Україна поступається провідним європейським країнам за показником тривалості життя: приблизно на 8–10 років серед жінок та до 14 років серед чоловіків.
За словами директорки Інституту демографії та досліджень якості життя Елли Лібанової, станом на середину 2026 року чисельність населення України оцінюється у 28,5 млн людей - приблизно на 500 тисяч менше, ніж раніше озвучені 29 млн. Основна причина скорочення - виїзд українців за кордон. У розмові з УНІАН демограф Олександр Гладун розповів, як змінюватиметься чисельність населення в найближчі десятиліття, чи вдасться переломити демографічну кризу після війни та чи повернуться українці додому.
Скільки нас буде за 10, 30, 50 років - які прогнози за різних сценаріїв? Наскільки взагалі можна прогнозувати на такі терміни, коли триває війна й масова міграція?
Науковець пояснив, що демографічні прогнози ґрунтуються на припущеннях щодо трьох основних чинників: народжуваності, смертності та міграції. Під час розрахунків фахівці аналізують тенденції попередніх років і на їхній основі формують кілька можливих сценаріїв - оптимістичний, середній і песимістичний.
Наприклад, один сценарій може передбачати зростання народжуваності та зниження смертності, інший - протилежні тенденції. Організація Об’єднаних Націй також розробляє різні варіанти демографічних прогнозів для країн світу.
Однак в Україні війна суттєво змінила демографічні тенденції, тому спиратися лише на дані п’яти-, семи- чи десятирічної давності вже недостатньо. Для прогнозування необхідно враховувати різні сценарії завершення бойових дій.
Наприклад, у разі завершення війни у 2026 році можна розглядати оптимістичний демографічний сценарій, у 2027–2028 роках - проміжний, а у разі закінчення війни у 2030 році - песимістичний.
Важливо також враховувати, що демографічні процеси під час війни, у перші роки після її завершення та через три-п’ять років можуть істотно відрізнятися. Для кожного з цих періодів потрібні окремі припущення.
Водночас за тривалістю демографічні прогнози поділяють на короткострокові - приблизно на три-п’ять років, середньострокові - на 10–15 років і довгострокові, які можуть охоплювати 50 років і більше. Втім, що довший період прогнозування, то більше невизначеності, адже на демографічну ситуацію впливають численні чинники, які неможливо передбачити заздалегідь.
"Крім того, прогнози або щорічно, або з певною періодичністю переглядаються залежно від змінних факторів. Тому прогноз не треба сприймати як вирок. Деякий час тому ООН спрогнозувала, що нас наприкінці цього століття буде 15 млн. І в сучасних демографічних умовах практично для всіх країн світу прогнози йтимуть у бік скорочення чисельності населення. У середині цього століття населення планети почне знижуватися - це загальносвітовий тренд, можна сказати. Просто в нас своя специфіка", - зазначив Гладун.
Короткострокові демографічні прогнози допомагають державі планувати поточну роботу, середньострокові - визначати орієнтири для стратегій і програм на 10–15 років. Натомість довгострокові прогнози мають передусім попереджувальне значення: вони показують, до яких наслідків може призвести розвиток подій за певних умов, якщо нічого не змінювати.
Чи можна переломити демографічну кризу - чи Україна приречена на скорочення? Що показує світовий досвід: які країни змогли відновити населення після воєн/криз, і чи реально це для нас?
За словами фахівця, порівнювати демографічну ситуацію в Україні з тим, як країни відновлювали населення після попередніх воєн, не зовсім коректно. Після Другої світової війни країни змогли відновитися завдяки вищій народжуваності, однак нині ситуація змінилася - навіть у мирній Європі чисельність населення багатьох країн скорочується. Тому, на думку експерта, Україні буде складно уникнути демографічного спаду навіть після завершення війни.
"Щодо досвіду інших країн, ми якраз займаємося цією проблемою, впливом війни на демографічну ситуацію в рамках проєкту, який фінансується Національним фондом досліджень України. На жаль, ми тільки почали ці дослідження. Паралелі проводити складно, але можна виявити певні закономірності. От ми зараз цим і займаємося й ще будемо роки два займатися", - наголосив Гладун.
Втім, говорити саме про демографічну приреченість України не варто, наголосив експерт. Після завершення війни ситуація поступово може покращитися: зменшиться кількість загиблих, народжуваність може зрости, масштаби вимушеної міграції скоротяться, а тривалість життя - відповідно збільшитися. Хоча тенденція до скорочення населення може зберегтися, темпи цього процесу вдасться сповільнити.
Водночас для реального поліпшення демографічної ситуації самого завершення війни буде недостатньо. Держава має впроваджувати активну соціально-демографічну та економічну політику, щоб створити сприятливіші умови для життя людей. Як зазначив експерт, у 2024 році Кабінет Міністрів затвердив Стратегію демографічного розвитку до 2030 року.
Але ефективність демографічної політики залежить і від її фінансування. За словами фахівця, у плані реалізації цієї Стратегії передбачено, що заходи не фінансуватимуться з держбюджету - кошти мають надходити з місцевих бюджетів. Однак досвід попередньої стратегії, затвердженої у 2006 році, показав, що без належного фінансування очікувати результатів не варто.
"На 100 жінок має припадати приблизно 210–220 народжених дітей, щоб уникнути загрози скорочення населення. Нинішні оцінки - це близько 90–110 дітей на 100 жінок. Але дослідження, проведені до повномасштабного вторгнення, показали, що українські родини загалом орієнтувалися на народження двох дітей. Тобто бажання мати дітей в українських сім’ях є, однак їм потрібні належні умови. І оцей матеріальний чинник дуже сильно впливає, тому що народження дитини підвищує ризик родини опинитися за межею бідності. І тут державна підтримка, довготривала, не така, як у нас - на декілька років, а як у провідних країнах Європи - до закінчення школи чи навіть вищого навчального закладу, - є вирішальною", - пояснив Гладун.
Він також наголосив, що зросли й вимоги до освіти, виховання та забезпечення дітей - стандарти стали вищими. Стримує народжуваність і складність поєднання материнства з роботою. Щоб жінки могли повноцінно працювати й водночас виховувати дітей, потрібні гнучкі графіки, доступні дитячі садки та готовність роботодавців наймати матерів. Натомість упередження щодо жінок із дітьми досі залишаються проблемою.
Ще один спосіб уповільнити скорочення населення - збільшити тривалість життя. За оцінкою експерта, Україна поступається провідним європейським країнам за цим показником: приблизно на 8–10 років серед жінок і до 14 років серед чоловіків.
Не менш важливим завданням є зменшення трудової міграції. Ще до повномасштабного вторгнення близько 1,4 млн українців мали посвідки на проживання в європейських країнах, і приблизно мільйон із них виїхали на роботу. За словами фахівця, це свідчить про економічні проблеми, зокрема недостатній рівень зарплат і структуру економіки, які спонукають українців шукати кращих можливостей за кордоном.
Що головне визначить наше майбутнє число - повернення біженців, народжуваність, тривалість життя, нова міграція? Який чинник вирішальний, і на що реально можна вплинути?
У демографії народжуваність, тривалість життя та міграція тісно пов’язані між собою, тому виокремити один вирішальний чинник складно. Водночас особливо сильно на чисельність населення України зараз впливає війна. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, за кордон виїхали близько 5,8 млн українців.
"Водночас важлива і народжуваність. Якщо дитина не народилася, у майбутньому вона не зможе піти на роботу, не стане частиною економічного життя країни. Тому народжуваність - це, як на мене, основне. Але при цьому ми повинні вже якось перестати зациклюватися на чисельності населення. Економіка повинна підлаштовуватися під те, що є. Розумієте? Мені здається, що у нас економіку планують під 50 млн людей", - зазначив Гладун.
На чисельність населення впливають не лише народжуваність, тривалість життя та міграція, а й економічна ефективність держави, наголосив експерт. Навіть якщо населення скорочується, продуктивність праці може зростати завдяки автоматизації, штучному інтелекту, кращій організації праці тощо.
Як приклад він навів Естонію, яка після розпаду СРСР змогла досягти значно вищого ВВП на душу населення, ніж Україна, хоча має набагато менший людський ресурс.
"Впливати можна на всі три демографічні чинники, зокрема й на міграцію. Люди виїжджають за кордон не лише через зарплати, а й через відчуття справедливості, довіру до системи, впевненість у майбутньому. Навіть якщо різниця в зарплатах із сусідами, наприклад Польщею, невелика, українці все одно їдуть працювати туди, бо там їм простіше захистити свої права", - пояснив демограф.
Тому важливо створити в Україні такі умови, за яких люди захочуть залишатися, працювати й будувати своє майбутнє вдома.
Лібанова попереджає про можливу другу, "чоловічу" хвилю виїзду після війни- якщо чоловіки поїдуть до родин за кордон. Наскільки це реальна загроза, і що може її зупинити (робота, зарплати, умови)?
На рішення чоловіків залишатися в Україні після завершення війни чи виїжджати за кордон значною мірою впливатиме те, на яких умовах вона закінчиться, каже експерт. Це буде важливим і для тих, хто вже перебуває за кордоном, і для тих, хто планує виїхати після завершення бойових дій.
"Два чи три роки тому було дослідження, в якому людей, які виїхали, запитували: чи повернетеся ви в Україну, якщо війна закінчиться на лінії розмежування. І друге питання було: чи повернетеся ви в Україну, якщо війна закінчиться в кордонах 1991 року. Так ось, якщо все закінчиться в кордонах 1991 року, на 25% більше людей повернеться, ніж за інших умов. Тому цей чинник зараз є основним", - пояснив Гладун.
Експерт наголосив, що проблему повернення українців потрібно розглядати комплексно, адже вона має економічний, соціальний, демографічний і психологічний виміри. Зараз акцент переважно роблять на ринку праці, забуваючи про саму людину та її потреби. Якщо люди не відчуватимуть, що про них дбають, вони шукатимуть кращих умов за кордоном, зазначив демограф.
"Заохотити українців повернутися можна, якщо їхні родичі та друзі розповідатимуть їм, як добре стало тут жити, - спрацює сарафанне радіо. Це набагато дієвіше, аніж політичні гасла та заклики", - підкреслив Гладун.
Ризик нової хвилі виїзду чоловіків після завершення війни, за його словами, залишається. Найімовірніше, відбуватимуться зустрічні міграційні потоки: одні українці повертатимуться, інші - виїжджатимуть. Визначити, яким буде їхнє співвідношення, поки складно. Водночас що довше триває війна, то менше людей, імовірно, захочуть повернутися, адже за кордоном вони вже облаштовують своє життя.