Позивач наполягає на тому, що все майно, набуте під час шлюбу, має бути визнане спільною сумісною власністю та поділене між сторонами порівну.
У Верховному Суді розглядається справа №755/19347/23 щодо поділу майна між колишнім подружжям. Конфлікт привернув увагу через суперечку не лише навколо активів, а й щодо боргових зобов’язань, які, за твердженням сторін, виникли під час ведення підприємницької діяльності.
Позивач наполягає на тому, що все майно, набуте під час шлюбу, має бути визнане спільною сумісною власністю та поділене між сторонами порівну. Натомість відповідачка стверджує, що значна частина активів була придбана не за спільні сімейні кошти, а в межах її багаторічної підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця.
За її словами, окремі об’єкти нерухомості були придбані за рахунок цільових позикових коштів, наданих саме для придбання цієї нерухомості. На підтвердження своєї позиції до матеріалів справи було долучено податкову звітність, бухгалтерську документацію, а також висновки судово-економічних і технічних експертиз.
Водночас позивач заперечує наявність відповідних боргових зобов’язань та вказує, що не надавав згоди на укладення таких договорів. Представники відповідачки наголошують, що законодавство не передбачає обов’язкового отримання згоди другого з подружжя для здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
Під час розгляду справи сторони також висловлювали взаємні претензії щодо процесуальних аспектів. Зокрема, відповідачка заявляє про наявність розбіжностей у визначенні окремих об’єктів нерухомості, зазначених у позовних вимогах, а також ставить під сумнів окремі висновки щодо оцінки майна.
Суд першої інстанції ухвалив рішення про поділ активів між колишнім подружжям, водночас залишивши боргові зобов’язання за відповідачкою. Саме це рішення наразі оскаржується у вищих судових інстанціях.
За словами відповідачки, суд не врахував низку поданих нею доказів щодо джерел походження коштів, використаних для придбання майна, а також документів, які підтверджують наявність кредитних і позикових зобов’язань. Окремо вона звертає увагу на те, що частина первинних документів, за її твердженням, була втрачена внаслідок викрадення, а відновлені договори та експертні висновки не були належним чином оцінені судом.
Ще одним аспектом справи стали обставини, пов’язані з особою позивача. Представники відповідачки заявляють, що чоловік тривалий час не брав участі в судових засіданнях, а також фігурує в низці інших проваджень. Водночас офіційна правова оцінка цих обставин має надаватися виключно компетентними правоохоронними органами та судами.
Окрім майнового спору, відповідачка наголошує на своєму статусі матері, яка самостійно виховує неповнолітню дитину, та вважає, що ця обставина також мала бути врахована під час розгляду справи.
Наразі справа перебуває на розгляді Верховного Суду, який має надати остаточну правову оцінку аргументам сторін та поставити крапку в багаторічному спорі щодо поділу майна і розподілу фінансових зобов’язань між колишнім подружжям.
Важливо: наведені у матеріалі твердження щодо сторін спору є позиціями учасників судового процесу та не свідчать про встановлення відповідних фактів судом до ухвалення остаточного рішення.
Наразі остаточне рішення у справі має ухвалити Верховний Суд.