро. Але не забуватимемо, що тільки практика є критерієм істини, хоча в нинішній ситуації Україні потрібні не окремі подвиги, а загальна консолідація й узгоджені дії. Правда, про це залишається лише мріяти. Микола Азаров має рацію, запевняючи, що нової газової війни не буде. Схоже, буде така російсько-українська дружба - хоч багатометрову стіну на кордоні зводь.
Долаючи боязкість
Глава держави, усвідомлено чи ні, подає себе співгромадянам як людину, не завжди рішучу, тому керовану. Навряд чи йому бракує політичного досвіду, щоб прорахувати ситуацію: посилення фінансових і владних позицій його старшого сина на тлі нездатності Віктора Федоровича перетрусити уряд викликатиме різноманітні припущення. І про коротку лавку запасних влади (втім, це вже аксіома), і про закритий олігархічний кастинг на роль міністрів. Залишається дочекатися, коли у Януковича-батька почне спрацьовувати інстинкт самозбереження.
Коли в товаришів на згоду не іде
Євген Магда