На початку в хаті не було ні води, ні санвузла.
Подружя з Києва Катерина Светлакова та Дмитро Маслюк у червні 2024 року придбало стару хату за три тисячі доларів на Івано-Франківщині. Який будинок вони отримали за ці гроші та що встигли змінити та відновити за два роки – розповідає "Суспільне. Івано Франківськ".
Спочатку подружжя шукало будинок неподалік Києва, але згодом жінка вирішила подивитися на варіанти біля гір. Так вони й натрапили на оголошення про продаж будинку в селі Хімчин Косівського району.
"Ми спочатку думали – як дачний варіант на літо для відновлення сил. А потім вирішили, що можемо залишатися", – розповідає Светлакова.
Будинок придбали у квітні 2024 року за 3 тисячі доларів, а вже у червні подружжя переїхало туди жити.
За словами жінки, оселю власники довго не могли продати через її розташування – кінець села, а останні 400 метрів до будинку не було облаштованого під'їзду.
"Я розуміла, що отримую за ці гроші, ілюзій у мене не було… Три тисячі доларів – це невеликі гроші… І, звісно, що в нас було багато факторів, які впливали на можливість там жити: віддалена робота, наявність автомобіля, відсутність дітей", – розповідає вона.
З її слів, необлаштований під'їзд став однією з найбільших проблем. Частину дороги до будинку подружжя зробило самотужки.
На подвір'ї стояла стара криниця. Навесні вода в ній була, але згодом через посуху вона зникла. Доки не викопали нову криницю, довелося два місяці возити воду від сусідів.
Інтернет облаштували ще до переїзду, адже обоє працюють дистанційно. Втім навіть після підключення інтернет іноді зникав. Так само бувають проблеми з мобільним зв'язком. Дмитро розповідає, що в таких випадках сідав у авто з ноутбуком і їхав на гору, де можна було "зловити" мобільну мережу та продовжити працювати.
Після переїзду подружжя поступово приводило будинок до ладу. Вони виносили непотрібні речі, мили поверхні, фарбували стіни й двері та проводили комунікації. На початку в оселі не було санвузла, прати теж доводилось вручну.
Будинок глиняний, площею 59 квадратних метрів. За словами чоловіка, глиняні стіни допомагають підтримувати комфортну температуру: зберігають тепло взимку та прохолоду влітку. Водночас дім потребував утеплення та ремонту. Підлога мала великі щілини, через які надходило холодне повітря. Вікна були старими, а двері та стіни потребували оновлення.
Одну з кімнат вони наразі опалюють дровами, в іншій – газовий конвектор. Також провели воду з криниці і зробили нормальну кухню.
Частину меблів і декору родина не купувала, а відновлювала. У будинку залишили й частину автентичних речей. Наприклад, старий килим перенесли зі стіни на підлогу, а бабину скриню використовують для зберігання дров.
"Ми намагалися тримати баланс між бюджетом, зручністю і якимось певним колоритом. Звісно, що ми – на Гуцульщині, хочеться підтримувати гуцульський стиль", – говорить Катерина.
Катерина розповідає, що до найближчого магазину в центрі села – п'ять кілометрів. Там також є пошта, амбулаторія, школа, дитячий садок, заклади харчування. До Косова, де подружжя відвідує тренажерний зал і може звернутися до лікарні, – 13 кілометрів. Дорога займає приблизно 35 хвилин.
Попри побутові труднощі й віддаленість оселі, подружжя не шкодує про переїзд із Києва на Гуцульщину. За словами Катерини, їхній досвід показує, що переїзд у село не обов'язково потребує великих початкових вкладень, але вимагає готовності багато працювати, вчитися нового й поважати місцеві звичаї.
Раніше УНІАН розповідав, як українська блогерка перетворює старий сільський будинок на незвичайну "хатинку Барбі".