Забарвлення і напівводний спосіб життя дозволяють плазуну непомітно ховатися серед рослинності.
Біологи запропонували незвичний спосіб полювання на бірманських пітонів – інвазивний вид, який роками ховається у флоридських болотах Еверглейдс, пише Times Of India.
Ідея виникла ще під час докторського дослідження Лоуренса Рівза, який працює у лабораторії медичної ентомології при Інституті продовольства й сільського господарства Флориди. Разом із командою він вирішив дослідити те, на що раніше майже не звертали уваги – як бірманські пітони взаємодіють із комарами.
Науковці зібрали комарів на фермі, де утримують пітонів у відкритих вольєрах. Дослідивши кров у шлунках комах, вони виявили ДНК пітонів одразу у трьох видах комарів. Це і навело на думку: а що, якщо комарів можна перетворити на своєрідних "детективів", здатних вистежувати сховану здобич?
Механізм простий. Комаха кусає тварину і залишає у своєму організмі частинку її крові. Якщо виділити з цієї крові ДНК, можна точно встановити, кого саме кусав комар. А отже, замість того щоб прочісувати кожен клаптик боліт і чагарників у пошуках замаскованої змії, дослідникам достатньо буде виловити комарів у потрібній місцевості й перевірити їхню кров на наявність python-ДНК.
Бірманський пітон – майстер маскування. Забарвлення і напівводний спосіб життя дозволяють йому непомітно ховатися серед рослинності, у болотах і важкодоступних куточках Флориди. Здавалося б, велика змія має впадати в очі, але на практиці все навпаки.
Раніше для пошуку пітонів залучали волонтерів, спеціально навчених собак-шукачів і навіть досвідчених мисливців на змій з індійської громади ірула. Але кожен із цих методів має свої обмеження: ручний пошук забирає багато часу, а віддалена місцевість часто просто недоступна для людей. Комарі ж можуть стати ще одним інструментом у цьому арсеналі.
Аналіз крові комарів здатен допомогти вченим відстежувати поширення інвазивного виду загалом і навіть проводити ширші дослідження біорізноманіття. Комарі долітають туди, куди людині дістатися складно, тож можуть приносити біологічні "підказки" з місць, недоступних для прямого спостереження.
Раніше вчені суттєво переглянули уявлення про тривалість життя озерного осетра – річкового "монстра" з Північної Америки, який раніше вважався 150-річним довгожителем, а за новими даними може доживати й до 400 років.