Закарпатське село Колочава увійшло до списку 52-ти найкращих туристичних сіл світу за версією Всесвітньої туристичної організації ООН (UN Tourism), що був оприлюднений наприкінці 2025 року. Чим унікальне це село та чому його варто відвідати, розповідає УНІАН.Туризм.
Мальовниче гірське село Колочава на Закарпатті в першу чергу відоме багатьом українцям як одне з найкращих місць в України для спостереження за цвітінням крокусів. Втім, воно може запропонувати набагато більше. Що саме, читайте на УНІАН.Туризм.
Село Колочава розташоване у долині річки Колочавки, від якої ймовірно й походить його назва. За мірками регіону, воно доволі велике – офіційно нараховує понад 5 тисяч осіб. "Гори зліва, гори справа, всередині – Колочава", – так кажуть про нього місцеві, і недарма: якщо подивитись з висоти пташиного польоту, то його вулиці й справді розтеклись долиною на кілометри, наче обіймаючи гори. Через гірський рельєф, вочевидь, так і вийшло, що Колочава є другим за протяжністю селом в Закарпатській області – аж 15 кілометрів.
На всю Україну Колочава відома перш за все кількістю музеїв – тут їх десять, і це, як стверджують у селі, є одним із найбільших показників серед сільських населених пунктів Європи. Крім того, на території населеного пункту розташовані ще зо 20 пам'ятників, є серед них і справді унікальні, як-от пам'ятник заробітчанину.
Колочава приймає щороку десятки тисяч туристів, причому не тільки з України, а й із-за кордону, адже відпочити тут справді можна цікаво та якісно: село розташоване на території Національного природного комплексу "Синевир", тож, окрім історичних цікавинок, неподалік є й чимало природних.
За словами начальниці відділу туризму та комунікацій Колочавської сільради Марії Шетелі, найперше за чим до Колочави приїжджають туристи – це фантастичні гірські краєвиди, які починаються просто за порогом.
"По-друге, сюди приїжджають за відчуттями – тут таке повітря, що надихатись не можеш, а гірська вода смачна, як ніде. Ну і, звичайно ж, Колочава – це село, де історія не в підручниках, а в хатах, стежках і людях, які зберегли дух свого краю. Саме це гості виокремлюють перш за все", – каже Шетеля.
Історія населеного пункту вартує окремої розповіді, бо саме історичні факти зробили його популярним в Україні та Європі.
Перша письмова згадка про Колочаву датується 1463 роком і, за історичними свідченнями, заснували поселення у першій половині XV століття втікачі від кріпацького гніту. За кілька сотень років Колочава побувала у складі Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, Карпатської України, СРСР та сучасної України. Свій культурний слід тут залишили румуни, угорці, чехи та євреї. Усе це пояснює культурне розмаїття й велику кількість історичних локацій, а відтак – і зацікавленість туристів. Останніх у часи до повномасштабного вторгнення тут було чимало. Особливо ж цікавилися селом чехи та словаки, і неспроста.
Як розповів УНІАН дослідник історії Закарпаття Михайло Маркович, саме період Чехословаччини залишив тут по собі особливий спадок. І те, як писали про село чехи, справді зачаровувало.
"Колочава. З одного боку – вузька долина Стримби з вершком, вічно затягнутим мрякою, Стременіс, Дарвайка та Горб; з іншого – Квасний Верх, Красна й Ружа (гірські хребти та вершини в Карпатах, – УНІАН). Бо тут – лише гори. Їхні сланцеві та пісковикові шари були зім'яті, мов клапоть непотрібного паперу, скручені, погнуті, зіжмакані й виштовхнуті аж під хмари. Гори, горби й знову гори. Вони порізані яругами, розколоті ущелинами, прорізані долинами, не ширшими за чотири військові кроки; пронизані тисячами джерел і десятками потоків, що бризкають по кам’яних порогах, а в плесах сяють прозорістю зелених самоцвітів…" – такою побачив і описав Колочаву чеський репортер і письменник Іван Ольбрахт, а відтак зробив її дуже привабливою туристичною локацією", – каже Маркович.
За словами дослідника, класик чеської літератури Іван Ольбрахт тривалий час жив у Колочаві, написав тут чотири книги, серед яких і "Микола Шугай – розбійник". Роман екранізували, переклали багатьма мовами, і це зробило поселення надзвичайно популярним на теренах колишньої Чехословаччини. Чимало чехів та словаків хотіли на власні очі побачити село, де вирували численні пристрасті, й приїжджали сюди.
"Саме завдяки цим текстам Колочава увійшла до чеської культурної уяви як "село легенд", де кожна стежка може вести до давньої історії. У цьому випадку – українсько-чеської. Це можна побачити і під час фестивалів українсько-чеської дружби, які проходять практично щороку", – розповідає дослідник.
За його словами, до повномасштабного вторгнення чехи приїжджали до Колочави цілими автобусами, їм тут надзвичайно подобалось. Оскільки ж попит породжує пропозицію, то цілком логічно, що село почало робити ставку на туризм. Так помалу з'явилися пам'ятники Ольбрахту, заробітчанам (колочавцям, яких у Чехії дуже багато) та інші, створювались нові локації, цікавинки, садиби, туристичні принади...
Перше, про що чують туристи, коли цікавляться Колочавою, це музеї. За словами менеджера з туризму, місцевого гіда Юрія Радівілова, офіційно в Колочаві – їх десять, вони тематично об'єднані в певні групи.
"Насамперед на туристичній мапі Колочави з'явився (у 2007 році, – УНІАН) Музей архітектури і побуту "Старе село" – це був перший такий сільський музей в Україні, в якому були зібрані хати й експонати з невеличкої за територією місцевості в радіусі 25 км. Не плутайте з Музеєм просто неба у Пирогові біля Києва – там представлені будівлі з усіх регіонів країни, чи, як в Ужгороді – з усією області. А тут презентована саме невелика місцина, і це унікально. Якщо пройтися цим музеєм, то можна побачити, як жили горяни впродовж двох століть: спершу можна заглянути в епоху Австро-Угорщини, потім побачити часи Карпатської України, радянського періоду, відвідати школу, жандармерію, дізнатися про ремесла регіону", – зазначає він.
По суті, за словами Радівілова, це є найбільший скансен Закарпаття, де просто неба зібрано понад 20 автентичних будівель та допоміжних господарських споруд. Серед них – хатини селянина-бідняка, вівчаря, швеця, шустера, ткача, столяра, церковно-приходська школа, приміщення радянської та чеської шкіл, сільська баня, кузня, помешкання сільського голови.
Також цікавою буде тематична екскурсія "Голет у Колочаві", яка висвітлює багату історію та культуру єврейської громади, що століттями проживала в цьому закарпатському селі. Єврейський комплекс у скансені відображає життя та побут єврейської частини населення Колочави. Тут можна відвідати єврейську хату з добре влаштованим побутом та багатим інтер'єром, одна з кімнат якої здавалась для приїжджих гостей, а також корчму – як один із пріоритетних видів зайнятості євреїв.
Окрім скансена, в Колочаві є музеї, експозиції яких присвячені різним воєнним періодам. Це, зокрема, музей-меморіал "Воїнам-інтернаціоналістам", де вшановуються жителі села, яким доводилося воювати далеко за межами держави. Найбільше колочавців воювало в Афганістані.
Музей "Лінія Арпада" у Колочаві є об'єктом мілітарі-туризму, що демонструє інженерні споруди 1939-1944 років, збудовані угорськими військами для захисту від наступу Червоної армії. Музей включає чотири відновлені бункери, де експонуються автентичні зброя, спорядження та предмети побуту угорської армії. До складу музею також входить найдовша в Європі відреставрована стометрова лінія оборони.
Окрему сторінку в історії населеного пункту представляє музей "Бункер Штаєра" (названий на честь Михайла Штаєра – одного із колочавських лідерів УПА, – УНІАН). У криївці зібрані документи, зброя, форма та речі тих, хто боровся за українську державність.
"Представлена в музеї й локація під умовною назвою "нелегальний перехід кордону". Річ у тім, що після вторгнення угорських військ чимало закарпатців тікали від війни "в країну рад", де їм одразу після перетину кордону надягали кайданки і відправляли до ГУЛАГУ…Саме так до таборів потрапили понад 80 колочавців, повернулись одиниці… Ця сумна сторінка в історії села відображена в музеї також", – зазначає Радівілов.
Цікавим для відвідин є єдиний в Україні музей історії вузькоколійних залізниць "Колочавська вузькоколійка". В його експозиції представлені унікальні паровози, старовинні вагони та залізничні механізми, що демонструють розвиток транспорту Карпатського регіону. Тут же – музей "Колочавський бокораш", де можна побувати у лісорубській колибі, дізнатися про небезпечну роботу колочавців-лісорубів.
Певна річ, що в Колочаві є й музей класика чеської літератури Івана Ольбрахта, завдяки якому ця місцина стала особливо популярною за кордоном.
Насамкінець Радівілов рекомендує відвідати стару Церкву зіслання Святого духа, котра наразі працює виключно як музей: "Ця дерев'яна споруда тільки дивом вціліла в радянські часи, може, тому, що в ній вирішили показово створити Музей атеїзму… Як би не було, але три портрети – Марксу, Енгельсу й Леніну – врятували церкву, а ми сьогодні маємо унікальну культову споруду, датовану 1795 роком".
Гід додає, що наразі спостерігає цікаву тенденцію серед туристів, зокрема, гостей зі сходу та центру країни.
"Якщо раніше ті, хто приїжджав, радше намагалися просто розважитися, не дуже цікавилися історією, то зараз щось змінилося – люди починають питати, думати, вмикається критичне мислення, вони більше цікавляться життям українців до війни. Напевно, це так спрацювало повномасштабне вторгнення, що ми більше почали цікавитися життям предків, своєю історією", – пояснює він.
За словами Марії Шетелі, у громаді добре розуміють, що тільки історією втримати туриста на тривалий час складно. Тож Колочава пропонує гостям сходити у гори, зануритися у чан з мінеральною водою, поласувати місцевими стравами та навіть полікуватися за допомогою бджіл.
Так, з активного туризму гостям пропонують походи в гори, найбільш популярні три вершини – Топас, Стримба та Дарвайка, до яких розроблені маршрути. Гори доволі стрімкі, тож іти в них місцеві рекомендують тільки підготовленим туристам.
Для тих, хто віддає перевагу водному відпочинку, в багатьох місцях проживання пропонують релакс у басейнах та чанах. Останні вкрай затребувані, бо це ще та атракція: під великим чавунним котлом розпалюють вогонь, а туристам пропонують почергово занурюватись у гарячу воду в чані, в якій зазвичай запарюють лугові трави чи ялинові гілки, а потім – у холодну воду в потічку. Кажуть, такі процедури добре тренують серцево-судинну систему. Крім того, на території села встановили чан із мінеральною водою з джерела Боркут, що корисна при захворюваннях опорно-рухового апарату.
Гастротуризм – ще один напрям, який приваблює гостей. У селі працюють автентичні корчми та кав'ярні, а два форелеві господарства пропонують вилов гірської риби та дегустацію. Певна річ, тут можна скуштувати чимало закарпатських страв, серед яких той же бограч-гуляш чи банош (страва з кукурудзяного борошна з шкварками та бриндзою, – УНІАН). Але є ще одна страва, якою славиться саме Колочава – ріплянка. Говорити про неї марно, цю страву з картоплі, кажуть місцеві, треба куштувати, і обов'язково гарячою.
Працюють у селі й професійні бджолярі, відповідно, тут пропонують мед та похідні з нього, а також апітерапію, зокрема, сон на вуликах.
Стосовно оренди житла, то наразі в Колочаві пропонують для проживання сільські зелені садиби, готелі, мотелі, загалом одномоментно тут можуть поселитись близько 500 гостей. Вартість проживання – на будь-який гаманець, найдешевше можна знайти від 350 грн за добу з однієї людини.
А ось як потрапити в туристично привабливе село – на жаль, складне питання… До повномасштабного вторгнення в Колочаву везли цілими автобусами, тож замовити тур було легко. Зараз таких пропозицій поменшало, але вони є: чимало гостей до Колочави їде з Тернополя, Івано-Франківська, Львова.
Найпростіше приїхати в Колочаву власним автомобілем, мобільність у такому великому населеному пункті буде "на руку". Краще подорожувати автівкою зі Львова, кажуть місцеві, адже новозбудована дорога через Долину все ще в хорошому стані. З Ужгорода, приміром, їхати до Колочави ніби не так і далеко – 180 км, але на це потрібно 3,5 години, бо дорога вузька, звивиста, проте дуже мальовнича.
"Наразі найбільша проблема – відсутність прямого автобусного сполучення до села з Воловця, до якого туристи зможуть доїхати з будь-якого міста України потягом. Добре, приїдуть, а далі як? Якщо ще бронюють житло в Колочаві, то можна домовитись про трансфер, а якщо ні, то хіба добиратись з пересадками різними автобусами або ж на таксі", – каже Юрій Радівілов.
За словами начальниці відділу туризму та комунікацій Колочавської сільради Марії Шетелі, раніше в селі не було дня, аби до нього не приїжджали натовпи туристів. Проте спершу ковід, а потім повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвели до певного затишшя, що цілком зрозуміло. В останні рік-два Колочава знову потрапляє в зону зацікавленості туристів, і тепер все частіше тут можна побачити українців з різних регіонів нашої держави, чимало серед них військові, котрі приїжджають на Закарпаття під час відпустки, щоб відпочити з родинами.
Додало популярності селу й визнання його одним з найкращих за версією Всесвітньої туристичної організації. Шетеля наголошує, що це не випадковість, а результат складної роботи.
"Ми тривалий час готувалися до цього, виконали велику кількість умов, щоб потрапити до проєкту, тільки заявку в понад 50 сторінок заповнювали кілька місяців. І це не просто описові речі чи фото. Щоб мати таке визнання, ми повинні були виконати багато організаційних та інфраструктурних речей", – зазначає вона.
Коли надійшов лист про обрання Колочави до списку найкращих туристичних сіл світу, на місці спершу не повірили у прочитане. Але невдовзі громада отримала запрошення на церемонію нагородження переможців у… Китай. Звісно ж, виділити кошти на таку поїздку в селі не могли, тим більше в нинішній час, коли кожна гривня краще буде спрямована на підтримку захисників. Тож у Китаї нагороду пообіцяли надіслати в Україну, а далі передати в Колочаву.
За словами сільського голови Колочавської сільської територіальної громади Василя Худинця, визнання Колочави одним із найкращих туристичних сіл світу дало потужний імпульс промоції громади як на всеукраїнському, так і на міжнародному рівні.
"Після надання статусу ми відчули значне зростання уваги до нашого села, а також помітне збільшення кількості туристів, які до нас активніше почали приїжджати в низький сезон – осінньо-зимовий період. Оскільки про визнання Колочави стало відомо в жовтні 2025 року, а високий туристичний сезон у нас весна-літо, то ми вже цьогоріч зможемо оцінити реальний результат", – додає сільський голова.
Худинець щиро сподівається, що після закінчення війни потік туристів до Колочави відновиться, а це дасть поштовх для розвитку місцевого бізнесу.
"Але для нас важливо не лише приймати більше гостей, а й зберігати автентичність, культуру та природну спадщину Колочави", – підкреслює він.
Поки на календарі ще лютий, але у Колочаві наповну готуються до прийому туристів – уже в березні тут чекають на масове цвітіння шафранів.
"Ті туристи, котрі потраплять до Колочави десь в середині березня точно будуть вражені масовим цвітінням крокусів (шафранів), – розповідає Юрій Радівілов. – Залежно від погодних умов, вони можуть почати цвісти в різні дати. Але якщо вдасться потрапити, то знайте: крокусів у Колочаві справді дуже багато, тут розташований густий ареал цих квітів і він тягнеться кілометрів на 7 на різних висотах над рівнем моря. Тому рекомендуємо слідкувати за сторінками Колочави у соцмережах чи місцевих гідів".
Чимало гостей приїжджають в Колочаву навіть просто помилуватися квітами, зробити фото: шафрани, з-поміж іншого, стали ще однією принадою для туристів.
***
В Україні є чимало прекрасних місць, але, на жаль, шлях туристам до них сильно ускладнює транспортне питання – якщо у вас немає власного авто, потрапити туди нереально. Хотілося б сподіватися, що колись над цим питанням почнуть працювати, в першу чергу, місцеві громади, адже вони мають бути в цьому зацікавлені більше за інших.
Читайте свіжі новини туризму, шукайте ідеї для подорожей і дивіться мальовничі фото з усього світу на Телеграм-канал УНІАН.Туризм.