Жителька окупованого Криму (ім’я не розкриваємо з міркувань безпеки), в інтервʼю УНІАН розповіла про життя на півострові, мілітаризацію шкільної освіти, переслідування незгодних з позицією окупаційної влади та загальну атмосферу страху.
Доволі типова ситуація в одному з європейських аеропортів: рейс на Варшаву скасований, пасажири чекають, що далі, поступово знайомляться й розмовляють про життя… Так кореспондентка УНІАН познайомилась з жінкою середніх років. Хороша українська мова, підтримка України у війні проти Росії і місце проживання приємної співрозмовниці… анексований Росією Крим. Виявилося, що жінка має вищу освіту та працює у сфері послуг, в окупації залишилась через сімейні обставини, і досі проживає в західній частині півострова, де народилася і виросла.
Комунікабельна кримчанка погодилась розповісти УНІАН про життя під російською окупацією, але без згадок свого імені та міста, в якому проживає, через страх переслідувань чи навіть увʼязнення з боку окупаційної влади.
Розкажіть, яким зараз є соціально-економічне життя в Криму? Чи відчувають жителі вплив економічних санкцій?
Коли Росія захопила Крим і провела "референдум", то багато людей раділи й очікували, що отримають російські зарплати і пенсії, а ось ціни залишаться українськими. Це було дуже хибне сподівання – цього не відбулося.
Заробітні плати на півострові різні, мабуть, середні будуть в межах 20-25 тис. рублів. Курс рубля: 1 тис. доларів – це 80 тис. рублів. Названі суми можуть отримувати, наприклад, вчителі, лікарі. Але в медиків можуть бути додатково оплачені нічні зміни, чергування, а тому зарплата може сягати й 60 тис. рублів. Хтось на керівних посадах може мати і 80 тис. рублів.
Наскільки знаю від знайомих, держслужба не є високооплачуваною, за винятком високопосадовців. А ось за наявності робітничої професії можна добре заробляти, приміром, зварювальники, токарі мають високі зарплати. Також існує система стимулюючих виплат, але це про вислужування перед керівництвом, бо хтось у колективі отримує 500 рублів стимулюючих, а хтось кілька тисяч.
Ціни в Криму останнім часом виросли, а санкції насправді стали більше відчуватися тільки після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Насамперед, через відсутність іноземних продуктів у магазинах.
Але і до 2022-го року, і зараз є магазини, які торгують "сірим" імпортом – продуктами, завезеними в обхід санкцій. Там можна придбати (звісно, значно дорожче, ніж в інших магазинах) чай, каву, солодощі західного виробництва.
Мені загалом не подобається якість російських продуктів. Не знаю чому, але в Криму значно менший вибір. Причому мова не лише про харчі, а про різні товари – від щоденного вжитку до будівельних матеріалів. Тому, в кого є можливість і транспорт, то їздять на закупи в Росію – на Тамань.
Зараз у розпалі туристичний сезон. Як багато відпочивальників у Криму?
Я не можу сказати, що багато. Хід туристичного сезону традиційно мали б оцінювати жителі Південного берегу Криму. Про ситуацію там зараз я точно не знаю.
У моєму місті раніше теж були відпочивальники влітку, зараз немає. Тому, якщо порівнювати з довоєнним часом, туристів у Криму зараз менше. Припускаю, що ключовою є безпекова ситуація. На півострові були ураження військових обʼєктів, і загалом ймовірність "прильотів" лякає.
Наскільки окупаційна влада дбає про розвиток Криму? Які інфраструктурні проєкти вони втілюють?
У Криму керівників міст більше не обирають на загальних виборах. Це роблять депутати, і голосують "за кого треба", тому це виглядає, як призначення зверху. Здебільшого, це приїжджі, а тому дбайливого ставлення ні до чого особливо немає, і про розвиток місцевого самоврядування теж не йдеться.
Якщо говорити про якісь проєкти, то "Кримський міст" ви знаєте, ще є сучасна траса "Таврида", яка прокладена від мосту через Керч до Сімферополя і Севастополя, десь 250 км. Вважається, що вона з'єднує Крим із Кубанню. Для тих, хто має авто, час у дорозі скоротився десь на годину, хто користується громадським транспортом – без змін. До речі, жителі Криму невпевнено почуваються на мосту, бо розуміють, що він може бути військовою ціллю для ЗСУ.
Є ще якісь різні проєкти: десь зробили прибудинкову територію і дитячі майданчики – добре, людям подобається; занедбаний парк осучаснили – теж плюс.
Водночас, на мою думку, реконструкція історичних памʼяток – жахлива. Наприклад, як у древньому Херсонесі в Севастополі. Це якийсь кітч. Це не реставрація, а так званий "новодєл" виходить. І хоча теж багатьом місцевим до вподоби, мені в голові не вкладається, як камінь можна замінити на пластик чи плитку? І як це може подобатися?..
Дороги будують, але зважаючи, як часто повертаються до одних і тих же ділянок, то спадає на думку відмивання коштів. Я стежу за українськими новинами і вважаю, що українці і росіяни різні в багатьох питаннях, а ось у питаннях корупції є досить схожими.
Нещодавно в окупованому Донецьку місцеві гауляйтери попередили населення, що воду подаватимуть один раз на три дні, причому відбуватиметься це в окремі години. Чи є проблеми з водопостачанням Криму?
У побуті проблем немає, у середніх і великих містах водопостачання налагоджене. Я не обізнана з сільським господарством, ймовірно, там існують якісь питання. Але рис у Криму, як раніше, вже більше не вирощують.
Увесь бізнес вже перереєстрований за російським законодавством?
Так, навіть, якщо люди відтягували цей момент. Якщо вони хотіли працювати далі, то вимушені були це зробити. Але я говорю про якісь одиничні випадки, коли люди ще сподівалися на швидке повернення України. Загалом підприємці швидко пристосувалися до нових умов господарювання.
До речі, від деяких виноробів доводилося чути, що при Росії вони почуваються краще – більше державної підтримки, пільг та кредитів, аніж це було від України. Але не можу сказати, наскільки ця точка зору віддзеркалює стан всієї галузі.
Якось уже після анексії Криму ми з друзями відвідували одну з крафтових виноробень, власник відновив там виноградник і розхвалював нові умови діяльності. А потім у місцевих Телеграм-каналах була інформація, що його увʼязнили нібито за економічні злочини. Я не можу напевно сказати, чи він дійсно не виплатив комусь борг, чи його земля зацікавила когось, бо там зʼявилися забудовники...
Ви сказали, що у владу призначають приїжджих. Чи, за вашими спостереженнями, до півострова переселяють так званих простих росіян?
Так, росіян переселяють, але це здебільшого військові та представники владних структур. При цьому, корінні жителі Криму їх одразу впізнають, і, за моїми відчуттями, не дуже люблять. Загалом ставляться до них як до приїжджих.
Ще й раніше кримчани мали лайливе слово "кубанець". Ним позначали людей, які приїхали до Криму, насамперед з Кубані, але потім і з інших територій… У розмові одразу відчувається, звідки людина, тому є відчуття – місцевий чи немісцевий.
Чула, що кримці, які не пішли на отримання російського паспорта, можуть залишитись без майна. Як відбувається конфіскація власності таких українців?
Чесно кажучи, я не дивлюся російське телебачення і майже не читаю місцевих медіа, тому складно сказати про конфіскації. Припускаю, що серед українських нардепів, які мали квартири в Криму, є люди з російськими паспортами або їхні родичі мають такі паспорти, і в них все добре. А ось квартиру президента Зеленського торік конфіскували в Ялті. Про це було дуже багато інформаційного шуму.
Загалом може складатись враження: якщо не маєш справ із державою, то російський паспорт ніби не потрібен. Але як тільки є плани оформити спадщину, нерухомість, то цей документ стає вкрай необхідним.
Чи змінювали росіяни назви населених пунктів, вулиць в Криму після окупації?
Ні, не змінювали. В Криму не відбувалась декомунізація, тому більшість назв пов’язані з радянським періодом, або діячами Великої Вітчизняної війни, тож все так і залишилося.
До речі, памʼятники Тарасу Шевченку залишилися, їх показово не чіпали. А от україномовних класів не знайти, хоча офіційно в Криму існують три мови – російська, українська, кримськотатарська. Вивіски в офіційних установах зазвичай трьома мовами. Але поза тим, українська в школах вивчається як факультатив, й адміністрація шкіл у багатьох випадках робила все можливе, аби таких факультативів не було.
Розповісте більше про ситуацію в школах? Останнім часом можна багато почути про мілітаризацію підлітків на окупованих Росією територіях, зокрема у Криму.
Знаю, що в школах не вистачає вчителів. Один і той же педагог може викладати кілька дисциплін. Щоб отримати хорошу зарплату, потрібно працювати на дві ставки – не кожному це подобається, а тому люди звільняються і шукають кращих умов та заробітних плат. Окрім викладання свого предмета, вчителі мають багато паперової роботи.
Звісно, ідеологічна робота теж проводиться. Щотижня у школярів є так звані уроки про головне, які нагадують політінформацію за радянських часів. Централізовано надаються відеоролики для демонстрації дітям. Вони можуть бути як відверто пропагандистськими – про СВО, наприклад, так і відносно нейтральними, про здоровʼя чи довкілля, приміром.
Щодо мілітаризації, то багато підлітків залучені до "Юнармії", де відбуваються колективні змагання, різні зустрічі та заходи. Часто дітей це захоплює, бо, на жаль, вони відкриті до такого впливу. Крім того, хлопці очікують, що їхня активна діяльність у цьому формуванні допоможе вступити до вишів у майбутньому.
Наскільки небезпечно проявляти проукраїнську позицію?
Досить небезпечно. Загроза може бути навіть у тому, які медіа ви читаєте. Одного разу бачила, як біля військкомату поліція підійшла до чоловіка і просто на вулиці попросила телефон на перевірку. Тому, проходячи повз поліцейських, щоразу відчувається дискомфорт. Відчуття свободи немає. Ось в Україні, в Європі можна почуватися вільніше.
Нещодавно, у День української державності (15 липня), в мережі можна було побачити фото з Криму з маленькими згадками про Україну – жовто-блакитне сердечко, стрічка, щось таке. Наскільки сильно ризикували люди, які робили такі фото?
Якщо раніше українська символіка могла стати підставою для затримання і звинувачень у хуліганстві, то нині – однозначно це кримінальна стаття.
Ситуація на півострові після 2022 року стала жорсткішою. Тепер частіше лунають звинувачення в екстремізмі, терористичній діяльності. І для таких звинувачень достатньо лише інформації, що людина пожертвувала кошти українським волонтерам чи ЗСУ…
Перетин кордону теж супроводжується прискіпливими перевірками як з боку прикордонників, так і з боку представників спецслужб.
Як багато в Криму людей, які все ще чекають повернення України?
Люди, які продовжують вірити в повернення України, є. Їх небагато, і в багатьох з них, ця віра з кожним роком слабшає.
Уже понад десять років Крим перебуває під владою Росії. Більшість людей виїхали одразу, хтось потім поступово – в Україну, чи за кордон. А хтось отримав вищу зарплату, ніж раніше, або опинився на посаді, і всім задоволений. Плюс ще переселена частина людей із Росії… За моїми субʼєктивними оцінками, менше 20% кримчан хотіли б повернення України. Переважну більшість влаштовує існуючий порядок денний.
Від чого залежить позиція людини? Це вплив пропаганди, здатність критично мислити?
Я багато над цим розмірковую, і часом здається, що це не залежить від походження, освіти, мови чи соціального статусу.
Приміром, моя знайома приїхала до Криму за радянських часів із Сибіру, вона росіянка за походженням, однак залишається на проукраїнських позиціях. Її враження про Крим з молодості – як про рай на землі. Коли Росія окупувала півострів, то ця жінка говорила, що нічого доброго не буде, бо вона занадто добре знає росіян. З іншого боку, є родина вихідців із західної України, українців, які навіть і нині спілкуються в побуті українською, але обожнюють Путіна.
Рівень освіти і порядності теж не корелюється з поглядами. Бо проукраїнська людина може піти і написати донос, а людина з проросійською позицією - допомогти. Тому реальна картина життя в Криму виглядає набагато складнішою: не можна поділити все тільки на чорне і біле, в житті є багато відтінків.
Мені часом здається, що жити з пропагандою краще – комфортно, зручно, не потрібно визнавати ніяких помилок. Ніби залишаєшся в коконі. Складно бути проти течії, а часом і дуже небезпечно.
Чому ви залишаєтеся в Криму?
Бо це мій дім, бо там все своє. Я намагаюся бути поза політикою, жити домом і роботою, а під час прогулянок до моря відчувати щастя.
Ірина Синельник