Визнання так званих республік на окупованих територіях українського Донбасу стало некрологом для мінських домовленостей. Путін їх театралізовано поховав. Думаю, що кожен з вас чув думку, що виконання "мінська" не на користь Україні. І це так. Але, сам факт існування цих домовленостей був запобіжником того, що війна вийде за лінію зіткнення. Мінські домовленості стримували Росію від подальшого військового просування.
Тепер "Мінськ-2" вмер. А тому ми стали на крок ближче до великої війни.
І доки всі дискутують щодо того, в яких межах було визнано так звані ДНР та ЛНР (в існуючих "кордонах" чи в кордонах областей), я думаю, що ми пропустили іншу важливу думку – Путіну потрібна вся Україна. Весь його спіч – це висловлення власних параноїдальних страхів щодо існування нашої державності. Тональність його заяви тягнула на те, що Росія оголошує нам війну.
Та Кремль вирішив зробити це не напряму, а іншим шляхом. Бо невідомість лякає більше. І не нафта, а страх є головним експортним продуктом Росії.
Що буде далі? Ситуація з визнанням та уже офіційним введенням російських військ на окуповані території Донецької і Луганської областей – ще не початок великої війни. І далеко не те, що озвучив Путін у своєму зверненні, в якому згадував і Очаків, і покарання для тих, хто захищав Україну від "руського міра". Зараз питання у тому, яку стратегію обере Путін для наступу на Україну.
Перший варіант – це гра в довгу. Це зниження ескалації до мінімуму, встановлення видимості чіткого миру. А Путін в цей час розповідає всьому світові, а особливо – українцям, що мир встановився завдяки російським військам. Починається боротьба за мізки українців. І надалі – років через сім, десять, дванадцять, коли відгомін війни зменшиться, а російська пропаганда збільшиться, а також прийде якийсь з критичних електоральних циклів, Путін ініціює повстання у низці українських регіонів (не лише неконтрольовані Москвою частини Донецької і Луганської областей, а й всі регіони, які він вважає Новоросією). А далі - класичний сценарій зразка "ДНР" 2014-2021 років, читай - "Мінськ-3", але вже з іншими частинами України. Можливо вже не федерація, а конфедерація, в яку він впхне й "Л/ДНР".
За другим сценарієм Росія одразу провокує військові зіткнення та намагається захопити територію всього "історично-культурного Донбасу". Путін розгортає наступ з боку "ЛНР" та "ДНР", і де він зупиниться - залежатиме від потуги української армії, економіки, здатності народу до спротиву та рівня занепокоєння Заходу.
Прямий наступ зараз, коли українська армія і народ у бойовій готовності, коли сформована міжнародна підтримка, може принести Путіну піррову перемогу, або взагалі поразку
З огляду на вік Путіна і його бажання дожити до СРСР 2.0, він прискорюватиме процеси. І навряд чи чекатиме понад десять років задля продовження агресії. Однак прямий наступ зараз, коли українська армія і народ у бойовій готовності, коли сформована міжнародна підтримка, може принести Путіну піррову перемогу, або взагалі поразку. Тому, існує ймовірність, що він піде третім, "компромісним" варіантом.
2024 рік – це рік виборів в Україні та Росії. Це вдалий період для того, щоб провести швидку військову кампанію, особливо, якщо простимулювати внутрішні загострення в Україні. І заодно погодувати росіян черговими імперськими здобутками.
На жаль, у нас немає варіантів, що Путін назавжди зупиняється на лінії зіткнення на Донбасі. Йому потрібна Україна. Питання в тому, наскільки ми будемо сильними для того, щоб бункерний дід вирішив відкладати питання окупації на потім.
Богдан Петренко, перший заступник керівника Українського інституту дослідження екстремізму