Ніколи не повертайся туди, де ти був щасливим. Другий приїзд “Динамо” до Ліона, де кияни 1986 року у блискучому стилі виграли фінал Кубка кубків, нічим не вразив футбольну Європу...
Кожен, кому випало таке щастя вболівати за київське “Динамо”, певен, не забуде ні результат, показаний біло-синіми цієї осені, ані їхню гру.
Звітний матч у Ліоні не залишив жодних ілюзій щодо нинішнього “європейського” рівня гри “Динамо”.
Ступені мотивації господарів і гостей були діаметрально протилежними. “Ліон” вийшов на поле з дев`ятьма очками в активі, по суті, достроково забронював собі одну з двох путівок у наступний раунд Ліги, і, забивши швидкий гол, більше уже не вдавався до якихось надзусиль. Французам стало все ясно, для них матч втратив спортивний інтерес.
Натомість динамівці отримали шанс покарати піжонів і були близькі до того, щоб нарешті зачепитися за перше очко в турнірі, переламати невдалий перебіг подій, позбутися шлейфу поразок.
І начебто щось робили для цього, навіть певний час грали першим номером, могли відчути себе господарями становища.
Але знову не склалося.
Наша нова надія – Михалик матч в Ліоні відіграв старанно по всьому полю, показав і техніку, і наполегливість, але коли опинявся з м`ячем поблизу воріт суперника, то наче втрачав орієнтацію, не знаючи як завершити атаку.
Клебер скидає м`яч під удар Михалику, до воріт метрів 13, убійна позиція! І як же невправно, незграбно і просто безвідповідально той б`є. М`яч летить далеко повз ворота, динамівці хапаються за голови, болільники згадують усіх “родичів гарбузових”, а в долі і репутації “Динамо”-2006 нічого не змінюється на краще.
Цей епізод трапився в середині першого тайму, коли попереду було ще багато часу, але чомусь згадалося класичне – такого моменту більше може і не бути.
Так і покотився далі матч, одні грали як хотіли, інші як могли. Якщо не помиляюся, свій перший кутовий динамівці заробили десь наприкінці матчу, в останній 10-хвилинці, коли певною мірою активізувалися, нарешті зрозумівши, що можна ж було, можна!, вивезти з Ліона бодай очко.
Два десятиліття тому Анатолій Дем`яненко з чудовою командою “Динамо” зразка 1986 року привіз з того Ліона Кубок кубків, і французькі уболівальники аплодували, щиро вдячні киянам за ту гру.
Нині аплодувати гостям було не за що. Наміри показати “нове обличчя “Динамо” виявилися нічим іншим як просто передматчевими заявами. Обіцяв – не значить одружився.
Тактика – всі в атаці, всі в обороні - не спрацювала. Номінальний форвард, Мілевський, очевидно, з волі тренера, розривався між обома штрафними майданчиками, але припускався помилок, причому вирішальних, і там, і тут.
В дебюті матчу він програє двобій Бензема і виключається з епізоду, коли треба було кліщем вчепитися у свого візаві. А француз біжить далі, легко грає у стіночку з партнером, як вуж прослизає поміж захисників, і вправно прокидає м`яч повз воротаря.
Нині Мілевському доводиться грати на самого себе. Єдиний шанс відзначитися чимось більшим, ніж руйнацією гри суперника, йому випадає наприкінці матчу, але удар пішов повз ворота.
З таких от епізодів, коли десь програв позицію, десь недотягнувся до м`яча, не влучив у ворота, і склалася вся гра киян у Ліоні.
Ніколи не повертайся туди, де ти був щасливим. Другий приїзд “Динамо” до Ліона, де кияни 1986 року у блискучому стилі виграли фінал Кубка кубків, нічим не вразив футбольну Європу. Ми зайвий раз переконалися, що нинішнє “Динамо” впевнено закріпилося на місцях для аутсайдерів у європейських турнірах.
Щось треба змінювати у нашому футбольному господарстві, якщо, звичайно, ми прагнемо більшого, ніж просто позначати свою присутність в тій же Лізі чемпіонів.
Можливо, натяки і розмови про створення в Україні Суперліги перейдуть у якусь практичну площину.
Автор далекий від того, аби сподіватися, що якісь організаційні переформатування відразу підвищать клас українських гравців і відповідно клубів. Але, повторюся, щось треба робити.
Як на мене, нехай краще Динамо з Шахтарем, та ще з півдесятком клубів грають чемпіонат України у чотири кола, грають стикові матчі, ніж їм збирати легкі перемоги по футбольній українській провінції, а потім потрапляти під прес європейських нокаутерів.
Але про це поведемо розмову з футбольними функціонерами.
Олег Олійник