Попередні спроби буріння мантії давали обмежені результати, адже заглиблюватися вдавалося не більше як на 200 метрів.
Учені зробили прорив у дослідженні надр Землі: їм вдалося пробурити понад кілометр під дном Атлантичного океану та отримати найдовше цілісне керно мантійних порід в історії. Про це пише видання Econews.
Дослідження, результати якого вийшли у журналі Science, проводили з борту наукового судна JOIDES Resolution в районі масиву Атлантіс поблизу Серединно-Атлантичного хребта. У результаті дослідники змогли підняти на поверхню керно довжиною 1268 метрів. Це найглибший прямий зразок верхньої мантії, який коли-небудь отримували.
Мантія - це шар гарячих порід між земною корою і ядром, який становить близько двох третин маси планети та понад 80% її об’єму. Її склад довгий час залишався загадкою: дослідники змушені були покладатися на фрагменти порід, винесені магмою, або на зразки з океанічних розломів.
Попередні спроби буріння мантії давали обмежені результати, адже заглиблюватися вдавалося не більше як на 200 метрів, а самі зразки були неповними. Нове ж керно дозволило вперше побачити, як мантія змінюється із глибиною, а не реконструйовувати це за окремими шматками.
Зразок складається переважно із серпентинізованого перидотиту - основної породи верхньої мантії - із вкрапленнями габро. Вчені встановили, що ці породи вже втратили значну частину елементів, які раніше пішли на формування океанічної кори. Це також свідчить про складні шляхи руху магми під океаном.
Одне з найважливіших відкриттів, яке зробили вчені, - активна взаємодія мантійних порід із морською водою. З'ясувалося, що у процесі так званої серпентинізації мінерали змінюються і виділяють молекулярний водень.
Як зазначається, цей водень відіграє ключову роль у підтримці життя в екстремальних умовах. Поблизу місця буріння розташоване гідротермальне поле Lost City, де теплі лужні потоки, багаті на водень і метан, виходять із карбонатних утворень і забезпечують існування мікроорганізмів у повній темряві.
Учені вважають, що подібні умови могли сприяти зародженню життя на ранній Землі, а також можуть існувати на інших небесних тілах, наприклад супутниках Юпітера і Сатурна.
Дослідження також показало наявність великої кількості карбонатних жил, які фіксують вуглекислий газ у твердому вигляді. Це означає, що подібні процеси можуть природно "запечатувати" CO₂, що важливо для боротьби зі змінами клімату.
Крім того, вчені розглядають водень, який утворюється в мантії, як потенційне чисте джерело енергії. Так званий "природний" або "золотий" водень уже знаходять у різних регіонах світу, і нові дані підтверджують, що серпентинізація може бути одним із головних механізмів його утворення.
Втім, дослідники наголошують: це відкриття не означає негайного початку видобутку. Але воно дає критично важливе розуміння того, як у природі взаємодіють вода, тепло і породи.
Цікаво, що це відкриття стало одним із останніх досягнень судна JOIDES Resolution. У 2024 році стало відомо, що його фінансування припиняється, і наразі воно не має прямої заміни.
Таким чином, отримане керно - це не лише науковий прорив, а й своєрідна "спадщина" корабля, який відіграв ключову роль у вивченні тектоніки плит, клімату та глибинних екосистем.
Вчені планують ще довго аналізувати отримані зразки – від мікроскопічних магнітних частинок до хімічного складу порід. Очікується, що ці дослідження допоможуть краще зрозуміти роль надр Землі у формуванні клімату, кругообігу вуглецю та розвитку життя.
Раніше УНІАН писав, що в надрах Землі, на глибині близько 2000 кілометрів, учені знайшли два "острови" розміром із континент. Йдеться про масивні ділянки, розташовані в мантії: одна під Африкою, інша під Тихим океаном. Їхня висота сягає приблизно 1000 кілометрів, що у понад 100 разів більше за висоту Евересту.
Учені наголошують, що це відкриття може суттєво змінити розуміння еволюції Землі. Мантія відіграє ключову роль у процесах, що відбуваються на поверхні планети, зокрема у формуванні гір і виникненні вулканів. Вважається, що так звані мантійні плюми - потоки гарячого матеріалу, які піднімаються із глибин, - виникають саме на краях цих структур.
Дослідники вважають, що подальше вивчення цих гігантських "островів" допоможе краще зрозуміти, як працює внутрішній "двигун" нашої планети і як він впливає на процеси на її поверхні.