Волонтер-евакуаційник Богдан Зуяков в інтерв’ю УНІАН розповів про ситуацію в Краматорську та інших підконтрольних Україні містах Донеччини, до яких наближаються російські окупанти.
Фронт поступово наближається до Краматорська. У місті дедалі частіше фіксують удари FPV-дронів, відбуваються обстріли керованими авіабомбами та ракетами. В окремих районах вже оголошено примусову евакуацію родин із дітьми. Попри це, в Краматорську залишаються десятки тисяч жителів, місто продовжує функціонувати: працюють комунальні служби, медичні заклади та адміністративні установи. Дістатися до нього ще можливо, однак дороги небезпечні – на трасах фіксують знищені цивільні автомобілі, а кількість поранених серед мирного населення зростає.
Інформацією про зміни ситуації в Краматорській громаді, як відбувається евакуація з Дружківки та Костянтинівської громади, а також із якими ризиками щодня стикаються волонтери й місцеві жителі, з УНІАН поділився волонтер, уродженець Краматорська Богдан Зуяков, який займається евакуацією людей із найгарячіших точок Донеччини.
Богдане, як ви можете описати ситуацію у Краматорську зараз для тих людей, які не бачать її щодня?
Для таких людей все, що тут відбувається, може здаватися чимось за межею звичної реальності. Краматорськ – це напівприфронтове місто, де постійно фіксуються атаки FPV-дронів і тривають обстріли. Ми щодня чуємо фронт. Але багато місцевих зараз перебувають у стані внутрішнього протистояння: з одного боку, вони розуміють, що війна наближається, а з іншого – не хочуть повністю приймати цю реальність. Люди ніби опинилися на роздоріжжі – між усвідомленням небезпеки та бажанням жити звичайним життям.
Що змінилося у місті останнім часом? Що там працює: служби, транспорт, магазини, лікарні?
Загалом місто продовжує жити, але через постійні атаки FPV-дронами з’явилися умовно небезпечні райони, звідти люди виїжджають, і туди вже майже ніхто не хоче їхати.
Заклади охорони здоров’я продовжують працювати у звичайному режимі. Багато лікарів виїхали, але наразі отримати медичні послуги ще можливо. Схожа ситуація з банками та центрами надання адмінпослуг.
У місті поступово закриваються магазини, малий бізнес потроху виїжджає. У деяких районах комунальні служби вже припинили вивезення сміття.
Краматорськ поступово, район за районом, переходить у зону відчуження і дедалі більше перетворюється на фронтове. У частині районів триває примусова евакуація дітей.
Які райони Краматорська та його околиць зараз є найбільш небезпечними?
Найбільш небезпечними є селища Біленьке, Малотаранівка, Красноторка. Загалом можна сказати, що вся частина Краматорська, яка розташована ближче до лінії фронту, перебуває у зоні підвищеної небезпеки.
Російські війська поступово наблизилися, розширили зону ураження FPV-дронами та продовжують тероризувати Краматорськ. FPV-дрони постійно залітають у місто, щодня горять автомобілі…
Якою зброєю, окрім дронів, ворог найчастіше атакує Краматорськ зараз? Чи змінилася тактика обстрілів?
Тактика загалом не змінилася. Переважно місто атакують керованими авіабомбами (КАБами) та великими ударними дронами типу "Шахед".
Обстріли відбуваються регулярно, ми постійно чуємо вибухи. Найчастіше від атак страждають саме спальні райони міста.
За скільки кілометрів від них перебуває ворог?
Приблизно за 15-20 кілометрів. Зараз складно визначити точну лінію фронту, оскільки через активне застосування FPV-дронів сформувалася велика сіра зона.
Я не можу назвати конкретну лінію зіткнення, лише орієнтуватися на те, наскільки та чи інша зони контролюються дронами. Тобто сама лінія фронту вже не так чітко визначає ситуацію для Краматорська, значну роль відіграє саме зона ураження FPV-дронами.
До міста зараз складно дістатися?
Дістатися до міста все ще реально, але ситуація залишається небезпечною. На дорогах ми бачимо згорілі цивільні автомобілі (росіяни частково контролюють маршрути до Краматорська та Слов’янська). На щастя, влучання по цивільному транспорту не є постійними, але ризик не доїхати вже існує. Особливо складно і небезпечно пересуватися вночі, під час комендантської години. Удень ситуація трохи легша.
Скільки приблизно людей зараз проживає у Краматорську? Чи багато дітей?
У Краматорську зараз залишається орієнтовно до 5 тисяч дітей. Також у місті є багато дітей, які евакуювалися з Костянтинівки та Дружківки, і вони можуть бути не враховані в цій статистиці.
Загальна кількість населення близько 60 тисяч осіб. Точну сказати цифру не можу, але місто продовжує жити, хоча це дуже складне життя.
Люди щодня евакуюються, зокрема, й примусово, але є й ті, хто повертається до Краматорська, не повністю усвідомлюючи, що місто перебуває у складній, майже кризовій ситуації.
Як люди живуть під загрозою постійних обстрілів і розумінням наближення ворога? Чи часто пересуваються містом?
Люди вже певною мірою адаптувалися до цих умов. Коли чують звук дрона, ховаються під деревами або в під’їздах. Так само реагують і на загрозу КАБів. Попри це, пересування містом триває.
Водночас у більш небезпечних районах, де FPV-дрони з’являються частіше, діють певні обмеження. Там люди намагаються без потреби не виходити з дому та якомога рідше перебувати на вулиці. Але продовжують жити.
Загалом це постійний процес адаптації: щомісяця, щороку поведінка людей модифікується, щоб унеможливити трагічні наслідки атак.
Ви займаєтесь евакуацією людей з гарячих точок на Донеччині. Розкажіть, як відбувається процес примусової евакуації на практиці: як повідомляють сім’ї, як організований виїзд, куди вивозять?
Евакуація, хоча й називається примусовою, на практиці не є настільки категоричним процесом, як може здаватися. Поліція спілкується з батьками – це тривалий процес вмовлянь, пояснень і пошуку рішень, щоб знайти для родини прийнятне місце для проживання.
Волонтери активно допомагають із пошуком житла та місць, куди можуть виїхати сім’ї з дітьми. Волонтерська спільнота дуже залучена до цього процесу і досить успішно знаходить варіанти. Загалом, родинам пропонують доступні можливості, усе узгоджується, після чого відбувається виїзд.
Тобто, все проходить, як під час звичайної евакуації, але потребує більше переконань та розмов, оскільки ситуація складніша.
Чому, навіть розуміючи ризики, деякі батьки залишаються з дітьми у місті під постійними російськими атаками?
У кожної родини є свої причини залишатися, але я особисто дуже негативно ставлюся до того, що діти продовжують перебувати в таких умовах. Відверто, мені це складно зрозуміти, тому що діти на війні – це одна з найважчих речей, які я бачу щоразу. Для мене це дуже болісно.
На місці батьків я б давно замислився про евакуацію і виїхав. Діти мають жити у безпеці, мати нормальне дитинство, не бачити ракет, обстрілів і всього, що приносить війна.
Які аргументи найчастіше звучать від тих, хто вагається?
Найчастіші аргументи – "немає, за що" та "нікуди". Ми розуміємо такі побоювання, але, повторюсь, волонтери активно працюють у цьому напрямку й докладають багато зусиль для того, щоб людям було, де розміститися.
Питання подальшого працевлаштування вже складніше, і це окремий виклик для багатьох родин після евакуації.
Що ви хотіли б донести батькам, які досі не наважуються виїхати?
Вони несуть відповідальність за своїх дітей і мають ухвалювати рішення, виходячи з цього. Зрозуміло, що це непросто: потрібно виїжджати, шукати роботу, налагоджувати побут. Але саме дорослі відповідають за безпеку дітей.
Діти – це наше майбутнє, і важливо зробити все можливе, щоб вони мали шанс на більш безпечне й нормальне життя, без постійного страху та війни.
За вашими спостереженнями, наскільки Краматорськ готовий до нових загроз? Які заходи безпеки працюють зараз?
Основний фактор безпеки – це самі люди, які вже добре знають, як діяти під час загроз і обстрілів.
У місті є бомбосховища та мобільні укриття, працює система сповіщення про повітряну тривогу, яка стала більш оперативною, тож люди можуть швидше реагувати на небезпеку.
Загалом місто покращило систему екстреного реагування на такі виклики. Водночас ворог також просто не сидить, і це постійно ускладнює ситуацію з безпекою.
Зважаючи, що російські дрони все частіше залітають у місто, чи вже встановлені в ньому антидронові сітки?
Так, вони встановлюються, але це поступовий процес, адже місто велике. На багатьох дорогах вони вже з’явилися.
З одного боку, це підсилює захист, але з іншого – для багатьох людей це стає додатковим нагадуванням про війну, яка наближається до міста. Це не паніка, радше усвідомлення реальності, що бойові дії стають ближчими.
Наскільки ефективними є антидронові сітки в умовах нинішніх атак?
Вони ефективні. Ми постійно їздимо ближче до фронту і бачимо, що ці сітки можуть зупиняти дрони, які летять у напрямку автомобілів. А, з огляду на те, що росіяни атакують не лише техніку, а й цивільних, будь-який засіб захисту - сітки, дерева, укриття - стає критично важливим.
Тому, у таких умовах, антидронові сітки - один із найефективніших способів знизити ризики від атак FPV-дронів.
Як ви вважаєте, які зараз найбільші виклики для жителів Краматорська?
Думаю, головний виклик для краматорців – це усвідомлення необхідності евакуації, розуміння, що війна поступово наближається. Це найголовніше і найскладніше для кожного з нас, адже ми завжди сподіваємося на краще.
Також у місті є побутові труднощі: проблеми з роботою, періодичні перебої з транспортом. Але все це відходить на другий план порівняно з неприйняттям і складністю усвідомлення реальної безпекової ситуації.
Неприємно звичною ситуацією у прифронтових містах стало збільшення бездомних тварин після того, як виїхали люди. Як з цим у Краматорську?
У місті є волонтери, які займаються евакуацією тварин. Але в Україні загалом існує проблема переповнених прихистків, тому багато тварин залишаються на місцях. Так, часто буває, що люди виїжджають і залишають своїх домашніх улюбленців. Волонтери роблять усе можливе, але повністю евакуювати всіх тварин – це, певно, щось з розряду фантастики.
У самому Краматорську ситуація поки що не критична: не можу сказати, що багато тварин залишаються на вулиці без догляду, містяни їх підгодовують і доглядають за ними. Волонтери поступово вивозять тварин, наскільки дозволяють можливості, але цей процес дуже ускладнений через обмежену кількість місць для їх розміщення.
Ви проводите евакуації не лише з Краматорська. Розкажіть про ваші останні виїзди в Дружківку та Костянтинівську громаду.
Одна з таких евакуацій завершилася для нас щасливо, ми усі залишилися живі. Під час виїзду нас атакував FPV-дрон, ми вивозили поранену жінку, яка раніше постраждала внаслідок удару. На щастя, дрон не влучив у наш автомобіль.
Загалом, щодня ми евакуюємо приблизно 10-20 людей. Це дуже насичені будні, евакуацій багато, і люди з цих територій активно виїжджають.
Наскільки там складна ситуація?
Там немає світла, газу й води. Дружківка фактично втратила базові умови для комфортного життя.
Костянтинівська громада – це вже мертва зона, де обстріли відбуваються постійно. Евакуації з Олексієво-Дружківки та Костянтинівки фактично завершені з нашого боку, адже ми фізично не можемо туди заїжджати: російські війська атакують кожен автомобіль, у повітрі надзвичайна кількість дронів, логістичні маршрути фактично перекриті, а дороги перебувають під контролем - багато машин є ціллю FPV-дронів. Тому евакуація дуже ускладнена.
Хотілося б, щоб люди з Краматорська та громади виїжджали завчасно, не чекаючи, поки ситуація стане такою ж, як зараз у Дружківці, куди вже можна заїхати лише броньованим транспортом із засобами РЕБ. Нас, "евакуаторів", теж залишилося мало. Для кількості населення Дружківки, нас уже недостатньо, а що казати про Краматорськ? Якщо краматорці почнуть масово виїжджати в умовах, як вже зараз у Дружківці, одночасно вивезти всіх буде неможливо через обмежені ресурси.
Скільки приблизно населення залишається в Дружківці?
Десь близько п’яти тисяч людей – це приблизна оцінка. Попри складну безпекову ситуацію, частина жителів продовжує жити у місті - ходять, гуляють, ніби нічого не відбувається. А у цей час летять КАБи, ракети, дрони… Тобто, Дружківка – це, фактично, типове фронтове місто.
І повторюсь: на жаль, люди не вчаться з досвіду інших міст. Найгірше що, до прикладу, показує Костянтинівка – все одно приходить момент, коли треба в результаті виходити пішки або виїжджати вже в пакеті. І це погана тенденція.
Богдане, поділіться історією евакуації, яка найбільше запамʼяталася і залишила відбиток у вашому житті.
Це Костянтинівка. Евакуація, яка фактично не відбулася.
25 грудня ми виїхали, щоб забрати дідуся, якому напередодні відірвало руку після атаки FPV-дрона. Коли ми вже заходили в Костянтинівку, нас самих атакував дрон. Унаслідок тієї атаки загинув волонтер з Харкова В’ячеслав, а я разом із напарником отримав поранення. Це залишило глибокий відбиток на все життя – через поранення, через загибель людини поруч, через саму ситуацію. Це було надзвичайно тяжко.
Я також хочу сказати, що кожна евакуація з категорії "надто небезпечно", як нещодавні виїзди з Олексієво-Дружківки, фактично вже перестає бути суто евакуаційною місією. У таких умовах це більше схоже на військову операцію: потрібна координація, чіткі дії, дисципліна та зібраність. Туди не можна просто заїхати, потрібно мислити й діяти максимально обережно, працювати за командами, без зайвих рухів. Постійно є загроза дронів, від яких доводиться ховатися або протидіяти. Це дуже виснажує фізично й морально. Після кількох таких виїздів іноді здається, ніби це були безперервні дні евакуацій в нон-стоп режимі.
Ми неодноразово були на межі життя і смерті, коли дрони вибухали зовсім поруч. І це, на жаль, залишає наслідки, в тому числі у фізичному сенсі – уламкові поранення.
Як розвантажуєтеся після виїздів і роботи в таких умовах?
Фактично ніяк не розвантажуємося, на це просто немає часу і сил. Є відчуття втоми й бажання, щоб війна закінчилася, але поки цього не видно. Ми постійно бачимо, як руйнуються міста, і це триває надалі. У нас немає вихідних, повноцінного відпочинку. Життя немає. Є лише обов’язок, внутрішнє відчуття відповідальності та можливість рятувати людей. Звісно, хочеться відпочити. Але, мабуть, відпочинок буде, вже коли все це завершиться.
Марта Нетюхайло