Колись, півтори сотні років тому, це було модне місце, де збиралася знать з Москви, Петербурга, Києва. Тут гостювали та творили Шевченко і Глінка, Гоголь і Врубель, Рєпін і Костомаров... Наскільки реально відродити славу Качанівки?
Не все мистецьке життя – те, що в Києві. Є чимало місць в Україні, де воно може бути не менш змістовним та насиченим.
Одне з таких місць – Качанівка на Чернігівщині, 170 кілометрів на північний схід. Саме стільки треба їхати з Києва до Національного історико-культурного заповідника “Качанівка”.
Заповідник – це рідкісної краси парк, розкішний палац, мальовничі озера, одне слово, сьогодні це єдина в Україні дворянська садиба, що збереглася не фрагментами, не шматочками, а в комплексі.
Колись, півтори сотні років тому, це було модне місце, де збиралася знать з Москви, Петербурга, Києва. Тут гостювали та творили Шевченко і Глінка, Гоголь і Врубель, Рєпін і Костомаров. Потім прийшла радянська влада, і в садибі поміщиків Тарнавських (пізніше – цукрозаводчика Харитоненка) оселяли то лісгосп, то риборозподільник, то колгосп. Звісно, скрипка чи віолончель у ці часи тут уже не лунали.
І ось тепер знову знайшлись ті, хто хоче повернути Качанівці її славу, зробити її “модним місцем”.
За браком поміщиків та цукрових баронів це взялись робити політики. У минулі вихідні тут відбулася культурно-мистецька акція „ЕтноОсінь: Зоряна осінь у Качанівці”. Її ініціатором виступив народний депутат України, голова парламентського комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Микола Томенко.
У рамках акції до Качанівки приїхали співаки, художники, письменники, дипломати, журналісти, чиновники і просто туристи. Спорудили сцену, у залах палацу відкрили художні експозиції, організували екскурсії.
Почавши з відвідин палацу, ви могли переконатись, що українські поміщики мали непогані смаки. Оздоблення кімнат, меблі прекрасно збереглись. Іноді просто здається: зараз зайде Василь Тарнавський-молодший зі своїми гостями, ансамбль з кріпаків розсядеться на своїх місцях...
Водночас, у цих же залах ви могли ознайомитися з роботами сучасних художників. Скажімо, відкрити для себе „живопис на склі” у виконанні львівського художника Ярослава Даниліва, „емалевий живопис” київського подружжя Сергія та Тетяни Колечків.
А ще вишивки співачки, телеведучої Анжеліки Рудницької. Її роботи справді вражають, особливо, коли слухаєш саму Анжеліку, яка розповідає про те, з чого все почалося (вона була паралізована, і далеко не всі лікарі давали їй надію на одужання), і як їй приходять ідеї картин.
Цікаво було спостерігати, як місцева молодь обступила Анжеліку Рудницьку, штовхаючись за автографами, тоді як поруч стояв Дмитро Гнатюк – жива легенда українського мистецтва, і ніхто не поспішав до нього. У кожного покоління, як то мовиться, свої кумири...
Така ось вийшла „ЕтноОсінь”.
Наскільки реально справді зробити Качанівку модним місцем, де збиратиметься мистецька еліта, інтелігенція і куди зможе приїхати кожен бажаючий?
За великим рахунком, чому ні? Цікавих місць в Україні вистачає. Той же Томенко на початку червня ініціював фестиваль „ЕтноЛіто–ХХІ. Купальські ігри на батьківщині Гоголя” в селі Гоголевому на Полтавщині, і очевидці свідчать, що ту поїздку вони не вважають згаяним часом. Маємо плани, каже Томенко, ушанувати й інші пори року цікавими заходами…
А ще ж є не лише Полтавщина та Чернігівщина, є решта України – замки, монастирі, заповідники, музеї під відкритим небом, є чимало місць, про які багато хто лише чув, але навіть не знає, куди треба опустити на карті палець, аби не помилитись.
З іншого боку, не так уже й просто буде витягнути людей зі столиці в ту ж Качанівку чи інші “качанівки” за сотні кілометрів від Києва. Потрібні пристойні готелі, яких поки що обмаль, заклади харчування, дороги (під`їзд до тієї ж Качанівки з боку Прилук наводить на думку, що в цих місцях ще недавно тривали військові дії, німці вже відступили, але ви їдете тут першим).
До речі, чи нічого вам не довелось чути про „ЕтноЗиму”, де це буде й коли?
Олександр Калініченко