Спроби РФ створити свій власний "Старлінк" стикаються з труднощами, деякі фахівці навіть кажуть про кінець проєкту. Втім, треба віддати належне путінським інженерам – вони наполегливі і можуть, на жаль, довести справу до кінця.
Росія відчайдушно потребує власний аналог Starlink, щоб забезпечити армію супутниковим зв'язком та краще керувати своїми силами, зокрема безпілотниками. Це питання стало особливо актуальним після втрати доступу до американської системи.
Масове відключення російських терміналів Starlink на передовій відбулося ще у лютому. Компанія Маска деактивувала всі термінали на лінії фронту та прикордонних територіях, які не були офіційно внесені до "білого списку".
Відключення спричинило панічні настрої у Z-блогерів, а також моральний підйом проукраїнських сил. Водночас, ніякого "обвалу російського фронту" не сталося, а згодом Москва представила світу свою відповідь на систему Маска, яка отримала назву "Рассвєт".
Її розробником виступає аерокосмічна компанія "Бюро 1440", що була заснована у 2020 році та входить до складу російського "ІКС Холдингу". Очолює "Бюро" відомий в РФ підприємець Олексій Шелобков.
Попри бадьорий старт програми, згодом далися взнаки технічні проблеми. Наприкінці серпня американський Інститут вивчення війни повідомив, що "Рассвєт" забуксував.
Після двох запусків, які відбулися 23 березня та 19 липня (по 16 супутників в кожному), апарати так і не змогли вийти на заявлену цільову орбіту висотою 800 км. Особливо показовим в цьому сенсі виявився другий запуск: усі 16 супутників залишилися на значно нижчій висоті.
За даними онлайн-трекера для відстеження російських супутників "Рассвєт" FindRassvet, станом на початок вересня перша партія супутників залишилася на орбітах заввишки приблизно 510 км.
Один із апаратів не виконав жодного орбітального маневру – ще у червні він зійшов з орбіти й згорів в атмосфері. Кілька супутників залишилися на висоті близько 350-370 км.
Друга партія поки що не досягла висоти навіть у 500 км, хоча певна кількість апаратів піднялися до 410-430 км. Стан щонайменше кількох супутників можна описати як аварійний.
Подивімося детальніше.
Перша партія була запущена 23 березня і складалася з двох груп із номерами 1–16. До першої групи увійшли зокрема апарати №3, №5, №6, №7, №12 та №13. Росіяни остаточно втратили супутник №4.
До другої групи увійшли зокрема №1, №2, №8, №9, №11, №14, №15 та №16. Щонайменше кілька апаратів із цієї групи досягли висоти 500 км через 97,9–124,3 доби після старту.
Винятком став супутник №10. Практично до кінця червня його орбіта знижувалася, досягнувши висоти близько 270 км. Лише після цього супутник із суттєвим запізненням розпочав набір висоти.
Супутники №11 і №14 здійснювали маневри, однак зупинилися на висотах близько 360 та 350 км відповідно. Станом на початок вересня вони поступово втрачали висоту. Ймовірно, апаратам так не вдасться вийти на стабільні орбіти, тож протягом наступних кількох років вони згорять в атмосфері.
Загалом багато супутників першої партії вже вийшли на стабільну орбіту заввишки близько 500 км, придатну для тривалої роботи.
У другій партії, запущеній в липні, найбільші проблеми спостерігаються з апаратами №17 і №23. Вони не продемонстрували помітного набору висоти, натомість у першій половині вересня їхні орбіти знизилися приблизно до 280 км. Якщо двигуни не буде активовано, ймовірно, вже протягом найближчих тижнів апарати зійдуть з орбіти та згорять.
Апарат №26 ненадовго піднявся до 305 км, після чого знову знизився. Це може свідчити про невдалу спробу розпочати набір висоти або несправність його рухової установки.
Таким чином, з перших 32 супутників "Рассвєт" щонайменше три, ймовірно, повністю вийшли з ладу. Якщо проблеми другої партії не вдасться швидко вирішити, то кількість "аутсайдерів" може зрости до шести.
На перший погляд, ситуація із російськими супутниками виглядає дивно. Втім, на думку фахівців, цього варто було очікувати. І справа навіть не у відсталості елементної бази РФ.
Коли ми сьогодні згадуємо про Starlink, перше слово яке приходить на думку, це "надійність". Так було не завжди.
Близько 5% перших супутників SpaceX вийшли з ладу практично одразу після запуску. Згодом серед групи з 60 прототипів рівень відмов сягнув близько 13%.
Лише у міру накопичення досвіду ситуація почала покращуватися: серед наступних 420 супутників Starlink частка відмов становила близько 3%. Для нинішнього покоління Starlink V2 цей показник знизився приблизно до 0,1%.
"Оскільки це все-таки перші партії (супутників "Рассвєт", – УНІАН), вони є експериментальними, – говорить УНІАН екс-радник голови Державного космічного агентства Андрій Колесник. – Звичайно, вони будуть мати окремі недоліки. Якщо взяти партію Starlink версії v 0.8, то вона теж була не зовсім працездатною на 100%. І деякі супутники з тих партій або відразу прямували назад в атмосферу і згоряли, або мали якісь ще технічні негаразди".
За словами екс-радника голови Державного космічного агентства, у випадку із супутниками "Рассвєт" йдеться про льотно-конструкторські випробування. Тож негаразди з окремими апаратами є нормальним явищем.
"Дива" з орбітами робочих супутників можуть мати одне просте пояснення.
"Росіяни, як то кажуть, перевзулися у польоті. Найімовірніше, після того, як їх "руганула" спецслужба Кремля, вони змінили свої плани, хоча публічно про це не повідомили Міжнародному союзу електрозв’язку, який погоджує використання електромагнітного спектра на певних висотах. Але для росіян міжнародне право сьогодні не є указом, тому вони роблять те, що хочуть", – каже Андрій Колесник.
Чи може ця зміна планів принципово вплинути на "Рассвєт"? Експерт вважає, що якщо всі апарати залишаться на висоті 550 км і продовжать там працювати, це не стане провалом.
Андрій Колесник звертає увагу на те, що перша партія вже використовує прототипи терміналів, які розробили спеціально для цієї системи.
"Зараз із ними в основному працюють "Російські залізниці" – ймовірно, вони фінансово взяли на себе витрати на тестування цих терміналів. І саме зараз перша партія, скоріш за все, тестується на терміналах, розміщених на потягах "Російських залізниць"", – додає спеціаліст.
Головною проблемою для "Рассвєта" може стати зовсім не надійність супутників, а, як це не дивно, наявність ракет для них.
Всього "Бюро 1440" здійснило чотири космічних запуски. Окрім нещодавніх, коли було виведено загалом 32 супутники, було ще два – суто експериментальних. Їх виконали у 2023 та 2024 роках.
В усіх чотирьох випадках було використано один тип ракети – це "Союз-2.1б". Це триступенева ракета-носій середнього класу, яка належить до сімейства ракет "Союз-2" і виробляється на підприємстві РКЦ "Прогрес" у місті Самара.
Саме туди у ніч на 15 серпня навідалися українські ракети FP-5 "Фламінго". Системні удари можуть суттєво нашкодити виробництву "Союзів".
За словами Андрія Колесника, прямо зараз Росія не відчуває дефіциту у ракетах-носіях, адже має запас, якого може вистачити на рік-півтора. З іншого боку, ракети потрібні для вирішення широкого кола завдань – зокрема, для запусків військових апаратів.
"А от чи вистачить стільки ракет для запуску "Рассветов", треба рахувати. Якщо вони так само будуть падати по 2-3 штуки з кожної партії або виходити з ладу, то їм потрібно ще 7-8 запусків для того, щоб повноцінно працювати на території України", – говорить фахівець ракетно-космічної галузі.
Формально росіяни мають альтернативи. В першу чергу, це нова "Ангара", яку виготовляє не "Прогрес", а космічний науково-виробничий центр імені Хрунічева. У 2026 році "Роскосмос" оголосив про перенесення виробничих потужностей центру до Омська.
Омськ значно далі від України, ніж Самара (понад 2000 км по прямій лінії). Це не гарантує повну безпеку, адже дальність "Фламінго" становить 3000 км, але принаймні дає росіянам більший час на реагування.
"Ангара-А5" значно потужніша за "Союз-2.1б" і може вивести за один раз більше супутників. Проблема полягає не у можливостях носія, а у здатності РФ виробляти його у потрібних кількостях.
Перший запуск "Ангара-А5" було виконано у далекому 2014 році. За весь цей час росіяни здійснили лише п’ять запусків цієї ракети.
Україна тут ні до чого. Просто "Ангара" виявилася надзвичайно дорогою. Її перші зразки коштували близько 100 мільйонів доларів. Це приблизно у п’ять разів дорожче, ніж коштує запуск "Союзу". Вона навіть дорожча за важку радянську ракету "Протон-М", яку покликана замінити.
Загалом, саме фінансові труднощі сьогодні виглядають головним викликом для РФ.
"Росіяни намагаються максимально скоротити витрати, зокрема навіть у межах використання різних модифікацій ракети-носія "Союз-2". Тож коштів у них дуже мало. А для того, щоб почати використовувати ту ж "Ангару" для запусків, які раніше мали здійснюватися на "Союзах", знадобиться дуже багато додаткових грошей", – говорить УНІАН Андрій Колесник.
Запуск перших 32 супутників – лише перший крок на дуже довгій дистанції. Раніше російські ЗМІ писали, що для базового покриття компанії "Бюро 1440" знадобиться 250 супутників, а до 2030 року Москва хоче запустити понад 700 апаратів – для забезпечення глобального покриття.
Кількість потенційних абонентів оцінювалася в 1,5–2 млн осіб у РФ та до 12 млн у світі (планувалося охопити понад 70 країн) при плановій пропускній здатності на абонента від 50 Мбіт/с до 1 Гбіт/с.
Попри негаразди перших партій, для України картина вже виглядає загрозливою.
У випадку розгортання системи одним із головних ризиків для України буде можливість використання "Рассвєта" для керування БпЛА на великій відстані. Де-факто російські військові зможуть краще керувати безпілотниками над територією України онлайн.
Супутниковий зв’язок потенційно дає змогу оператору отримувати дані з безпілотника та змінювати його маршрут або завдання безпосередньо під час польоту.
Україна навряд чи зможе заблокувати російські запуски – хіба що на певний час.
Найефективнішою мірою протидії на сьогодні виглядає створення Москві економічних проблем. Таких, які б стали на заваді реалізації амбітної програми створення аналогу "Старлінка". Йдеться про перешкоджання виробництву як ракет, так і самих супутників. Проте досягти цього можливо лише за умови систематичної допомоги з боку Заходу.
Ілля Ведмеденко