28 наметів стоять уже 600 днів
Сьогодні виповнюється 600 днів з дня арешту екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. За цей час вона декілька разів оголошувала голодування, писала листи президенту України та втратила захисника-народного депутата, але наметове містечко, розбите в ніч її арешту, продовжує функціонувати.
28 наметів на Хрещатику «виросли» вночі 5 серпня – на знак протесту проти арешту Юлії Тимошенко. Оскільки суд відразу ж заборонив всі акції у центрі столиці, на наметах за старою перевіреною схемою повісили таблички «Приймальня народного депутата». Тоді тут зібрались прихильники Юлії Володимирівни зі всієї України, а поруч влаштувався регіонал Олег Калашніков зі своєю «молодою командою», що зводила киян з розуму голосною музикою та вигуками.
600 днів потому тут – тихо та мирно. Серед постійних «мешканців» містечка імені Юлії Тимошенко переважно кияни і, почасти, старшого віку. Кількість «чергових» у містечку вдень, за словами, замкоменданта, троє – п'ятеро осіб, вночі – двоє-троє, хоча за словами «рядових» чергових, їх вдень більше – до 15 чоловік. Тиша та спокій – досягнуто стабільності. 600 днів з дня арешту політичного лідера тут відзначили скромним мітингом – за участі менше ста чоловік. Всі обличчя знайомі по акціям на підтримку екс-прем’єра. З політиків на імпровізованій сцені – лише Юрій Одарченко та Олександр Бригинець. Після скандування: «Юлі – волю!» та «Юля – наш президент!» учасники мітингу з’їли по великому варенику. Хтось прочитав вірші.
Валентин Юрченко, заступник комендант містечка
Я тут – 600 днів. Від самого початку. І буду тут до самого переможного кінця! Сам з Житомирщини, депутат районної ради від Батьківщини. Я – колишній військовий, тому знаю, як розбити палатки та організувати людей. Тому у нас тут повний порядок. Бачите, як чисто? Жодної крихти снігу! Найчистіше місце у столиці! Маємо 28 наметів, два з них – обігріваються. Дощів, морозів та спеки не боїмося, справляємося зі всім. Чергуємо в три зміни, цілодобово. Проблем з киянами не маємо, хоча провокації, звісно бувають. З місцевою міліцією все добре, ми вже свої одне одному. Вони до нас грітися приходять. Інколи нас відвідують депутати Київради.
Леонід Генадійович Юзва, киянин, у наметовому містечку 600 днів, член партії з 2005 року
Ми вже тут всі – як одна родина. Випадкових людей, якщо вони і були, вже нема. Знаємо один одного всі. Взимку гріємося в двох наметах, які обігріваються. Влітку ставимо в них вентилятори, щоб хоч якась прохолода була. Отримуємо по 50 гривень добових. Більше – нічого. Чай-кава-цукор – безкоштовно... Я від самого початку приходив підтримувати Тимошенко на вулицю Борисоглібську, під прокуратуру. Вже 17 раз їздив до нею у Харків. Востаннє – на 8 березня. За її судами слідкую, сподіваюсь, що влада таки випустить її на лікування у Німеччину. Наше містечко, я впевнений, стоятиме до її звільнення. Його чіпати не будуть, я думаю, адже воно ніби показує, що в Україні існує свобода та демократія, а під час футбольного чемпіонату ми взагалі, можна сказати, працювали на імідж президента – показували, що він не утискає опозицію. Нам дуже заздрять росіяни та білоруси, кажуть, що у них таке містечко було б неможливим, розігнали б за кілька годин. Останнім часом у нас тут нічого не відбувається. Все спокійно. Депутати нас зовсім не відвідують, а могли б заходити хтось хоча б раз на місяць. Це було б добре.
Ольга Якуніна, член «Батьківщини», в містечку з 17 серпня 2011 року
Я – з Харківщини. Приїхала тоді вперше літку на акцію, познайомилась із одним з активістів і залишилась. Живемо тепер вдвох у Києві. Я чергую в містечку. Звісно, тут взимку холодно, а влітку спекотно, але тут краще, аніж Тимошенко в тюрмі. Зараз тут переважно спокійно, серед провокаторів або комуністи, або молодь. Дорослі люди все розуміють, розчаровані владою, тому підтримують нас. До речі, у нас на Харківщини, на Донеччині – люди масово виходять з лав Партії регіонів. Дуже розчаровані. За цей час я декілька раз їздила підтримувати Тимошенко під колонію та під лікарню. Я вірю, що її таки випустять і вона зможе балотуватися в президенти. За Щербаня її засудити не зможуть, це точно. Взагалі, якби не це містечко, то про Юлю б давно забули, воно нагадує про неї. Думаю, в цьому його важливість. Потрібно, щоб воно збереглося до її звільнення. Сподіваюсь, що опозиція цього доб’ється.
Ігор Володимирович Семігін, киянин, в містечку з осені 2011, член «Батьківщини»
Чергуємо по 8 годин – це одна зміна. Важко, звичайно, але що робити? Треба стояти, бо Юля хотіла, щоб містечко було, щоб воно існувало і надалі. Колись роздавали тут газети партійні, зараз – нічого. Найбільш людно у нас було під час ЄВРО – тоді багато людей приходили, відвідували нас, дізнавалися про Юлю, розпитували. Ми тут нікому не заважаємо, бо у будинках, що поруч, приватних квартир давно нема – офіси, магазини. Взагалі, кияни нас підтримують. Лише зрідка хтось висловлює незадоволення, мовляв, ми псуємо вигляд міста. Я вірю, що Тимошенко випустять і вона таки зможе балотуватися в президенти.
Анастасія Береза