Вже понад тиждень суспільство збурене новиною про те, що від завтра для того, щоб поховати небіжчика, потрібно буде чекати кілька днів на судове рішення щодо розтину тіла померлого, і лише після встановлення судмедекспертом причини смерті тіло передаватимуть рідним для поховання.
Обурення громадськості є справедливим. З огляду на «оперативність» наших судів, чекати на такий дозвіл вбитим горем рідним доведеться не день і не два.
Але справа не тільки і не стільки у так званій «поправці Лозовго», а в суворості українського законодавства, яке, як відомо, пом’якшується загальним його недотриманням.
Справа в тім, що процедура від констатації смерті людини до видачі тіла для поховання регламентована нормативними документами, які суперечать один одному.
Так, ст. 238 Кримінального процесуального кодексу, а саме пункт 3, місить положення про обов’язковість судово-медичної експертизи тіла померлого не залежно від обставин смерті: чи мова йде про молоду людину, чи про літню, чи особа померла в лікарні, чи вдома, чи є зовнішні ознаки насильницької смерті, чи вони відсутні.
В той же час існує спільний наказ від 28 листопада 2012 р № 1095/955/119 Мінохорони здоров’я, МВС та Генпрокуратури – «Порядок взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини», в якому чорним по білому написано, що в разі, коли при огляді тіла померлого лікарем/фельдшером і у присутності посадової особи поліції не виявлено ознак насильницької смерті, а людина мала поважний вік та померла вдома чи в лікарні, то довідка про смерть і дозвіл на поховання родичам видається без проведення судово-медичної експертизи.
Цікаво, що в юридичному середовищі думки з приводу того, наскільки поправка Лозового ускладнить життя громадянам розділилися.
Годі й казати, що для грошовитих злочинців і їхніх адвокатів відкривається ідеальне «вікно можливостей» для маніпуляцій процесуальними нормами і часовими проміжками
Судді в ній зради не бачать. Визнаючи, що їм роботи додасться – потрібно буде видавати дозволи на СМЕ – запевняють, що мова йде лише про так звані «кримінальні трупи», тобто, коли є підозра на те, що особа померла не своєю смертю, а всіх інших небіжчиків ховатимуть, як і раніше, без участі судової влади.
Слідчі ж, посилаючись на вище згадану статтю КПК, говорять про те, що будь-яке тіло має бути піддане експертизі, а, відтак, дійсно, родичі небіжчиків вже з 15 березня зіткнуться з проблемами, як і слідчі, котрим потрібно буде бігати по судах за дозволом на СМЕ.
Практика ж говорить про третє, що жодних експертиз у разі смерті людини поважного віку в Україні, як правило, не проводиться, дозвіл на поховання, як і довідку про смерть, видають родичам померлого без дослідження тіла на предмет встановлення причини смерті.
То чи шкідлива «поправка Лозового» так, як про це кажуть?
Так. Шкідлива.
Річ у тім, що вона стосується порядку проведення будь-якої експертизи. А не лише дослідження трупа.
Від 15 березня всі направлення на експертизу, які на сьогодні слідчий видає самостійно, потрібно буде «благословити» у суді. Все, від банального зняття побоїв до складних комісійних експертиз, призначатиме суд.
Очевидно, що поправка Лозового має бути скасована, як абсурдна
На практиці це означитиме кілометрові черги слідчих в судах і ще більше можливостей для злочинців уникнути покарання.
Уявімо ситуацію: патрульні поліцейські затримують наркокур’єра з «речовиною, схожою на наркотичну», викликають слідчо-оперативну групу. Для того, щоб наркокур’єру оголосити підозру, потрібно довести, що речовина – дійсно наркотик, а не чай. Для цього потрібна експертиза. Якщо нині слідчий звертається до експертної установи самостійно, то вже з 15 березня – лише через суд. Якщо ж такого дозволу суд не дасть впродовж 3-х діб з моменту затримання наркокур’єра, то поліція буде змушена відпустити його на всі чотири сторони, адже без судового рішення тримати особу під арештом можна не більше 3-х діб, а без доказів вини слідчий не прийде в суд за обранням запобіжного заходу підозрюваному.
Годі й казати, що для грошовитих злочинців і їхніх адвокатів відкривається ідеальне «вікно можливостей» для маніпуляцій процесуальними нормами і часовими проміжками.
Однак, повернімося до справ похоронних.
Колізія між законом (Кримінальним процесуальним кодексом) та підзаконним актом (наказом) і нині дає заробити на горі нечесним на руку слідчим, лікарям та чиновникам. Якщо ж у цій схемі подвійного трактування з’явиться ще й суд, то, очевидно ставки зростуть: люди банально платитимуть. Платитимуть або за можливість без зволікань провести в останню путь померлого родича, або ж за збереження тіла в морзі до проведення судмедекспертизи.
Очевидно, що поправка Лозового має бути скасована, як абсурдна. Проте так само очевидно, що законодавцю та профільним відомствам час навести лад у нормах, які регламентують похоронну справу.
Дмитро Хилюк